Анатомія атаки. Через рік після картонкового майдану-2025 депутатка Радіна розповідає невідомі деталі його причин і наслідків

Рік після атаки на НАБУ та САП

Чи був законопроєкт, який урізав повноваження НАБУ і САП для вас несподіванкою? І за тиждень до того, на початку липня 2025-го, ви розуміли, що таке можливо?

Ми чули, що щось насувається. Чули, що це «щось» насувається в парламенті. Я тоді продивилася усі законопроєкти, які могли бути носіями таких правок.

21 липня 2025-го, коли почалися «пакування» детективів НАБУ спецпризначенцями СБУ, тобто після обшуків, у мене все ще було відчуття, що у Верховній Раді нічого не буде. Бо не було явних ознак.

І мене здивувало, що все пройшло в режимі засідання комітету, де затягли правки в непов’язаний з НАБУ законопроєкт, який лежав між першим та другим читанням без руху. Його просто дістали, одразу туди поклали ці поправки — і все, через дві години усе проголосували.

І я помилялася, хоча до останнього не вірила, у такий бліцкриг у Верховній Раді. Все-таки ми працюємо не десь там, а в українському парламенті. Існує спеціально створена процедура, є погоджувальні ради, є поправки та решта потрібних етапів під час прийняття законопроєктів. На жаль, нічого з цього не спрацювало. Жоден запобіжник.

Про що це свідчить? Про неможливість парламентаризму встояти перед політичним тиском? Чи про неможливість монобільшості встояти перед спущеним наказом голосувати?

Це не була історія тільки про монобільшість. За це голосували й інші групи. Це історія про об'єднання інтересів дуже різних фракцій і груп.

Вас здивувала швидка реакція президента на це голосування? Адже він моментально підписав проголосований закон. І виглядає так, що це була продумана акція.

Не можна із серйозним виразом обличчя говорити, що це не була продумана акція.

Спочатку починають пакувати детективів, в підозрі стосовно них використовувують формулювання про державну зраду, бо це найстрашніше формулювання, яке мало би всіх відлякати. На наступний день парламент голосує за законопроєкт, а ввечері його підписує президент.

То навіть якщо дуже-дуже сильно постаратися, це не можна розглядати як щось інше, ніж організована та спланована комплексна атака.

Впродовж цього року, на зустрічах та у відрядженнях за кордон, вам доводилось виправдовуватись за те, що зробив парламент 22 липня 2025-го стосовно антикорупційних органів?

Я відверто казала, що це рішення — помилка, як і те, що не підтримувала його. Ми багато разів це проговорювали з міжнародними партнерами, і у мене з цього приводу є висновки.

Я насправді цілком розумію, чому так сталося і чому люди, які придумали історію з атакою на НАБУ, думали, що це можна зробити без наслідків. Перед тим, як все це сталося, Міжнародний валютний фонд відступив від вимоги змін стосовно «поправок Лозового». Це перший випадок з 2014-го, коли МВФ відступав по вимогам, які пов’язані з верховенством права.

Після історії з МВФ була ситуація із непризначенням керівника Бюро економічної безпеки (БЕБ). Це було перед атакою на НАБУ. Були дивні кроки з боку Кабінету міністрів, щоб не призначати людину на БЕБ, яка перемогла в конкурсі. Почався цирк, іншого слова я не знаходжу для цього, з листами від Служби безпеки України, в яких йшлося, що переможець конкурсу якийсь не такий. На цьому фоні у міжнародників реакції також не було.

Для людей, які протягнули закон про урізання повноважень антикорупційним органам, було б цілком нормально, якби це законодавство було не назавжди. Вони б отримали час, за який генеральний прокурор зміг би втручатися в усі справи НАБУ. Їм просто потрібен був цей час. А далі вони б сказали нашим міжнародним партнерам, що потрібно змінити це законодавство, давайте подумаємо як це зробити. Це зайняло б десь до пів року.

