Білоруський диктатор Олександр Лукашенко не в захваті від перспективи приєднання до російського вторгнення в Україну, — але, схоже, він невпинно нарощує військовий потенціал своєї країни на випадок, якщо його безпосередньо втягнуть у війну.
Це було головним меседжем доповіді, представленої українському уряду білоруською опозицією. У ній задокументовано численні ознаки прискореної мілітаризації Білорусі, — зокрема, зміни у військовому законодавстві, розширення збройних сил та системи резерву, мілітаризацію шкіл та зростаючу мобілізацію цивільних установ.
Ця доповідь з’явилася на тлі зростання напруженості між Мінськом і Києвом. Президент України Володимир Зеленський публічно
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
закликав Лукашенка демонтувати ретрансляційне обладнання на білорусько-українському кордоні, яке, за твердженням Києва, використовується для наведення російських безпілотників на українські цілі. Якщо білоруський лідер не вживе заходів, Зеленський заявив, що Україна втрутиться сама. За кілька днів ретрансляційні станції, як повідомляється, відключилися. Залишається незрозумілим, чи були вони демонтовані, чи просто вимкнені, але сам час свідчить про те, що попередження Зеленського сприйняли серйозно.
Занепокоєння Києва виходить далеко за рамки ретрансляторів. Від початку повномасштабного вторгнення Росії Білорусь слугувала плацдармом для російських атак на Україну, водночас неухильно поглиблюючи оборонну співпрацю з Москвою.
Сотні білоруських підприємств зараз виробляють компоненти для російських ракет, систем протиповітряної оборони, безпілотників, обладнання для радіоелектронної боротьби та боєприпасів. Тому нещодавню проблему з ретрансляційним обладнанням не можна розглядати як ізольований інцидент. Навпаки, це лише один із багатьох виявів неоголошеної ролі Білорусі у війні Росії.
Це лише один із багатьох виявів неоголошеної ролі Білорусі у війні Росії
Роками Лукашенко намагався підтримувати ретельний баланс у своєму підході до російського вторгнення в Україну, залишаючись достатньо близьким, щоб задовольнити Кремль, але достатньо далеким, щоб уникнути того, щоб стати безпосередньою воюючою стороною. Оскільки Москва щосили намагається досягти своїх цілей на полі бою, цей баланс стає дедалі важче утримувати.
Хоча наразі Росія утримує в Білорусі лише близько 2000 військовослужбовців, нещодавня угода між Москвою та Мінськом заклала правові основи для більшого постійного розгортання та глибшої військової інтеграції.
Білорусь також було включено до ядерної стратегії Росії. Після того як Лукашенко скасував безядерний статус країни у 2022 році, президент Росії Володимир Путін наступного року оголосив про розгортання російської тактичної ядерної зброї в Білорусі. Хоча передача ядерної зброї не була незалежно підтверджена, Білорусь зараз відіграє активну роль у ядерному шантажі Росії проти Заходу, що підтверджується неодноразовими спільними ядерними навчаннями.
Також Білорусь стає дедалі важливішою для військової економіки Путіна. Оскільки удари українських безпілотників тепер регулярно порушують роботу російських нафтопереробних заводів, країна допомагає заповнити цю прогалину. Продажі бензину білоруського виробництва до Росії в червні 2026 року зросли більш ніж у 50 разів порівняно з аналогічним періодом минулого року.
Ніщо з цього не означає, що білоруські війська обов’язково ось-ось перетнуть кордон з Україною. Зрештою, Лукашенко розуміє ризики вступу у війну краще за всіх. Він сильно залежить від Кремля у своєму політичному виживанні, але водночас усвідомлює, що відправка білоруських солдатів воювати за Путіна наразить його на реальну небезпеку.
Незалежні соціологічні опитування послідовно показують, що більшість білорусів — проти участі у війні. Військова кампанія може спровокувати найбільшу внутрішню кризу, з якою Лукашенко стикався з 2020 року, коли протести ледь не повалили його режим.
Фокусування виключно на тому, чи приєднаються білоруські війська найближчим часом до російського вторгнення в Україну, загрожує втратою загальної картини.
Кремль може втягнути Білорусь глибше у війну і без безпосередньої участі білоруських солдатів. Допомога з ударами безпілотників, військове виробництво, логістична підтримка, прикордонні провокації та гібридні атаки — все це розширює роль Мінська, не вимагаючи масштабного залучення до бойових дій.
Найважливіші зрушення, що відбуваються нині, насправді можуть мати структурний характер. Крок за кроком Білорусь усуває політичні, правові, промислові та військові бар'єри, які колись обмежували її участь у війні Росії. Командні структури вже створені. Законодавство переписано, а оборонна промисловість розширюється. Підготовка — це, звичайно, не те саме, що намір, але вона все полегшить, якщо Путін вирішить, що настав час.
Білоруська демократична опозиція чітко заявляє, що кожен додатковий крок, який прив’язує країну до російського вторгнення, руйнує білоруський суверенітет. Білорусь ризикує стати не більше ніж продовженням кремлівської військової машини.
Політика Заходу щодо Білорусі має відображати цю реальність. Забезпечення звільнення політичних в’язнів має залишатися важливою метою, але зусилля щодо взаємодії з режимом Лукашенка не повинні ігнорувати прискорену військову інтеграцію Білорусі з Росією. Наприклад, санкції варто зосередити на закритті лазівок, які дозволяють білоруській та російській оборонній промисловості отримувати західні технології. Ці зусилля мають бути тісно скоординовані з Україною та білоруською опозицією.
Водночас важливе значення має постійна підтримка Заходом незалежних медіа, громадянського суспільства та демократичного руху в Білорусі. Демократичний прорив — це найкраща надія Білорусі на відновлення свого суверенітету, а також вирішальний фактор для довгострокової безпеки Європи.
Переклад NV
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікацію повної версії тексту заборонено.