«Росіяни завжди грають в одну гру». Інтерв'ю з Денисенком — про заміну Кадирову, «трофейного» Канта й нагнітання ситуації в Молдові

Тому, у принципі, за цим треба слідкувати. Але з великою долею ймовірності можемо говорити про те, що процес поступової, дуже повільної заміни Кадирова на когось іншого, не обов’язково на того персонажа (Апти Алаудінова, про якого писала в якості наступника Кадирова Новая газета. Европа — Ред.), це може бути і хтось інший… Я думаю, виникнуть і інші прізвища.

Ще раз повторю: це не значить, що Кадиров буде скинутий за кілька днів і в Чечні починається новий порядок. Ні, судячи з усього, Кадиров ще може протягнути, який би діагноз у нього не був, певний період часу.

Але паралельно з тим Кремль запускає як мінімум інформаційний шар про те, що Кадиров не є єдиним, хто може керувати Чечнею. Паралельно з тим, звичайно, говоритиметься про те, що клан Кадирова недоторканний, але також серед і чеченців, і російських еліт багато в чому демонструватиметься історія про те, що час Кадирова може бути скоро закінчений.

І тут ще один цікавий аспект, на який треба звернути увагу, — це затримання міністра надзвичайних ситуацій Чечні в Дагестані [Аліхана Цакаєва], яке просто збіглося в часі, на мою думку, хоча, може бути і прелюдією до цієї статті, яку дала Новая газета. Кадиров вступився за свого васала, після цього керівник Дагестану [Сергій] Меліков вступився за федеральних поліцейських, які затримали кадирівця на території Дагестану. І МВС РФ буквально за декілька днів заявило про те, що справу розслідувано, міністр надзвичайних ситуацій Чечні не був п’яний, як це з першого моменту говорилося, але в той же час ударив як мінімум одного поліцейського, а це вже кримінальна стаття. І ця справа передана до Слідкому.

Треба дивитися, як далі розвиватиметься [ситуація], бо від цього багато в чому залежатиме і те, яка роль Кадирова взагалі в цій політичній системі. Бо досі наїхати на васала Кадирова не посмів ніхто.

Тут цікаво, чи буде ситуація доводитися до суду і чи будуть прийматися відповідні рішення, як швидко це відбуватиметься.

— Ви вже згадували про російську псевдоопозицію, дуже цікаве спостереження зробив Андрій Клименко з Інституту чорноморських досліджень. Нібито ліберали, канал Ходорковський, випускають відео, де є заголовок: «Почему военная помощь США не спасет Киев?» Далі вони після багатьох негативних коментарів поміняли: «Почему военная помощь США — не то, что надо?» Пан Андрій робить висновки, що куди би не виїжджала так звана російська інтелігенція або так звана російська опозиція, все одно там лише імперський дух. Тому що інфільтрація будь-яких ФСБшних агентів у середовищі мігрантів — це та справа, яку росіяни успішно роблять уже понад 100 років. Що ви думаєте про ці наративи?

— Я тут частково погоджуюсь із Андрієм Клименком, читав його пост. Але тут треба дещо розширити те, що сказав мій шановний колега. Ми повинні розуміти, що той заголовок, який був даний першим, жорстко не корелює з тим, що думають ці умовні 23−25% так званого ліберального середовища в РФ.

Вони можуть не любити [диктатора Володимира] Путіна, можуть виступати проти війни, але вони точно не хочуть розвалу РФ і не хочуть, як би це парадоксально не звучало, поразки РФ від України, від Заходу, не важливо від кого. Тому канал Ходорковського змушений був поміняти цей заголовок, бо він іде за своїм глядачем, читачем.

Тому коли ми говоримо про російського ліберала, повинні розуміти, що він точно так само як і російський ватник чи ура-патріот є апологетом «русского мира». Наша головна проблема на сьогодні полягає в тому, що 99% росіян живуть у єдиній ідеології - в ідеології «русского мира».

У них немає альтернативної ідеології, яка би дозволила їм ширше подивитися на світ, на своє «величие», інакше подивитися на багато інших речей. Для них «русский мир» залишається «русским миром», і з цього погляду треба розглядати і те, що відбулося з цим заголовком на YouTube-каналі Ходорковського.

— А ця їхня історія з Кенігсбергом, він же — Калінінград, коли вони написали, що Іммануїл Кант — це «русский трофей». Окей, ви колись захопили місто, де пару сотень років тому жив всесвітньо відомий німецький філософ, а тепер через те, що тут його могила, ви приписуєте його собі. Це що за штука? Їм не вистачає, пробачте, Пушкіна чи Бердяєва?

— Тут усе набагато прозаїчніше. Їм ніколи не вистачатиме ні Пушкіна, ні Бердяєва, ні кого-небудь іншого. Хай нас пробачать українські націоналісти, бо нас ще зараз звинуватять у тому, що Бердяєв насправді український філософ, а ми його тут приписуємо росіянам.

