У близькій до мене кофейній ятці на прилавку стоїть скляна банка-копілка для маленьких пожертв, на якій написано: «На нерви, як у Арестовича». Ця кафешка працює з генератором, там п’ють каву навіть у дні повітряних тривог. Ковток кави з італійського апарата віддаляє війну на безпечну відстань. Полегшує постійну напругу хвилювання за рідного на фронті, дистанціює пам’ять смертей і тортур — мерзенних жахів, принесених до нас нелюдьми. Все це працює на полегшення. Ось при чому тут «нерви Арестовича».
Його явлення на ютубканалі-мільйоннику полегшує масове переживання війни. Він має непересічну здатність немов філософськи піднятися над картографічними деталями військових операцій до узагальнень, які пояснюють наш обов’язковий стратегічний успіх та стратегічну бездарність ворога. Це зміцнює надію і наближає образ перемоги та спокою мирного життя в контексті постійної тривоги.
Промоутерський та аналітичний талант говіркого Марка Фейгіна доносить іронічну легкість оптимізму позаштатного радника ОПУ до російського натовпу. В сучасних умовах інформаційної війни екранна легкість оцінки перебігу війни з боку українського експерта, безумовно, вказує на тупу безнадійність планів її божевільного призвідника та збільшує мовчазний опір його владі. Ютубівський авторитет мільйонної аудиторії не дається дарма. Він завойований «нервами, як у Арестовича». Придбаний непростим вмінням легко казати про нестерпну важкість війни.
Є в цій дурній і страшній війні її нестерпна легкість, що мучить совість
Де та межа, коли легкість думки не лише радника ОПУ переходить у легковажність поведінки та злоякісні помилки?
Відповідь надав він сам. Спочатку, коли легковажно зробив помилку, близьку до злочину — надав інформаційний привід ворожій пропаганді відвести пряме звинувачення російських військових у скоєнні чергового величезного воєнного злочину, у невинних жертвах цивільного населення, у міжнародному тероризмі. А потім, коли зовсім не легковажно звернувся до його та Фейгіна аудиторії не стільки з покаянням за легковажність, скільки з важким звинуваченням політичних опонентів у перебільшенні його власної провини. Її роздмухуванні політичною опозицією до такого ступеню публічності, який вона, немовби, ніколи не мала б.
З притаманною йому легкістю узагальнення ще радник ОПУ зліпив для свого виправдання цілком різні страшилки в одну страшну загрозу. Страшилка від вічно похмурого Іларіонова — оракула нової найнебезпечнішої стадії війни — була приліплена до немовби спільної політичної війни, яку «вільно чи невільно» ведуть проти президентської раті разом, медведчуківці та порошенківці. Ці небезпечні опоненти влади неприпустимо використовують «мою помилку», щоби нищити успішну владу. Адже треба, навпаки, працювати на національне єднання, яке б об'єднувало всіх, незважаючи на різні точки зору.
Ну, що тут скажеш. І помилку визнав, і її вірну, а також дурну і злобну (такого добра вистачає у нас), критику відвів від себе. Втомлений радник ОПУ використав масову аудиторію, щоб перевести власну помилку у звинувачення проукраїнської політичної опозиції у її, немовби, боротьбі проти всього ОПУ — проти всієї влади. Пожалівся всьому світу, зокрема нестійкій аудиторії нашого ворога, на наш, зокрема і вигаданий ним самим, політичний розбрат. Навіщо.
Так, з боку опозиції наговорено багато зайвого і несправедливого у бік нашого оптимістичного експерта. Втім, це справедлива вимога з її боку — відділити його блогерську легкість і завойовану популярність від причетності до влади. Добре, що він та його керівники це зрозуміли.
Є в цій дурній і страшній війні її нестерпна легкість, що мучить совість. Це коли ті з нас, хто досить убезпечені від її прямої загрози, дозволяють собі забувати смертельну важкість випробування війною. Ця легкість стає особливо нестерпною, коли її дозволяють собі публічні постаті. Зокрема, коли такі починають свару, працюючи на політичний розбрат суспільства.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV