NV Преміум

Ендшпіль починається. Чому 2026 рік — вирішальний для України

Погляди

29 вересня 2025, 19:13

Ендрю Таннер

Автор бестселера «Рагнарок» і блогу Rogue Systems Recon, присвяченого загальній теорії систем та її застосуванню у вирішенні складних проблем, колишній військовий

Ключове питання полягає в тому, чи повинна Україна піти на ризик і розгорнути зараз серію масштабних контрнаступальних операцій — або дочекатися припливу дронів і підтримки у 2026 році

Моя думка залишається незмінною: так, повинна, оскільки ризик того, що до 2026 року Путін отримає різке посилення відкритої підтримки з боку Китаю, вкрай серйозний. Однак у мене, безумовно, немає всієї необхідної інформації для ухвалення обґрунтованого рішення, і, що набагато важливіше — йдеться не про мою країну і не про моє життя.

Проте з погляду стратегії та державної політики втрачати по десять тисяч життів щорічно протягом двох, трьох або більше років — гірше, ніж втратити ті самі десять тисяч за найближчі три місяці, якщо така жертва справді приведе до закінчення війни.

Різке, нехай і тимчасове, збільшення рівня втрат — в обмін на шанс знизити їх майже до нуля незабаром після — це болісний вибір. Але якщо альтернатива — вічний воєнний стан і нескінченна мобілізація, я думаю, більшість українців у формі ризикнули б.

Втрати вже перевищили 60 000 осіб, і навіть за різко зниженої динаміки — близько десяти, а може, і п’яти тисяч загиблих на рік — продовжувати воювати до 2028 року означає втратити стільки ж, але без будь-якої гарантії, що Москва не отримає від Китаю достатньої підтримки, щоб нівелювати ці жертви.

Крім того, до 2026 року світ вступить у період, коли все, що відбувається в Європі, почне безпосередньо впливати на плани Китаю в Тихоокеанському регіоні.

Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень

Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою

Перший місяць 1 ₴. Відмовитися від передплати можна у будь-який момент

За даними різних джерел, офіційною метою китайських збройних сил є готовність до операції проти Тайваню до 2027 року. Це означає, що певні плани і рішення будуть затверджені задовго до цієї дати. У Путіна вже є важіль впливу на Сі Цзіньпіна: якщо російська армія опиниться на межі краху після останнього відчайдушного ривка на Донбасі, він зможе шантажувати свого «партнера за гарною погодою», вимагаючи збільшення постачань важкого озброєння — інакше імперія московитів остаточно завалиться.

Найближчим часом інтенсивність ударів буде тільки наростати

Постачання, можливо, будуть з Північної Кореї, але їхня кількість може швидко відновити боєздатність Москви — з перемир’ям чи без. Китай навряд чи зацікавлений у тому, щоб зберігати в себе застарілу наземну техніку, марну для операції з ізоляції Тайваню. Так, це може бути «мотлох» порівняно з тим, що Україна вже вміє виробляти або отримує, але кількість уже сама по собі перетворюється на якість.

Китайський танк 1975 року звучить як жарт, але Leopard 1, які зараз відмінно служать Україні, ще старіший. І якщо у вас немає потрібної зброї або підтримки, навіть танк часів Першої світової війни — це вельми неприємний противник.

Проте в тій війні, яку розв’язав Путін, починаючи з 2026 року, він сам опиниться в становищі, в якому раніше була Україна: він зможе продовжувати війну тільки тією мірою, якою союзники вважатимуть за потрібне його підтримувати.

Ось чому зараз і починається ендшпіль: якщо війна в Україні продовжиться після 2026 року, її характер зміниться назавжди.

