Як це відбувається в Анголі. Тут досі згадують СРСР, вождям племен платять зарплату як держчиновникам, а кожне весілля святкують тричі
Країни11 травня, 03:18
Посол України в республіці Ангола Андрій Касьянов розповідає NV про країну, в якій перебуває вже більш ніж вісім місяців і для якої відкриває Україну та українців.
Ангола — не просто велика і дуже цікава африканська країна: впродовж ХХ століття вона була основним майданчиком для Холодної війни між СРСР та США. Тому працювати тут українському послу цікаво.
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Цей матеріал доступний лише для передплатників тарифу "Максимальний"
Попри те, що країна відкрита до змін, в ній все ще зберігається певний сентимент до Радянського Союзу і навіть Росії. Та й Україна не мала свого посла в Анголі з 2007 року, тож зараз ми знайомимо ангольців з Україною та шукаємо можливості та спільні інтереси до співпраці. Тим більше, що зараз Росія певним чином намагається дестабілізувати ситуацію всередині Анголи, і ці спроби для місцевого уряду є видимими.
Різноманітна ангольська культура включає понад 90 етнічних груп, серед яких основними є овімбунду, кімбунду та баконго. Спільним знаменником для них залишаються релігія та португальська мова, оскільки Ангола майже 500 років була португальською колонією. Люди тут набожні, сумлінно відвідують церкви, більша частина з них — католики, і незабаром, у квітні, країну відвідає Папа Римський.
Повага до старших та цінність родини — тут першочергові. Ангольці мають великі сімʼї, де декілька поколінь мешкають разом і піклуються одне про одного. Ще донедавна нормою для родини було мати 10 дітей, лише 20 років тому ця норма змінилася, і тепер це близько чотирьох дітей на родину.
Щосуботи та щонеділі родини збираються разом на вечерю на березі океану, смажать мʼясо та овочі на грилі. І тоді пляжна берегова лінія усіх міст країни всіяна сімʼями, що спільно проводять час, як одна велика, галаслива весела родина. Ангольці дуже спортивні, тож такі зустрічі відбувається з танцями та спортивними змаганнями. До речі, відомий чуттєвий танець та напрям музики кізомба родом з Анголи.
Сучасні адміністративні процедури в Анголі поєднані з традиційним доколніальними. Тут існує інститут старійшин або вождів — соба. Століттями соба — вожді племен виступали посередниками між колоніальною владою та місцевими, а в сучасності вони, де-факто, виконують роль органів місцевого самоврядування. Вони навіть отримують державні зарплати. Вожді і традиційні ради займаються вирішенням локальних конфліктів, без їхнього слова неможливі державні інфраструктурні проєкти.
Цікавим є і місцевий шлюбний звичай. Весілля в Анголі святкують тричі, оскільки шлюб укладається не просто між чоловіком та жінкою, а між їхніми сімʼями та, як і в давнину, гарантує взаємну підтримку між родами. Тому перша традиційна його форма — алямбаменто, вважається ангольцями найважливішою і передує цивільному та релігійному шлюбам.
За звичаєм представники роду нареченого мають прийти з подарунками та викупом до роду нареченої і провести переговори, тільки після цього шлюб стає можливим. Оскільки Ангола дуже християнська країна, то тут існує суспільно підтриманий принцип рівності людей перед богом і не існує видимої расової дистанції, тож шлюби укладаються людьми різного походження, і це не викликає ніякого засудження з боку суспільства, що є не типовим для Африки.
Ангола четверта за видобутком нафти країна континенту. Тут працює велика кількість міжнародних компаній, нафтові доходи складають левову частку бюджету країни. Довгий час це породжувало гігантське розшарування в доходах громадян, воно й досі зберігається — між надзвичайно багатими та надзвичайно бідними людьми.
Луанда, столиця Анголи, досі вважається одним з найдорожчих міст для життя на планеті з цінами, співмірними з цінами у Токіо. Але у всьому є винятки. Поряд з найдорожчими пропозиціями завжди можна знайти доступні, якщо розуміти, як організують своє життя місцеві. Наприклад, на базарі на суму, еквівалентну $20, можна придбати овочів та фруктів стільки, що можна закласти багажник машини з верхом. Так само смачну і безпечну їжу можна знайти не тільки в дорогих кварталах столиці, але й там, де купують місцеві жителі.
Ангольці щирі і відкриті, вони з цікавістю занурюються в інші культури. Тому я був би дуже радий, щоб одного дня в столиці Анголи зʼявився хороший український ресторан. Та й за рідною кухнею в дипломатичному відрядженні сумуєш найбільше, а ще хочеться розділити ці смаки з місцевими людьми.
Матеріал про Анголу вперше опублікований в друкованому журналі NV № 2 за 2026 рік, придбати журнал можна за посиланням.