Партнерський проєкт
У 1956 році в самому серці Яремче, біля водоспаду Пробій, з’явилася дерев’яна будівля, зведена без жодного цвяха. Її проєктував архітектор Іван Боднарук, а будували майстри з Косова. Так народився ресторан «Гуцульщина» — не просто заклад харчування, а архітектурне і культурне явище, яке на десятиліття вперед задало тон у популяризації гуцульської естетики.
Сьогодні, майже 70 років потому, легендарна «Гуцульщина» повертається. І це не просто відкриття після реновації. Це — повернення гідності місцю, що стало символом гуцульської культури, архітектури й гастрономії. Над його відродженням працює команда, яка бачить у цьому не лише бізнес, а культурну місію.
Ігор Штогрин
співвласник закладу
«Для мене «Гуцульщина» — це не лише ресторан чи бізнес, — зізнається Ігор Штогрин, новий співвласник закладу. — Це частина мого життя, місце, де 22 роки тому у серпні я зробив пропозицію своїй дружині. Це не просто заклад — це живий символ гуцульської культури, пам’ять, традиція, атмосфера, яку хочеться берегти і передавати наступним поколінням. І реставруючи ресторан, ми прагнемо відродити, зберегти й показати якою глибокою та красивою є українська культура, зокрема — гуцульська».
Про життя, побут та колорит гуцульського регіону Ігор Штогрин знає не з книжок. Він — місцевий, тож до відродження закладу ставиться, як до особистої місії.
«Я живу поруч, у Надвірній, і часто буваю у Яремче. «Гуцульщина» завжди притягувала мене особливою атмосферою. Але з часом я бачив, як це, колись культове місце, втрачає силу — не було розвитку, ремонту, сервіс погіршувався. Коли почув, що заклад планують продавати, і збирається команда партнерів, готових дати нове життя цьому місцю, — я охоче долучився. Це був шанс не просто інвестувати, а врятувати унікальне місце, яке справді має душу, має історію».
Також до відродження проєкту долучився шеф-кухар Євген Клопотенко, відомий своїми гастроекспедиціями та дослідженнями регіональної кухні України. Спеціально для «Гуцульщини» він відродив 12 знакових страв, які можна скуштувати в меню ресторану.
Євген Клопотенко
шеф-кухар, ресторатор, громадський активіст
«Долучитися до відродження «Гуцульщини» я вирішив, бо мені подобаються проєкти, в яких ти можеш допомогти щось відродити, що цінне для України, — каже він. — Як на мене, «Гуцульщина» — це один із знакових закладів, адже його знає дуже багато людей. І важливо, щоб такі місця не зникали. Тож коли до мене звернулася нова команда закладу з проханням допомогти з меню, я не міг відмовити зробити щось круте для них і для всієї України. Бо як тільки я можу робити щось для культури, історичної спадщини, нашої пам'яті, я обов'язково роблю це. Такі речі — пріоритет номер один».
Архітектура, що тримається без цвяхів і без компромісів
«Гуцульщина» — це ресторан з історією та характером: будівля має статус архітектурної пам’ятки. Його збудували у стилі гуцульського модерну: зруб, гонтовий дах, різьблені лиштви, косівська кераміка на печах. Усе — з дерева, усе — вручну. І все це збереглося.
У 1958 році про «Гуцульщину» писав американський журнал Americа. У 1970-х тут записували «Червону руту». У 1990-х – ще можна було почути трембіту й скуштувати банош, зварений на дровах. Але згодом ресторан втратив автентичність: радянські шаблони, туристична масовість, байдужість у сервісі. Будівля залишалась, але дух — зникав.
Новий етап – це не реновація заради кращого вигляду. Це — повернення суті. Всі роботи з відродження закладу проводились у співпраці з фахівцями з охорони культурної спадщини. Дерев’яні зруби очищували вручну. Косівські кахлі — збережено. Посуд — глиняний, місцевого виробництва. Жодної стилізації. Лише автентика.
