Що читає Зоя Казанжи. Письменниця називає видані в Україні західні твори у жанрі нон-фікшен про Другу світову, які її зацікавили

2. Після війни. Історія Європи від 1945 року (Postwar: A History of Europe Since 1945 by Tony Judt), Тоні Джадт (переклад Катерини Зарембо)

Цінна тим, що автор, відомий британський історик, письменник та інтелектуал, розглядає всі події після Другої світової з точки зору сучасності. Тут є і про розрив між Сходом і Заходом, змагання між комунізмом і капіталізмом, про те, як відживав старий світ і народжувався новий. Автор працював понад десять років, дослідив джерела шістьма мовами, дослідив історії 34 країн! Ось чому ця праця є наймасштабнішим дослідженням Європи повоєнної. До речі, є у книжці і про вбивство Романа Шухевича, голод 1946−47 років, про трагедію Бабиного Яру.

3. Нацисти-мільярдери. Темна історія найбагатших династій Німеччини (Nazi Billionaires: The Dark History of Germany’s Wealthiest Dynasties), Давид де Йонг (переклад Інни Бодак)

Я би охарактеризувала цю книжку як ту, яка чітко доводить, що справедливого покарання за злочини не існує. На жаль.

Автор з документами та фактами досліджує уникнення покарання нацистами та колаборантами, їхніми нащадками, які й досі володіють заробленими на крові багатствами. Практично ніхто не був покараний. Майже всі, хто вбивали і грабували, використовували каторжний труд ув’язнених концтаборів, сприяли масовому знищенні євреїв, по війні відбулись переляком і невеличкими термінами ув’язнення. Їм дозволили повернутися до вкрадених маєтків і привласнених статків, щоб відбудовувати Німеччину. Логіка така: починалась гонка озброєнь і треба було протистояти СРСР. Багато хто із нацистських злочинців дожив до глибокої старості. І так, усі оці Porsche і BMW — це відняті бізнеси тими, хто сприяв страті справжніх власників. Дуже гірка книжка.

До речі, прямого нащадка однієї з п’яти найбагатших сімей Німеччини я знайшла в Канаді. Він виїхав, зразу купив багато виноградників. Живе непогано. І досі продає елітну нерухомість, рекламуючи «поєднання німецької ефективності та канадської люб’язності».

4. Жнива розпачу. Життя і смерть в Україні під нацистською владою (Harvest of Despair: Life and Death in Ukraine under Nazi Rule), Карел Беркгоф (переклад Тараса Цимбала)

Це монографія нідерландського історика, який дослідив повсякденне життя та стратегію виживання під німецькою окупацією в 1941−44 роках в Україні — на той час найбільшою колонією нацистів. У книжці аналізується саме «людська» історія. Не політична, не ідеологічна і навіть не етнічна. Мова йде не лише про українців, а й про всіх, хто населяв Україну на той час. Описує геноцид євреїв та ромів, становище росіян і «фольксдойчів», аналізує українсько-польський конфлікт на Волині. Ще є про долі військовополонених, про партизанські рухи, примусові депортації, про культурне й релігійне життя в окупації.

Для мене особливо цінними є дослідження природи колаборації. Можна дізнатися досить багато нового саме про цей, так званий «феномен колаборантства». Думаю, що це є найдетальніший і найглибший аналіз життя в ті часи і за тих обставин в Україні.

5. Коли спалахне війна? 1938. Аналіз кризи (Kiedy wybuchnie wojna? 1938. Studium kryzysu), Пйотр Мачей Маєвський (переклад Андрія Павлишина)

Ох, це прямо «наша» тема — про те, як демократичний Захід у 1938 році намагався уникнути великої війни. Намагався уникнути, але разом з тим досить активно заохочував агресора до дій. Тут про Мюнхенську угоду як про прагнення ілюзорного миру.

Якщо коротко, то тут класика: як, обравши ганьбу замість війни, отримати і війну, і ганьбу. Автор аналізує світову кризу, в яку потрапили демократичні країни напередодні Другої світової, практично реконструює події день за днем, є багато деталей, діалогів, розмов політиків, розповідає про протистояння розвідок. Цікавим також є аналіз психотипів головних дійових осіб політичного театру того часу. Читається, на мою думку, як політичний трилер.

Ну і так, після прочитання книжки прямо хочеться великими літерами написати перед очима всіх світових політиків: угода з дияволом ніколи й нікому не приносила і не принесе добра.

Профайл

Зоя Казанжи

Українська письменниця й журналістка. Закінчила Інститут журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка. Працювала у періодичних виданнях Одеси й Одещини, була головною редакторкою тижневика Слово, очолювала Українську асоціацію видавців періодичної преси. Із 2005 року працювала як медіаконсультантка й медіатренерка в Україні та в країнах Центральної Азії. У 2014−2015 роках була радницею голови Одеської ОДА, а згодом його заступницею. Авторка кількох книжок прози й збірки віршів. Членкиня Українського PEN.