Снайперы против автоматчиков. Дневник Майкла Щура
(предыдущие дни читайте здесь)
День шістдесят п’ятий
Багато стріляли. Вистріляв 5 магазинів.
Стріляли на 100, а потім на 150 метрів. Стріляли години чотири. Лежачи, сидячи і стоячи. Стоячи на 150 м. До речі, попадали. Я трохи з цього в шоці. Якби мені хтось два місяці тому сказав, що я буду влучати в ціль, стоячи на 150, то я б не повірив.
Потім змагались зі снайперами.
Розбились на пари снайпер-автоматник. По команді "контакт" обоє біжать до рубежу, після чого з позиції лежачи треба влучити у "гонг" (металева мішень). Хто перший влучив, той і виграв. Три пари. Ми (автоматники) програли снайперам 3:2. Влучили всі. Просто іноді пізніше.
А потім ми здавали гільзи. І я тепер знаю, куди потрапляють гільзи після того, як ми їх збираємо з піску. Ми їх привезли на склад. І там всі гільзи ми наштрикували на дерев'яні квадратики. В кожному 10 на 10 "цвяшків" набитих.
Що відбувається з гільзами далі - без поняття. З версій: їх переплавляють, їх знову заряджають, їх здають на кольоровий металобрухт.
А ще сьогодні над нами кружляв двомоторний літак. Зробив два чи три кола.
Отакий деньок.
Текст публикуется с разрешения автора.
Продолжение дневника Майкла Щура будет опубликовано в разделе «Мнения». Следите за обновлениями
Больше мнений здесь