Москва збирає останні резерви старої техніки і ті кілька сотень нових одиниць, які орки здатні виробляти щороку, жертвуючи слабко підготовленими мобілізованими солдатами, щоб максимально виснажити ресурси України і не дати контрнаступу набрати обертів. Однак завдяки постійній адаптації українцям вдалося уникнути найгірших наслідків цієї тактики — замість того щоб щосили утримувати фіксовану лінію оборони, ЗСУ частково відновили боєздатність своїх сил. Це дало Україні стратегічну ініціативу, навіть якщо на землі ситуація поки що виглядає інакше.

На щастя, сили, які Путін стягує для, вочевидь, його останнього великого наступу на Донбасі, — це не нові формування, а його вже обмежені стратегічні й оперативні резерви. Москва послаблює напрямки в Сумській, Херсонській і Харківській областях, знову звужуючи географію активних бойових дій і використовуючи Дніпро і північнокорейців, щоб обмежити здатність України обходити російські фланги.

Путін тиснутиме щосили, доки вистачить можливості, обмінюючи зростаючу вразливість за межами Донбасу на дедалі скромніші успіхи в напрямку українських міст-фортець. З кожним днем осені зростає ризик масштабного українського наступу, тому що планувати операції відповідно до погодних змін, ймовірно, простіше, ніж вести бойові дії влітку, коли дронам ніщо не заважає в повітрі. Наземні дрони, найімовірніше, нададуть величезну допомогу легкій піхоті, що діє в складних погодних умовах, даючи змогу українським штурмовим групам проникати в позиції орків під час шторму, а потім атакувати їх із кількох напрямків, коли в небі знову з’являться БПЛА. Можливість дистанційно доставляти припаси до складів стане надзвичайно корисною.

Досі тактика виснаження українських ресурсів шляхом нав’язування їм важких боїв до початку контрнаступу утримувала орків у цій війні, так само як і допомога Північної Кореї та Ірану. Харківська операція Москви 2024 року була задумана, щоб відвернути українські війська від Донбасу і відкрити шлях до захоплення Покровська. Але ця спроба обернулася провалом: Україна зупинила наступ відразу за кордоном, а потім сама перейшла в наступ на Курськ.

Основна модель поведінки Росії почала вимальовуватися ще на початку 2023 року, коли орки кинули ПВК «Вагнер» на Бахмут — за будь-яку ціну. Якби Україна тоді не пішла на величезні жертви, можливо, контрнаступ 2023 року пройшов би трохи успішніше. Але навряд чи він став би тією перемогою, на яку сподівалися українці та їхні союзники. Зате на додачу до цього Костянтинівка, найімовірніше, сьогодні вже перебувала б під окупацією, і орки отримали б необхідний плацдарм для подальшого наступу на Слов’янськ і Краматорськ.

Я — як і майже всі інші спостерігачі — помилявся влітку 2023 року, вважаючи, що сили Путіна, на тлі того, що мобілізація тривала вже більше ніж пів року, могли виявитися настільки виснаженими, що звалилися б остаточно, якщо українська армія прорвалася б до Азовського узбережжя. Ця надія була реальною і не зовсім позбавленою підстав, але шанси на успішний контрнаступ проти району, який Москва активно укріплювала, стрімко зменшувалися на тлі того, як союзники зволікали з поставками необхідних озброєнь.

Більшість тверезомислячих аналітиків бачили, що відбувається, і висловлювали стурбованість. На відміну від експертів, чиї імена найчастіше звучать у журналістських матеріалах, вони не пророкували майже миттєвого звільнення Криму чи Донбасу — навіть за найсприятливішого сценарію. Йшлося лише про можливий прорив до залізничного коридору, що проходить через Азовську височину.

Здавалося, що цього було б достатньо, щоб запустити ланцюгову реакцію в і без того пошарпаній армії Путіна. Але навіть у такому разі подальші наступи у 2024 році були б необхідні для розгрому фанатичних рашистських формувань. Звільнення всього Донбасу і Криму силою, а не шляхом переговорів, вимагало б ще більше часу і ресурсів. Путін би продовжував вести затяжну війну на Донбасі й утримував би Крим ыще щонайменше два роки.

