Останнім часом ці питання порушують дедалі частіше, зокрема й у контексті необхідності демонтажу радянської централізованої системи управління, яка так і не зникла із Сил оборони України, попри всі розмови про це. Значною мірою українська армія залишається заручницею консервативних поглядів і небажання офіцерського складу відмовлятися від низки пережитків минулого.
Під час високоадаптивної та динамічної війни в Україні радянська система централізованого управління неодноразово демонструвала свою неспроможність, що було зумовлено необхідністю ухвалення остаточних рішень виключно вищою ланкою, тривалим очікуванням молодшим командним складом рішень від вищого керівництва, а також неповороткістю та забюрократизованістю системи.
Водночас на досить низькому рівні залишається ініціатива молодшого офіцерського складу, якому не надається можливості адаптуватися до ситуації, що складається, і часом діяти самостійно. Особливо тяжким злочином взагалі вважається оскарження наказів вищого командування, яке часом недостатньо володіє ситуацією на місці й віддає неефективні розпорядження, до того ж із серйозним запізненням.
Оскарження наказів вищого командування вважається тяжким злочином
Як зазначив в одному зі своїх інтерв'ю командувач 3-го армійського корпусу генерал Андрій Білецький: «Виховати її в українських офіцерах старої школи непросто». І це справді так, адже в психології багатьох командирів — особливо тих, хто належить до старої школи, — сформувалося стійке, але оманливе відчуття безпеки в умовах, коли нічого не робиться без наказу.
Українська армія майбутнього — це армія, без радянської системи управління та побудована на моделі mission command, згідно з якою командир не лише ставить і роз’яснює завдання, визначає обмеження, забезпечує ресурси й узгоджує взаємодію, а й дозволяє підлеглим діяти — за потреби — швидше, ніж штаб встигає відреагувати на зміну ситуації та віддати новий наказ.
У новій концепції армії майбутнього, вільній від радянської догматики, однією з ключових ланок, що пов’язують усю систему та підтримують належний рівень управління, є сержант — який не просто займає «порожнє місце», а забезпечує повноцінне функціонування підрозділу.
Питання сержантського корпусу вже досить давно хвилює військову спільноту, проте й досі воно не набуло належного розвитку, залишаючись заручником «совкових» поглядів і упереджень.
Своєю чергою, саме 3-й армійський корпус здійснив одну з найінтенсивніших підготовок сержантського складу — кілька тисяч осіб. За словами Андрія Білецького, це значною мірою вплинуло на підвищення ефективності корпусу загалом і дозволило налагодити управління підрозділами на одній із найпротяжніших ділянок фронту на високому рівні. І це факт.
Однак армія майбутнього — це не лише управління, а й технології. Технології, які сьогодні за умови якісного управління справді здатні вирішувати чимало завдань. Але для розвитку технологій потрібна доктрина, а не хаотичне слідування тенденціям.
Йдеться про планування та продумування не лише нагальних потреб чи підготовку до завтрашнього дня, а й про оцінку спроможностей противника та напрямів його подальшого розвитку, випередження й дію на крок чи два наперед. І знову ж таки: без системних змін в управлінні говорити про ефективне застосування технологічної складової — це все одно що говорити про безглуздо витрачений ресурс.
Зокрема, 3-й армійський корпус на сьогодні є формуванням, яке на рівні корпусу використовує максимальну кількість технологічних засобів для протидії ворогу та є одним із лідерів у застосуванні повітряних дронів і наземних роботизованих комплексів. Проте без системних змін усередині формування, закладених Андрієм Білецьким, не доводилося б говорити про ефективне та структуроване застосування цього ресурсу.
Армія майбутнього — це не просто гарна назва, а складна, системна робота з реформування величезної, надзвичайно консервативної системи: від відмови від радянських догм і створення сильного сержантського корпусу до впровадження всеосяжної технологічної складової.
Без таких змін побудувати в Україні армію майбутнього нереально — можна лише перетворити її на якийсь недолугий гомункулус, і не більше.
Текст опубліковано з дозволу автора