Підбивати підсумки серпня ще зарано, але є привід окреслити ключовий гібридний сюжет, який росіяни підготували на осінь і під який намагатимуться заручитися підтримкою Вашингтона.
Вистругана в Кремлі торпеда називається дуже просто — нелегітимність української влади. Так, знову.
До цього вкотре підвів заступник голови МЗС РФ Михайло Галузін, який останнім часом явно почав надто часто давати інтерв'ю та робити інформаційні вкиди щодо переговорів. Контекст виглядає так.
Росія нібито прагне миру, але її цікавлять «всеосяжні домовленості» та «усунення першопричин конфлікту». Для цього потрібна «легітимна влада». А отже — вибори в Україні.
Легко помітити, що росіяни використовують тему легітимності в «мерехтливому» режимі. Особисто Путін неодноразово заявляв, що готовий зустрітися з президентом Володимиром Зеленським. Потім змінював позицію. А згодом знову розвертав її на 180 градусів.
Зараз верстають таку логіку.
Щоб забезпечити паузу для виборів, Україна має вийти з Донбасу. Для організації виборчої кампанії в Україні має бути встановлено тимчасове управління під егідою ООН, за участі США, Європи, Росії та ще когось. Одне із завдань — заблокувати військову допомогу.
Після цього новообраний (або переобраний) президент і парламент зможуть імплементувати «всеосяжні домовленості». Отже, маємо максимально конкретний і вимірюваний сюжет: Донбас в обмін на вибори.
Віддайте ті рештки Донбасу, що й так зруйновані й вам не потрібні
Спроби залякати Київ та інші міста України — це один зі способів схилити населення до дискусії щодо цього сценарію.
Формула російських терористів така: хочете припинити страждання й отримати бажані вибори для зміни влади, що вже в печінках сидить, — віддайте крихти Донбасу, які й так зруйновані й вам сто років не потрібні.
Одразу виникає кілька риторичних запитань.
Візьмімо список потенційних лідерів президентських перегонів. Хто з них виглядає таким, що є морально готовим і технічно спроможним імплементувати російський ультиматум? Як на мене — ніхто.
Тоді навіщо Росії ці вибори?
Щоб замість президента, чию легітимність вони оскаржують, їм протистояв лідер, обраний у межах загальновизнаного процесу? Та ще й із потенційно жорсткішою позицією? Де логіка?
Логіка цілком прозора й ґрунтується на тому, що Росія не має «свого» кандидата на виборах президента України.
Тому мета Росії — відсутність загальновизнаного легітимного переможця та подальший хаос. Цього можна досягти кількома способами.
По-перше, розпочати виборчу кампанію, але не дати можливості її завершити, влаштувавши якусь провокацію та порушивши перемир’я.
По-друге, завершити голосування так, щоб значна частина країни та/або армії не прийняла результат.
Миттєвий наслідок відсутності загальновизнаного лідера — армія перестає виконувати накази.
Ідея «зовнішнього управління під егідою ООН» (яку керівництво ООН не сприйняло) — це план зонування України, тільки в профіль.
Який наступний крок росіян? Його елементарно виявити.
Навіть якщо припустити, що певні російські ідеї (у формі пропозицій від США, Ватикану чи Далай-лами…) будуть прийняті українською владою, їх неможливо імплементувати в межах чинної Конституції України.
Пікантність ситуації полягає в тому, що внесення змін до Конституції — це складний процес, який технічно неможливо реалізувати в наших умовах. Натомість технічно можливо ухвалити нову Конституцію. Поцікавтеся, як юридично з’явилася чинна Конституція, — і все стане зрозуміло.
Для цієї мети президент потрібен, за великим рахунком, лише як особа, що підписує закон. А все основне дійство відбувається в парламенті.
Ось і виокремлюються дві тематичні лінії, які можна відстежувати: риторика щодо виборів як публічне опудало та переформатування парламенту як тіньовий, але вимірюваний процес.
У нинішній ситуації реальні легітимні зміни у владі можливі лише через парламент. Жодним іншим чином.
Я відверто не заздрю чинним депутатам. І цілком можу собі уявити ситуацію, коли доведеться масово виходити на захист парламенту.
Текст опубліковано з дозволу автора