Головний висновок, який орки зробили з 2023 року, такий: потрібно змусити Україну вести запеклі бої за території, які вона не може собі дозволити втратити, — саме так, за їхніми розрахунками, можна виграти війну на виснаження і дочекатися спаду інтересу з боку Заходу. І це майже спрацювало. Більшість тих, хто раніше активно писав і говорив про війну в Україні, давно зникли з горизонту.

Українці були готові до такого розвитку подій — або, принаймні, досить швидко адаптувалися — і перебудували бойові дії на землі так, щоб розгорнути стратегію противника проти нього самого. Інвестиції, зроблені за останні півтора року, починають приносити відчутні результати. Загалом, зараз це вже досить збалансована битва. Якщо Україна зуміє правильно розпорядитися своїми силами і зосередити потрібну щільність військ, фронт орків на сході може впасти.

На стратегічному рівні боротьба України вже деякий час зводиться до того, щоб втягнути Москву в якомога більшу кількість виснажливих і, зрештою, безплідних боїв, перетворюючи її власну стратегію на її ж уразливість. Кожному корпусу поставлено завдання почати маневри у своїй зоні відповідальності, щоб змусити противника ввести резерви, які потім будуть знищені ударними дронами. Наступи Москви давно вже перетворилися на безглузді судоми, тоді як багато українських корпусів почали завдавати вельми відчутних ударів у відповідь. І найближчим часом інтенсивність цих ударів буде тільки наростати.

Саме так і виглядає військовий ендшпіль. Війна в Україні не може — і не буде — тривати довічно. Україна має продовжувати нарощувати тиск у всіх сферах доти, доки російська конструкція не завалиться під власною вагою. Це вже відбувається — позиція за позицією на передовій. Проміжні хвилі цунамі, що послідували за першою, яка обрушилася 2022 року, виявилися не настільки руйнівними, як очікувалося. І саме тому слід очікувати, що найруйнівніша хвиля тільки наближається.

Північний театр

Суми

Українці відкинули росіян ще ближче до кордону в районі Сумської області, остаточно закріпивши провал наступу Москви на цьому напрямку. Той факт, що Зеленський уже називає цей фронт «розбитим», свідчить про те, що українці зафіксували передислокацію більшості резервів противника, необхідних для продовження масштабного наступу, в інші райони.

Кілька передових батальйонів росіян фактично опинилися в пастці на висунутих позиціях — їхню логістику практично, а подекуди й повністю, було відрізано ударами українських дронів. Бої тут тривають, але з характерною для цієї ділянки тактикою: українці тримають тонку завісу піхоти, щоб обмежити потенціал можливого проникнення противника, і лише епізодично зачищають окремі «заражені» зони після потужних ударів по них.

Я не очікую, що українці зроблять ще одну серйозну операцію на території Курської області. Взяти якесь прикордонне село або висоту — можливо. Але загалом Північний фронт, найімовірніше, знову затихне, оскільки Україна, по суті, дотримується негласної односторонньої заборони на утримання значних ділянок московської території. Це не цілком правильно, враховуючи дипломатичне позиціонування України як головного щита Європи — але поки що справи йдуть саме так.

Харківська область

Битви в Харківській області, ймовірно, ніколи не припиняться повністю: росіяни прагнуть не допустити несподіваного прориву українців у бік Бєлгорода. Такий маневр сьогодні більш імовірний тут, ніж у районі Курська, але можливе прибуття підкріплень із Північної Кореї, здатних різко посилити орківські позиції, робить цю ділянку менш привабливою для контрнаступу. І знову — не можна забувати про дипломатичні наслідки.

Хоча прорив у Курську область був правильним кроком, він все ж таки поставив Україну в складне дипломатичне і моральне становище. На початку цього року співвідношення витрат і вигод змінилося. Хоч би як мені хотілося, щоб моїх племінниць у Ростові-на-Дону було звільнено, — все ж таки саме громадяни імперії мають брати справу у свої руки і вирішувати свою долю. Так було завжди в цьому кошмарі, який побудувала російська влада.

Крім того, українці утримують ворожі підрозділи на українській території, завдають ударів по їхній логістиці, щоб вони не могли вести серйозний наступ. Московська спроба вторгнення через кордон на східній околиці Харківщини обернулася пасткою для відправлених туди орків.

Східний театр

Куп’янськ

Минулий тиждень нарешті пролив світло на корінь нещодавніх проблем України на північ від Куп’янська. Контратаки ЗСУ стримали подальше просування московитів, але орки продовжують знову і знову проникати в передмістя — перш ніж їх засічуть і знищать. Іноді вони встигають навіть розгорнути прапор — щоб вийшли гучні заголовки для внутрішньої пропаганди — приблизно як команда Трампа, що підриває нібито наркоконтрабандні човни, які насправді можуть виявитися суденцями збіднілих рибалок із зовсім іншої країни.

Використання цивільного одягу для маскування під місцеве населення тут, як і в кількох інших районах, стає дедалі поширенішою тактикою. Це завжди огидно, бо в результаті можна отримати кадри, де нібито вбивають мирних жителів, хоча насправді солдати відбивають атаку диверсантів. І ризик нещасних випадків — завжди присутній.

Однак справжня підмога росіянам останнім часом — це система труб, що проходять районом, досить широких, аби по них могла повзти людина. Всупереч деяким раннім повідомленням у ЗМІ, ці труби не ведуть безпосередньо до Куп’янська, хоча одна з гілок, мабуть, огинає західні околиці і виходить до ключових логістичних маршрутів.

Я бачив принаймні одну карту, згідно з якою труби прокладені прямо від Лиману Першого через Оскол, але якщо це і так — OpenTopoMap цього не показує. Ще один трубопровід, призначений для газу, дійсно перетинає річку і входить до Куп’янська, але його входи перебувають під контролем України, тож він навряд чи є основною проблемою. Хоча, щоб перестрахуватися, його все-таки підірвали.

Проблемний трубопровід, схоже, починається за межами села Західне, на західному березі Оскола, з виходами між селами Радьківка і Голубівка — поруч із великим лісовим масивом. Ймовірно, протягом якогось часу росіяни переправлялися через Оскіл на човнах, ховалися в лісі біля входу в труби, а потім повзком просувалися на південний захід усередині трубопроводу настільки далеко, наскільки вдавалося. Вибираючись потім в іншому лісі, групи диверсантів могли перепочити перед подальшим рухом до цілей у передмістях Куп’янська.

Ділянки трубопроводу ближче до самого Куп’янська, ймовірно, або краще охороняються, або були давно пошкоджені, що змушувало орків підніматися на поверхню замість того, щоб просуватися під землею. У будь-якому разі, щойно українці зрозуміли, в чому річ, вони завдали ударів по цих тунелях, які, на щастя, проходять під позиціями, що перебувають під контролем ЗСУ.

Скільки часу займе зачистка від диверсантів, які проникли, — поки що невідомо. Однак масштаб просування спочатку навряд чи був достатнім, щоб реально захопити Куп’янськ. Інфільтрація — це серйозний головний біль, але щоб вона принесла результат, потрібна повноцінна наступальна операція. Інакше — це, як правило, безглузда трата життів. Японці засвоїли цей урок багато разів під час війни на Тихому океані. Хоча часом такі операції приносили успіх, і оркам час від часу, можливо, поталанить.

Тому перекриття цих маршрутів і посилення безпеки в північних передмістях Куп’янська — крок, по суті, обов’язковий. Я сподіваюся, не всі українські корпуси на цій ділянці вже введені в бій, і один із них незабаром приєднається до 10-го корпусу для посилення оборони на куп’янському фронті.