Гуцульщина в цифрах
1956
рік відкриття ресторану
0
цвяхів у конструкції будівлі
3
покоління майстрів, які працювали над збереженням стилю
12
страв у новому меню, які спеціально для «Гуцульщини» відродив Євген Клопотенко
100%
дерев’яних елементів очищено вручну під час реконструкції
1
1 клік, аби забронювати місце на Звану Вечерю від
Євгена Клопотенка 28.08
Забронювати столик
Страви, що памʼятають: гастроекспедиція в Карпати
Коли команда готувалася до відродження «Гуцульщини», стало очевидним: меню має бути не списком страв, а культурним жестом. Саме тому для створення нового меню запросили Євгена Клопотенка – дослідника української кухні, який замість «авторської інтерпретації» поїхав на Прикарпаття шукати рецепти по хатах, а не в книжках.
Євген Клопотенко
шеф-кухар, ресторатор, громадський активіст
«Під час гасторекспедиції мене найбільше здивувало, що в цьому регіоні, насправді, дуже багато страв із картоплі, — ділиться враженнями Євген Клопотенко. — Я не знав, що бойки та гуцули їли так багато картоплі. А ще вразила їхня любов до землі, до своїх гір. Це щось надзвичайне».
Маршрут експедиції охопив Самбір, Бітлю, Яремче, Нагуєвичі, Кульчиці. І кожен населений пункт – це не просто локація на карті, а джерело живої памʼяті. Не легенд, а реальних технік, прийомів, акцентів у стравах, які передавались у родинах десятиліттями.
Лютий сир
Лютий сир з хрусткою цибулею, ферментованим квасцем та ощипком. Це традиційна бойківська закуска, що готується з кисломолочного сиру, часнику, паприки та гострого червоного перцю. Подається з маринованим квасцем, кінзою та смаженою цибулею. Страву їдять з ощипком — це традиційна бойківська паляниця, яку ще називають «партизанським хлібом». Його почали готувати ще у XIV столітті, і він став популярним серед українських партизанів, адже міг зберігатися до двох тижнів.
Картопляні тертюхи
Це кульки з тертої картоплі з вершковою мачанкою, які символізують домашній затишок і родинну традицію. Вони часто готуються на сімейних святах, а також у будні, коли вся родина збирається разом за столом. Ця страва нагадує про простоту української кухні та любов до натуральних інгредієнтів.
Буришник
Буришник з бринзовим маслом, томлена свинина та маринована капуста. У селищі Верховина, в серці Карпат, картоплю називають буришкою, звідси й назва пирога. Нашим пращурам він заміняв шматочок хліба. Навіть якщо встигав зачерствіти, був ще смачніший, бо хрумкотів та ідеально доповнював смак перших страв. Ми пропонуємо дещо осучаснити відомий рецепт і між шарами картопляно-кукурудзяної суміші викласти вершково-бринзовий соус.
Газована гуслянка
Газована гуслянка, маківник та бите насіння. За деякими повір’ями, рецептом поділилися з людьми мольфари, щоб подарувати довголіття, здоров’я та міць. За іншою версією, його винайшли талановиті горяни Карпат, найімовірніше за все, це були пастухи. Основною цінністю такого кисломолочного продукту є те, що виготовлений восени, він може зберігатися у коновках, себто дерев’яних квартах, впродовж цілої зими. Тому гуслянку ще називають зимнім молоком чи кислим.
Палюшки
Палюшки з малиновим соусом та битими лісовими горіхами. Це страва української кухні з тіста у вигляді невеликих валиків, відварених у підсоленому окропі, приготованих з борошна, кисломолочного сиру та яєць.
Меню «Гуцульщини» не намагається вразити складністю. Його сила — в корінні. Кожен інгредієнт — з цієї землі. Кожен рецепт — з дитинства.
Чому варто відвідати “Гуцульщину”
Це автентичне місце.
Не стилізація, не декорація, а справжня автентична архітектура, зведена гуцульськими майстрами.
Це жива кухня.
