Какой Харьков сегодня?

Навесні 22-го року Харків був порожнім містом, де не працювали світлофори, а на вулицях не було людей. Зараз місто живе, у центрі важко знайти місце для паркування, а в торговельних центрах черги. Та разом із тим ввечері місто швидко порожніє, з вулиць зникають люди й воно стає напівмертвим. Місто нагадує тварину, котра розуміє, що є небезпека і краще сховатися та перечекати. Також Харків зараз нагадує людину, яка потрапила до аварії чи пережила інсульт та повернулася до життя. Вона відновила здатність рухати руками-ногами, повернула здатність говорити, але щось у ній, безперечно, зламалося.

Який Харків сьогодні? Харків сьогодні - це місто будівельних кранів, які не працюють. Це місто з великими перспективами й амбіціями, які ніде не зникли, але зараз заморожені. Та перш за все Харків — це люди. Залишитись тут чи повернутись сюди під час повномасштабної війни — це форма спротиву, демонстрація сили духу і віри. Місто не здалося, місто не злякалося, місто не відмовилося від себе.

Завжди кажу: якщо ви залишитесь і ми відстоїмо Україну, завтра у вас буде можливість поїхати за кордон. Якщо ви поїдете за кордон і ми не відстоїмо нашу державу, завтра у вас не буде можливості сюди повернутися.

Ми страшенно емоційні й для нас багато важить фактор дому

Ми, українці, — кордоцентрична нація. Ми страшенно емоційні й для нас багато важить фактор дому. Досі бачу, як багато людей повертаються не тому, що стало безпечніше, а тому, що вони просто скучили за своїм двориком, за своєю хатою та навіть за сусідами, з якими сварилися перед цим роками. Добре пам’ятаю перші місяці цієї війни. Пам’ятаю, коли заїжджаєш на Північну Салтівку, бачиш цей портал у пекло, а паралельно до проспекту тягнеться трамвайна колія і вздовж неї йдуть комунальники та прибирають сміття. Вони могли цього не робити, але з точки зору психологічної підтримки це було дуже важливо. Люди дивилися на їхню роботу і боялися менше.

Найбільшим відкриттям для мене була присутність у перші місяці війни у численних волонтерських центрах великої кількості людей, які до цього не сильно цікавились політикою, громадським життям, не ходили на мітинги, не підтримували Майдан. Але всі вони активно включились, бо для них було абсолютно органічно залишитись і щось робити для спротиву.

Дуже багато стереотипів, які приписувалися Харкову, виявились пустопорожніми, за ними нічого не було. Я завжди говорив, що Харків це українське місто, хоч і специфічне. Наша українськість може проявлятися по різному, може мати різні форми, різні вивихи, але вона є тією прошивкою, яка допомогла нам вистояти у 2022 році й допомагає зараз. Зворушливо бачити, як українці відновлюють все навколо себе, щойно з’являється можливість. Вони ніби мурашки, які за першої можливості починають відбудовувати свій дім після того, як хтось на нього наступив.

І це знову ж таки про віру. Ми намагаємося відновлюватись, говорити про майбутнє, отже ми в нього віримо, чіпляємось за нього. І це дає великий психотерапевтичний ефект. Коли мене питають «як ти змінився за час війни?», я можу порівняти це зі спуском з водяних гірок. Коли ти летиш цими викрутасами, вода тече, страшно, тебе перевертає, і хтось просто серед траси питає тебе на вухо: «А як ти змінився в цій подорожі за п’ять секунд польоту?» А ти кажеш: «Дайте я хоч долечу. Якщо виживу, то розповім, як я змінився». Мабуть, так почувається зараз і Харків.

І щось подібне відбувається з нами всіма — ми знаходимось у великому бурхливому потоці. Наче й фіксувати свій стан потрібно, щоб привести себе до тями, але це доволі складна штука. Щосекунди відбуваються якісь зміни. Яким Харків буде після війни, залежить від того, що від нього залишиться. Бо ти можеш рахувати втрати й приблизно підраховувати, скільки потрібно коштів, щоб відбудувати знищене. Адже щодня прилітають нові ракети. Але однозначно після завершення війни місто потребуватиме нового бачення, нової стратегії, нової візії. Харків буде іншим.

Матеріал підготовлено Інститутом Центральноєвропейської Стратегії в рамках проєкту Re: Open Ukraine, що реалізується за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».