Сіверський Донець

Московський тиск у долині Сіверського Дінця, як і раніше, залишається серйозним: надходять повідомлення про проникнення диверсійних груп у цивільному одязі в Ямпіль. Лісиста місцевість ускладнює повний контроль над районом, але водночас обмежує можливості орків щодо використання важкої техніки. Наразі план Москви виглядає як проста спроба просунутися вздовж лісової ділянки долини через Дронівку і Закотне з розрахунком накопичити достатньо сил для штурму Сіверська і Ямполя. Після цього відкриється дорога на Лиман.

Зупинити цей наступ доручено 3-му корпусу, який продовжує стримувати просування ворога, чинячи тиск на правий фланг орків у районі плацдарму через Жеребець. Однак помітного прогресу в ліквідації цього плацдарму поки що немає, і тиск на Лиман продовжує наростати. Ймовірно, бійці 3-го корпусу отримують задоволення, розриваючи штурмові загони й логістичні ланцюжки орків, які намагаються закріпитися за Жеребцем, — але, на мою думку, зростаюча загроза прихованого проникнення противника через південні ліси робить ліквідацію північного крила наступу необхідною.

11-й армійський корпус, який контролює ділянку від Часова Яру до Сіверського Дінця, має в своєму розпорядженні вдале поєднання бригад: 24-та, 30-та і 54-та механізовані, 56-та мотопіхотна, 81-ша десантно-штурмова і 127-та важка механізована. Однак цей корпус змушений одночасно стежити за двома напрямками — наступом у районі Сіверська і тиском, що зберігається в районі Часового Яру. Крім того, саме він утримує стратегічну дорогу, що зв’язує Бахмут і Слов’янськ. У жодному разі не можна допустити, щоб його прорвали, інакше все українське угруповання на Донбасі опиниться під загрозою. Ще одна причина, з якої 3-му корпусу необхідно стабілізувати ситуацію на північ від Сіверського Дінця.

Костянтинівка

Наступ орків через Торецьк і Часів Яр або практично зірвався, або пішов у незвично довгу оперативну паузу. Успішна оборона підступів до Костянтинівки стала для України серйозною перемогою — не менш значущою, ніж зрив атаки на Суми. 19-й армійський корпус виглядає як одна з відносно непомітних, але вкрай ефективних бойових одиниць в українському арсеналі. Ймовірно, допомагає і те, що його фланги прикривають 11-й армійський корпус і 1-й корпус Національної гвардії «Азов».

Москва, найімовірніше, спробує відновити наступ пізніше, і, цілком можливо, противник спробує обійти Костянтинівку, рухаючись у бік Дружківки. 11-й армійський корпус, що прикриває і Сіверськ, і Часів Яр, може виявитися вразливим, якщо тиск буде чинитися на обидва фланги водночас.

Проте Україна здатна оперативно перекидати резерви між Покровськом і Костянтинівкою, і це робить перспективу такого обхідного маневру сумнівною. Москва неодноразово доводила, що може просунутися на 5−10 кілометрів за тиждень безперервних «м’ясних» штурмів на вузькій ділянці фронту, тому українським командирам завжди необхідно бути готовими вчасно відійти і завдати удару по флангах, допоки в противника не вичерпається імпульс.

Покровськ

Обстановка в районі Покровська, як і раніше, залишається вкрай напруженою. На щастя, наразі українці тримають ситуацію під контролем: утримують саме місто від прямих спроб орків проникнути з півдня, відбивають прориви на захід і наносять удари, не даючи противнику закріпитися на плацдармі за Жеребцем.

Судячи з усього, українці повільно, але вірно пригнічують передовий авангард орків — приблизно так само, як це вже спрацювало в Сумській області. За наявними відомостями, Москва продовжує підкидати на фронт свіжі бригади, але вся їхня логістика йде вузькими і передбачуваними маршрутами — що в підсумку обертається бійнею. Питання в тому, чи зможуть орки наростити хвилі «м'ясних штурмів» швидше, ніж Україна встигне «прорідити стадо»?

Потрібно розуміти: лінії, що відображаються на картах, відображають лише переважний контроль над територією. Реальна лінія фронту — це пориста сіра зона завширшки до 20 кілометрів, у якій обидві сторони щосили намагаються постачати і підтримувати війська, спираючись на безпечніші тилові вузли. Україна тут воює ближче до своїх логістичних центрів, в умовах щільного укриття, що робить вимотування ворога максимально ефективним.

Однак здатність Москви використовувати велику кількість дронів становить серйозну загрозу для українських бійців, особливо в пересуванні. Саме по собі забезпечення Покровська боєприпасами та евакуація поранених уже перетворилися на окрему кампанію. Саме тому я вважаю, що в найближчому майбутньому основний контрнаступ України буде спрямований на те, щоб дати Покровську, Лиману і Костянтинівці хоч трохи перепочинку перед зимою.

Не можна дозволити оркам влаштуватися в затишних підвалах. У певний момент Москва надолужить відставання від України в логістиці на базі дронів, і тоді приховане проникнення стане більш стійким. Це, своєю чергою, вимагатиме від України більшої присутності піхоти на лінії фронту.

Робототехніка розвивається стрімко, але повна автоматизація піхотних завдань залишається вкрай складним завданням. Історія зі спробами створення безпечних автономних цивільних автомобілів — це наочний приклад. Стільки рідкісних і непередбачуваних збігів обставин здатні порушити роботу навіть найдосконаліших моделей, тому без участі людини поки що не обійтися.

Новітні дрони, що вже є в українському арсеналі, дають змогу операторові задавати лише загальні параметри — мету або маршрут — і надають ШІ можливість самостійно опрацьовувати деталі. Керуючий дрон, який координує напівавтономний рій, — це вже буквально один-два кроки вперед.

Справжні рої дронів, у яких людський інтелект поєднується з ШІ, що навчається, є природним продовженням сучасних тенденцій. Що ж, чим менше людей опиняється під загрозою — тим краще. Але повністю уникнути втрат не вдасться. Коли одна сторона прагне домогтися переваги в галузі дронів, однією з ключових цілей стають оператори противника.

Що стосується перспектив фронту під Покровськом, моя думка: чаша терезів тепер схиляється не на користь орків. Вони втратили шанс на оперативний прорив і тепер застрягли у виснажливих боях. У момент, коли стало зрозуміло, що Україні загрожує неминуча криза, надійшла відповідь — швидка, чітка, яка зупинила 51-шу загальновійськову армію. 41-ша ОВА також не може просунутися на південь і захід від Покровська, що може змусити росіян перекинути туди меншу за чисельністю 29-ту армію, яка зараз веде бої під Новопавлівкою. Аналогічно, 8-а армія, ймовірно, буде змушена відмовитися від тиску на Костянтинівку заради підтримки 51-ї в її спробах перейти Казенний Торець.

Проти цих різномастих формувань — з наборами полків, бригад і навіть дивізій у дусі сталінської школи — стоять шість українських корпусів: 1-й, 7-й, 8-й (імовірно), 9-й, 12-й і 21-й. Точний розподіл їхніх завдань поки що залишається попереднім, особливо з огляду на те, що 1-й і 2-й Національні гвардійські корпуси, 7-й корпус швидкого реагування і 8-й десантно-штурмовий корпус, а також 12-й армійський, схоже, функціонують не зовсім у стилі стандартної структури. Я не до кінця впевнений у присутності 8-го корпусу ВДВ і будую свої припущення про це на основі повідомлень про дії 82-ї бригади, яка могла бути підпорядкована 7-му корпусу.