Коли ви говорите про те, що генпркоурор за задумом людей, які влаштували цю атаку, міг би забрати якісь справи, ви маєте на увазі конкретну справу НАБУ — операцію Мідас, про оборудки на Енергоатомі та кооператив Династія в Київській області?

Тоді про це не говорили голосно, коли цей закон ухвалювали. Зараз, із перспективи часу, видно, що це було в моменті розслідування Міндічгейту. Бо що ще таке велике «лежало на столі»? Саме ця справа.

Джерела видання в правоохоронних органах висувають версію, що спланова спецоперація на НАБУ і САП відбулася і почала плануватися після того, як колишньому віце прем'єр-міністру Олексію Чернишову вручили першу підозру в червні минулого року. Мовляв, він зможе піти на угоду зі слідством. Чи ви також погоджуєтесь з такою версією?

Я не знаю, що конкретно було тригером. Можу припустити, що люди, які займалися брудними справами, знали, що вони робили.

І бліцкриг в парламенті з голосуванням та законом не був основним сценарієм того, як мало відбутися. Минулого року була створена парламентська Тимчасова слідча комісія за керівництва народного депутата Сергія Власенка, яка мала би аналізувати корупцію у судових та правоохоронних органах. І, як мені відомо, основним планом була ця ТСК, яка попрацює і покаже начебто жахливі зловживання в антикорупційному бюро і на цьому фоні мав би бути якийсь законопроєкт. Але вони зробили інакше.

Розслідування НАБУ та наслідки атаки на антикорупційні органи

На обранні запобіжного заходу Андрію Єрмаку, в приміщенні Вищого антикорупційного суду в травні цього року, прокурорка САП розповіла, що коли Єрмака вже звільнили з посади, то в машині його водія, під час обшуку знайшли певні папери. На цих паперах була інформація про призначення різних людей в різноманітні правоохоронні структури. Андрій Єрмак досі впливає на політичне життя в країні?

Так, слідство каже, що вже не будучи на посаді, Єрмак володів інформацією про те, як може виглядати «програма мінімум та програма максимум» стосовно кадрових змін до СБУ. І про це говорили, щоб показати, що у Єрмака зберігається вплив, який дає можливість потенційно перешкоджати розслідуванню стосовно нього.

Було показово, що Єрмаку довго і важко збирали гроші на заставу. І це демонструє історію про вплив. Вплив — це відповісти на телефонний дзвінок? Чи вплив — це змусити людей зробити некомфортні речі? Другого в епопеї збирання грошей на заставу, ми не побачили.

Але я би і не списувала його вплив поки що.

Нещодавно НАБУ знайшли прослуховувальні прилади над квартирою свого детектива і заявили, що прослушку поставили співробітники СБУ. За інформацією NV мова йде про керівника підрозділу Ярослава Стецюка. Чому подібні дії стосовно антикорупційного бюро та його співробітників досі відбуваються?

Думаю, що не зникли та не змінилися плани стосовно наступної атаки на антикорупційні органи. Це ми бачимо і по тому, що пишуть в анонімних телеграм-каналах, і по тиску на експертів у справах НАБУ, і зараз ця прослушка. За моєю інформацією, ці дії здійснюють окремі співробітники Служби безпеки України.

В коментарях виданню, експерти сходяться на думці, що колишній голова СБУ Василь Малюк поніс політичну відповідальність за спецоперацію стосовно НАБУ і його відсторонили від керування СБУ. Тоді чому подібне рішення президент не прийняв стосовно генпрокурора?

Думаю, неправильно говорити, що Малюк поніс політичну відповідальність. Я з політичної бульбашки бачу цю ситуацію зовсім інакше. Малюк був покараний за недостатню лояльність. Попри те, що він відчутно доклався до атаки на НАБУ. А Руслана Кравченка захистили і зберегли саме за лояльність.

Моє враження, що Малюка сприймали як людину, яка недостатньо конфронтує із НАБУ та САП.