Не реконструкція, а продовження традиції — зі стравами, які досі готують у карпатських хатах.
Це про досвід, а не картинку.
Тут не лише «інстаграмні» подачі, тут подачі з повагою.
Це історія, яку можна зʼїсти.
Кожна страва має свій сенс.
Це одне з небагатьох місць в Україні, де історія не експонується, а живе.
Євген Клопотенко
шеф-кухар, ресторатор, громадський активіст
«Подібні заклади це не просто про їжу, це — про культурну пам’ять, — наголошує Євген Клопотенко. —Ми маємо боронити своє. Готувати нашу їжу, дарувати людям радість і насолоджуватися цим. Бо якщо зникне наша їжа, зникнуть традиції, зникне культура, то що тоді врешті нам залишиться?»
Перезавантаження: команда, яка відроджує легенду
Нова команда закладу поставила собі складне завдання: повернути дух, а не просто реконструювати стіни.
«Нашим завданням було зберегти душу «Гуцульщини» — розповідає Ігор Штогрин. — Ми хотіли реставрувати, а не просто зробити «ремонт». Було важко знайти справжніх майстрів по дереву, які розуміють, як працювати з такою історичною архітектурою. А коли почали реставрацію, з’ясувалося, що стан будівлі гірший, ніж ми очікували. Чесно кажучи, якби не почали тоді — не знаю, скільки ще вона простояла б. Ми буквально її врятували».
Андрій Бакай
співвласник закладу
«Мрію, щоб через рік ми вже жили під мирним небом України, а «Гуцульщина» стала місцем, куди приїжджають українці з усіх куточків країни, діаспора та іноземці, щоб відчути справжню гуцульську гостинність. Хочу, щоб це був не просто ресторан, а емоційний досвід — щоб після відвідин «Гуцульщини» в серці залишався теплий слід. Щоб кожен гість відчував гордість за українську культуру, цікавість до гуцульських традицій і бажання зберігати та відроджувати своє».
Зберегти високий рівень ідейної якості в умовах комерційного тиску – неабиякий виклик, зізнаються нові власники.
«Це складне завдання, особливо зараз, коли в бізнесі багато викликів. Але ми віримо в нашу команду, бо її формують виключно ті люди, які вірять у нашу місію, люблять те, що роблять, і розуміють цінність «Гуцульщини» не тільки як закладу, а як культурного явища. Також ми маємо партнерство з Євгеном Клопотенком, який розділяє цінності автентичності й якості. Частина страв у меню — його бачення гуцульської кухні. Ми хочемо бути не просто прибутковим рестораном, а місцем, яке надихає, об’єднує і залишає після себе зміст».
Всі роботи з відродження будівлі велися під наглядом фахівців із роботи з памʼятками: дерев’яні зруби очищували вручну, не порушуючи текстуру. Печі з косівськими кахлями лишили недоторканими. Вишиті рушники на стінах — виготовлені за зразками з архівів. Посуд — місцевий, глиняний, не імітація, а ремісницька робота.
Ігор Штогрин
співвласник закладу
“Мрію, щоб уже за рік ми жили під мирним небом України, а “Гуцульщина” стала місцем, куди приїжджають українці з усіх куточків країни, діаспора та іноземці, щоб відчути справжню гуцульську гостинність. Хочу, щоб це був не просто ресторан, а емоційний досвід – щоб після відвідин “Гуцульщини” в серці залишався теплий слід. Щоб кожен гість відчував гордість за українську культуру, цікавість до гуцульських традицій і бажання зберігати та відроджувати своє”.
Легенда повертається – і запрошує
«Гуцульщина» — це не лише про ресторан. Це про повагу до контексту, до середовища, до історій, які звучать не гучно, але залишаються. Це місце, де не диктують — а приймають. Де тебе не обслуговують — а зустрічають. І саме тому сюди варто приїхати.
«Гуцульщина» оживає!
ДИВИТИСЬ РЕЦЕПТ ПОВНІСТЮ