Кажуть, що 7-й корпус швидкого реагування, як і 30-й корпус морської піхоти, командують виключно бригадами свого роду військ. Однак зараз більшість десантних і морських бригад розосереджені по фронтах, задіяні на найважчих ділянках і, найімовірніше, приписані до місцевих корпусів. Додатково ускладнює ситуацію те, що польові командні елементи цих корпусів, мабуть, також керують зонами відповідальності на лінії фронту, що включають бригади, які не належать до їхнього типу. За моїми оцінками, ці більші корпуси мають роздільні польові та адміністративні штаби, що дає їм змогу одночасно командувати бригадами в бою і забезпечувати спеціалізовану логістику та підготовку для десантних і морських бригад, які можна перекинути туди, де вони найбільше потрібні, у міру необхідності.

1-й корпус Нацгвардії «Азов» і 2-й корпус «Хартія», мабуть, діють за аналогічною моделлю, хоча в їхньому випадку спостерігається більший ступінь об'єднання бригад Національної гвардії - за винятком тих, що підпорядковані 12-му армійському корпусу. Саме це і робить угруповання ЗСУ в районі Покровська настільки примітним: корпуси там, вочевидь, від самого початку структуровані таким чином, щоб їх можна було легко й оперативно посилити. Наприклад, 7-й корпус, імовірно, очолює 25-та аеромобільна бригада, яка утримує Покровськ, а 82-га бригада ПДВ лідирує у 8-му корпусі, якщо той дійсно на місці, а не в резерві. У центрі 12-го корпусу — досвідчена 72-га механізована, а біля 1-го Національного — знаменита «Азов». 68-та єгерська бригада, що очолює 9-й корпус, вважається дуже сильною, а 21-й корпус включає як прославлену 93-ю мехбригаду, так і досвідчену 155-ту.

Це цілком укладається в стратегію Сирського для боротьби на Донбасі: п’ять або шість корпусів запускають майже одночасні удари з використанням своїх штурмових полків і десантно-морських бригад в авангарді. Мета: розтрощити 41-шу і 51-шу армії противника і вибудувати лінію оборони на схід від Покровська, яку можна буде утримувати протягом зими.

Спочатку Україні доведеться відкинути підкріплення, які відправляє Москва.наносити по них удари, коли вони перебувають у русі - ідеальний варіант, тож добре, що Україна розгортає серію оперативних ударних дронів, частина з яких — просто перероблені далекобійні БПЛА, що жертвують запасом пального заради потужнішої бойової частини.

Південна Вовча

Найпроблемніша точка на лінії фронту зараз — це, як і раніше, південна ділянка біля річки Вовчої, де 20-й армійський корпус ледве стримує частини до чотирьох загальновійськових армій супротивника: 35-ї, 36-ї, 5-ї та 29-ї. Нещодавно командувача 20-го корпусу зняли з посади, незважаючи на успішну контратаку корпусу на північному фланзі свого сектора.

Можливо, від цієї атаки очікували більшого, або ж командувача покарали за те, що «орки» прорвалися в район Дніпра — чи то з політичних причин, чи то через втрату важливих укріплень. Особисто я б поставив на те, що командир корпусу пообіцяв Сирському, що втримає лінію, а коли надто оптимістичні розрахунки не спрацювали, почав гнати своїх солдатів відбивати завідомо приречені позиції.

Але я не розумію, про що думав Сирський, залишаючи на цій ділянці тільки один стандартний корпус плюс місцеві батальйони тероборони, враховуючи концентрацію ворожих сил. Навіть якщо план — відійти до лісів уздовж Вовчої (що загалом розумно), це все одно залишає пролом розміром із корпус між Гуляйполем і Покровським.

На місці України я б перекинув сюди потужний 18-й армійський корпус, який зараз воює в Сумах, замінивши його на 14-й або 15-й, які, схоже, перебувають на фінальній стадії розгортання. Якщо один із них зможе втримати Харківську область, звільнивши 16-й корпус для перекидання в Куп’янськ, це створило б більш стійкий баланс сил.