Стосовно генпрокурора. Навколо конкурсу на посаду генерального прокурора зараз у вузьких експертних колах є дискусія, чи дійсно Європейський Союз каже Україні проводити цей конкурс, чи варто знайти інший можливий варіант більш прозорого вибору людини на цю посаду. Чому з’явилось це різночитання у вимогах ЄС?

Європейці говорять нам наступне: зробити процедуру призначення генпрокурора більш прозорою і заснованою на його заслугах. Там дійсно не звучить слово «конкурс», але ми всі шукаємо відповідь на питання, а як же найкраще нам реалізувати це європейське зобов’язання? Як зробити цю процедуру справді прозорою? Як на мене, конкурс — це найкращий вихід.

Бо прозорість — це про те, що орган має викликати довіру. Людину на посаду генпрокурора не мають шукати у записній книжці політиків чи керівників держави.

Стосовно цього питання нам треба оперативне рішення, бо ми не можемо чекати. Ми обмежені в часі. Наступного року вибори в низці європейських країн, які для нас важливі і ми не знаємо чим вони закінчаться. Ми можемо дотягти до того моменту, коли в ЄС прийдуть до влади сили, з яким нам буде тяжко говорити далі про євроінтеграцію.

Зараз вже є законопроєкт про конкурс на посаду генпрокурора і його внесли в парламент. Нардеп Максим Бужанський сказав, що правоохоронний комітет ніколи цей законопроєкт не підтримає. Але я і не розраховую, що цей комітет буде швидко розглядати цей законопроєкт. Наш з Ярославом Железняком законопроєкт про реформу ДБР лежить там з серпня минулого року. Вони навіть не спробували його розглянути.

Вже попередній уряд Юлії Свириденко прибрав з антикорупційної стратегії, яку писало Національне агентство із запобігання корупції, вимогу обирати генпрокурора на конкурсі. Ви внесли до ВР законопроєкт зі своїм варіантом цієї стратегії. Тобто тепер два документи з майже однаковими намірами, бо ви ж конкурс на генерального прокурора залишили. Що далі?

Ми вперше підійшли до того моменту, коли говоримо, що нам потрібна не лише зміна добору керівників окремих правоохоронних органів, а й зміна процедури призначення генерального прокурора. Ми змінюємо систему через реформування окремих органів і це виходить, але система щоразу робить збій через керованого генерального прокурора.

Коли Кабмін прибрав норму щодо конкурсу на генерального прокурора, для мене це не було здивуванням. Крок з викресленням цього пункту привніс багато негативу і нічим політично не допоміг. Відчуття того, що уряд намагався обманути або європейців, або суспільство, з’являється. Навіщо це робити?

У середу наш комітет одноголосно підтримав законопроєкт 15230-Д, редакція якого відображає європейські вимоги. І ми будемо зберігати ключові реформи, закладені в стратегію.

Політики мають бути зацікавлені, щоб наступний генеральний прокурор не був політичною маріонеткою. Інакше він може «доганяти» і їх, і наступників за політичною вказівкою, а не по закону. Бо в українській традиції кожна наступна влада заводить справи на тих, хто був перед ними.

І антикорупційну стратегію, і голосування за законопроєкти, які потрібні для фінансової підтримки партнерами України, постійно посувають в часі. Виглядає, що у нардепів немає серйозного наміру дотримуватись цих часових термінів?

Очевидно, що Україна залежна від зовнішнього фінансування. Це знає і влада, і Європейський Союз. Але ЄС грає трохи в піддавки, хвилюючись, щоб їх не звинуватили в тому, що Україна у війні недоотримала необхідні гроші, а тому робить певні поступки. І десь ці поступки виправдані, а десь докладаються до зміни бачення ситуації і нардепами, і загалом в урядовому кварталі. І дають певним гравцям в Україні враження, що вимоги ЄС насправді і не вимоги, а тому можна передомовитись.

Таким чином відкрився «ящик Пандори». Раніше було чітке розуміння правил. Тепер жодна вимога не сприймається, як така, яку треба робити, а сприймається як предмет для подальших перемовин. Бо такий досвід сформувався за останній час.