З одного боку, справді їм не вистачатиме ніколи нічого, їм завжди всього мало. З іншого боку, все набагато банальніше, Тому що цю історію ми можемо розглядати насамперед з погляду того, що «власть не ошибается никогда, потому что она от Бога». Губернатор Калінінградської області [Антон Аліханов] кілька місяців тому запустив весь цей тренд, коли достатньо негативно висловився про Канта. Це викликало доволі великий резонанс не лише в Росії чи на пострадянському просторі, а в усьому світі.

Чому, крім усього іншого, це викликало резонанс? Тому що цього року святкувалося 300-та років від дня народження Канта. В Німеччині це один із великих культурних проєктів цього року — 300-та років Кантові. Тому можна було зробити три речі. Перша — сказати, що я помилився і я дурень. Друга — просто промовчати, що в російській логіці означає вибачитись і сказати, що я дурень. А третя історія — ще раз сказати про те, що ви всі ідіоти, а ми єдині розумні.

Російська влада, яка живе в парадигмі того, що влада не помиляється і ніколи не можна давати слабину, вважає, що сказати «я помилився» — це дати слабину. [Вона] прийняла рішення про те, що в день 300-річчя від народження Канта треба показати, вибачте на слові, середній палець усьому світу і сказати про те, що Кант — це «наш трофей». Це при тому, я впевнений, що губернатор не може навіть назвати, який головний твір написав Кант. Критика чистого розуму, думаю, для нього вже буде вищою математикою.

Але це «наш трофей» нічим не відрізняється від усього того, що відбувається в тому ж Орську (де прорвало дамбу і затопило тисячі будинків — Ред.), де мер міста і міністр надзвичайних ситуацій можуть просто хамити населенню, але їх ніхто не звільнятиме, бо просто влада не помиляється. Точно так Путін має право говорити про те, що «она утонула» і не вибачатися за це, бо влада не помиляється. І саме з цього погляду треба дивитися на подібні речі.

— Тепер про можливості росіян, вони хочуть розхитати ситуацію в Молдові. У рамках підготовки до президентських виборів, які будуть восени цього року, гагаузька очільниця Евгенія Гуцул і новий керівник колишньої партії Шор, анонсували проєкт, який назвали Побєда, причому анонсували в Москві. Цей проєкт спрямований на конфронтацію з чинною президенткою Маєю Санду. Сама по собі ситуація в Гагаузії достатньо складна. Але Росія там потопталась і продовжує це робити дуже сильно. Ілан Шор під санкціями і в розшуку за свої фінансові оборудки, але все одно залишається впливовим. Як ви бачите можливості розхитати ситуацію в Молдові?

— Насамперед те, що росіяни проводили з'їзд проросійської опозиції в Москві, туди запрошували «кіркорових» і «баскових», говорить не про силу росіян, а про те, що вони розуміють: вибори в чесному форматі вони програють повністю. Вони не можуть виграти вибори в Санду, тому пробують піднімати ставки. Цей з'їзд — насамперед залякування всієї Молдови.

Зараз я впевнений, розпочнеться велика інформаційна кампанія, де-факто вона вже почалася, про те, що або ви голосуєте за проросійського кандидата, або буде війна і росіяни дуже швидко захоплять усе, що можуть захопити. Ми бачили першу ластівку цієї історії, коли, на жаль, зокрема і наші ЗМІ, абсолютно без жодної логіки почали постити, що дві тисячі так званих миротворців з Карабаха будуть перекинуті до Придністров'я.

— Як вони туди потраплять, пробачте?

— Так-так. Якщо теоретично, як інфільтрувати людей, ми собі можемо уявити, але як вони доправлять техніку? Це виглядає як якась фантастика. Тим не менше, на жаль, це була одна з тем, яка активно обговорювалась як мінімум у чатах, мінімум ботами це дуже сильно розганялося.

Щодо того, що відбуватиметься в Молдові: нагнітатиметься ситуація. На жаль, будуть лякалки щодо того, що все, завтра почнеться війна і зокрема ця історія екстраполюватиметься на Україну.

Я впевнений, зараз знову почнуть розганятись історії про те, що «велика» придністровська армія, яка налічує від шести до семи тисяч людей, завтра йтиме на українську Бессарабію. Одним словом, усі ці інформаційні речі будуть точно розвиватися. Ще раз повторюю: виграти в чесній боротьбі у Санду Росія навіть теоретично не може. Але я думаю, це для них спроба зробити ще одну точку напруги для того, аби з ними сідали за стіл переговорів.

Нічого нового ми не бачимо, росіяни завжди грають в одну і ту ж гру. Вони пробують створити ще одну точку напруги, краще кілька, щоби до них хтось прийшов і сказав: сідаймо за стіл переговорів.

Який аспект важливий для нас? Очевидно, все ж якусь частину війська [доведеться] тримати на кордоні з Придністров'ям у той момент, коли вони реально потрібніші будуть на сході України. У силу цих усіх обставин і загострення ситуації, якусь певну, не дуже велику частину, але все ж ми змушені будемо тримати. Але тут краще військові експерти коментуватимуть, ніж я.