В ідеалі успішний контрнаступ у районі Куп’янська викликав би ланцюгову реакцію вздовж усієї лінії фронту: Третій корпус ліквідує орківський плацдарм за Жеребцем, який загрожує Лиману. Усунення цього виступу стабілізувало б ситуацію біля Сіверська і дало б змогу 11-му корпусу зосередитися на обороні підступів до Слов’янська і Часового Яру. Це, своєю чергою, звільняє корпус, що утримує Костянтинівку, від необхідності турбуватися за один зі своїх флангів, що посилило б оборону Торецька і водосховища Клебан-Бик. Якщо до цього додати масштабне відкидання противника біля Покровська, відкривається можливість для контрнаступу в бік Великої Новосілки.

Принаймні, в теорії, системний підхід такого роду — це один зі способів провести широкомасштабний контрнаступ, за якого більшість корпусів зможуть зосередитися тільки на своїй ділянці. Координувати дії кількох корпусів — як це, очевидно, буде потрібно в районі Покровська — може лише командування, яке діє практично на армійському рівні, ймовірно, під керівництвом Драпатого. Виходячи з нинішньої обстановки, я б діяв саме так цієї осені. Побачимо, що станеться найближчими тижнями.

Південний театр бойових дій

Оріхів

Зняття з посади командира 17-го армійського корпусу через порівняно незначні територіальні втрати на Оріхівському напрямку видається дивним, але, найімовірніше, за цим стоїть щось більше. Той випадок кілька тижнів тому, коли українського полоненого відправили у смертельний марш за наказом окупантів, і він загинув під ударом українського дрона після тривалого переходу вглиб ворожих ліній, міг бути спричинений тим, що український боєць залишився в оточенні й був змушений здатися. Його загибель від удару дрона стала не тільки ідеальним пропагандистським матеріалом для орків, а й, можливо, спробою приховати власні помилки командування. Подібні випадки необхідно припиняти докорінно.

Проте спроби Москви просунутися до Степногірська продовжують заходити в глухий кут, а всі зусилля прорватися через українську оборону біля Малої Токмачки, на іншому кінці Оріхівського фронту, закінчилися невдачею. 58-та загальновійськова армія проявляє себе слабко і, ймовірно, Москва змушена буде зняти частини з сусіднього 35-го корпусу, який зараз веде бойові дії на південному напрямку Вовчої, щоб посилити 17-й корпус і спробувати вибити українців з Оріхового. Це місто — справжня фортеця, з якої українські оператори дронів успішно завдають ударів по позиціях противника аж до Токмака, ключового вузла постачання російських військ.

Можливо, скоро лінія фронту навколо Гуляйполя виокремиться в окремий напрямок, що підкреслює гостру необхідність у додатковому корпусі в цьому районі. Зараз 17-й армійський корпус прикриває дуже широкий фронт, і якщо 20-й корпус буде змушений відступити з лінії Вовчої, Україна зіткнеться з серйозною кризою. По суті, це, мабуть, останній шанс для Москви спробувати просунутися далі в Запорізькій області.

Херсон

На жаль, ситуація в Херсонській області залишається такою ж, як і останні кілька тижнів. Дрони й артилерія обох сторін продовжують полювання за цілями — тільки ось «орки» визначають як цілі буквально кого завгодно. Якщо їх вибивають із населеного пункту, вони вважають усіх, хто не пішов разом з ними, зрадниками. Це вже звичний для них підхід.

Бої за острови і плацдарми в дельті тривають, але поки не приносять рішучих результатів. Однак Москва вже почала перекидати війська з Херсонської області на інші напрямки, що, вочевидь, пов’язано з нещодавнім ударом України по залізничній гілці, що веде до Криму. Якщо постачання окупованих територій Криму і Херсонської області зменшиться, щільність військ на цих позиціях знизиться. Особливо це важливо з огляду на те, що російські війська тепер потребують сил на фронтах, де український наступ більш імовірний.

Текст публікується з дозволу автора. Вперше надруковано на substack.com

Переклад NV

Інші новини

Всі новини