Реальність фантастики. Чи може за пʼять років середня зарплата в Україні підскочити втричі? Виявляється може, проте є нюанси

Також усі опитувані погодилися з тим, що без вступу в ЄС Україні не впоратися з метою підвищити добробут нації до означеного рівня. Весь цей масив різновекторних завдань Андрій Длігач, гендиректор компанії з бізнес-консалтингу Advanter Group, упакував в одне надзавдання — «підвищити індекс економічної ефективності», а саме здійснити перехід від сировинної економіки до економіки доданої вартості.

В Індексі економічної складності (Economic Complexity Index) від Гарвардського університету, куди входять 130 країн, Україна посідає 53‑тє місце. Це вже не ганьба, але ще й не осанна. «Ця цифра пояснює рівень зарплат краще, ніж будь-який інший індикатор», — підкреслює Длігач.

Звісно, усі співрозмовники NV одностайно зауважують: перше, що потрібно для посилення і зростання економіки, це закінчення війни, і не на умовах агресора.

Загалом мета за п’ять років потроїти середню заробітну плату в Україні своєю зухвалістю зіставна з гаслом французької революції травня 1968‑го: «Будьте реалістами, вимагайте неможливого» От і NV прагне вимріяти Україні саме таку гідну висоту.

Людський капітал

До офісу Сергія Позняка, засновника ветеранського фінсервісу FinStream, заходить його давній клієнт — молодий підприємець Денис Малишенко. Обидва вони ветерани російсько-української війни, обидва втратили на ній кінцівки. Перший — ліву ногу, другий — ліву руку.

— Сергію Станіславовичу, мені потрібні гроші, — каже Малишенко.

— Денисе, — відповідає йому Позняк, — гроші є.

«Я саме отримав компенсацію за втрату кінцівки, — пояснює Позняк журналістові NV, звідки ці гроші. — Ми внесли це в додатковий капітал і видали Малишенку позику. Мова десь про 1,5 млн грн. Але ж яка картинка! Одноногий кредитує однорукого».

Якщо потрібна влучна метафора того, що належить зробити Україні в найближчі п’ять років, то ось вона: «Одноногий кредитує однорукого». Порубана війною країна піднімає скалічену економіку.

«Спостерігаючи за величезною енергією людського капіталу, я цілком впевнена, що Україна має у своєму розпорядженні інструменти, щоб відновитися після закінчення несправедливої війни з Росією», — випромінює оптимізм Наталка Цмоць, надзвичайна і повноважна посолка Канади в Україні.

Людський капітал — найцінніший ресурс України. Але він нагло виснажується, тане, розпорошується, подекуди нехтується. Хтось ще тримається хоч на одній нозі чи однією рукою за крок до всього переліченого. «Ще ж нічого не закінчилося», — каже Позняк про найстрашнішу війну XXI століття в серці Європи, якщо вважати Україну її серцем.

Отже, натепер в Україні проживає до 35 млн громадян, але тільки близько 29 млн з них — на підконтрольній Києву території. З них 10,1 млн — пенсіонери за віком, інвалідністю, через втрату годувальника тощо. 10,7 млн — працюючі плюс 2,5 млн — працевлаштовані неофіційно.

За даними Центру економічних стратегій (ЦЕС), по закінченні війни близько 2‑3 млн біженців, імовірно, повернуться в Україну. Приблизно стільки ж залишаться у країнах свого нинішнього тимчасового перебування, принаймні прагнуть зали­шитися.

Але й цей людський ресурс здатен посилити повоєнну Україну, вважає Наталія Колесніченко, старша економістка ЦЕС. «Доцільно заохочувати інвестиції мігрантів в українську економіку, — вважає вона. — Зокрема, з патріотичних мотивів, а також обмін досвідом і технологіями, участь у навчанні».

Приміром, у 2025 році обсяг приватних грошових переказів з-закордону в Україну становив $8 млрд (2024 рік — $9,4 млрд). Однак, скажімо, Нацбанк Польщі (NBP) чи Федеральне статистичне відомство Німеччини (Destatis) фіксують на виході більші суми від українців, аніж на вході НБУ. Значною мірою це можна пояснити тим, що частина грошей заходить через невраховану крипту, лягає на рахунки необанків або ж заїжджає шурхотливою готівкою маршрутками та поїздами. Хай там як, за всіма консервативними оцінками, близько $10‑11 млрд щороку заходять в Україну від українців по той бік кордону. І це ресурс, добутий нашими людьми для наших людей.

А ще, за підрахунками Позняка, близько 4 млн українців, позначених у згаданій статистиці як працююче населення, врешті-решт повернуться з фронту. Чимало з них, а саме 13 %, є підприємцями. 69 % вважають, що можуть ними стати. І це людський капітал, на який варто сподіватися.

«Найголовніше, на що здатен цей ресурс, — каже Позняк, — це створити нову бізнесову еліту. Зростання ВВП на 2‑3 % чітко може бути».

Отож усе згадане і є людський потенціал, на якому і для якого будуватиметься стратегія розвитку України. Тут кожний м’яз на вагу золота, кожна компетенція, що створює додану вартість, — стратегічний запас.

«Політика [державна, корпоративна] повинна бути зосереджена на утриманні талантів, заохоченні повернення переміщених українців та підвищенні кваліфікації через професійне навчання і галузеві партнерства, — підсумовує Цмоць. — Ринок праці у поєднанні з вищою продуктивністю є ключем до зростання заробітної плати».

Тимофій Милованов, президент Kyiv School of Economics (KSE), ілюструє на прикладі власного закладу, як навіть програма підвищення, а подекуди здобуття кваліфікації в горизонті до двох місяців впливає на підвищення заробітної плати.

У точних значеннях і на його калькуляторі це має ось такий вигляд: зарплата випускника, що здобув технічні навички в KSE ProfTech, зростає в середньому на 43 %. Один випускник створює понад 1 млн грн економічного ефекту. 40 млн грн інвестицій — тисяча навчених на рік, а це 1,2 млрд грн додаткового ВВП.

«У національному мас­штабі це не освітня політика, а макроекономіка», — каже Милованов.

Держава та корпоративний сектор здатні подужати таке підвищення кваліфікації для сотень тисяч працівників на рік через ваучерні програми, міжнародні гранти тощо. Причому, на думку Милованова, держава має мінімізувати свою роль, але не відсторонитися.

«Зробити профтех модним, замовити дослідження попиту і не заважати, — перераховує він необхідні складові. — Спростити сертифікацію, дозволити короткі програми».

Просто про складне

Підвищення кваліфікації могло б стати другою національною ідеєю, якби не було першої: середній дохід українця 1,5 тис. євро на місяць. Проте вони так тісно пов’язані між собою, що нема аж такого великого сенсу ранжувати їх.

У чому було важко переконати Амеліна. «Я ж не популіст, я ж із Донецька, — пояснює NV свою впертість очільник УІМ. — Тому ми не почнемо з неї [з цілі], а до неї [до цілі] підемо. Я це мав на увазі».

Насправді частина опитаних експертів не відразу прийняла заявлену NV мету. «Середня зарплата у 1,5 тис. євро не повинна бути самоціллю, — парирує Владислав Рашкован, заступник виконавчого директора від України в МВФ. — Зарплата не є інструментом економічної політики. Вона є результатом якості економічної політики та інституцій».

Слушне зауваження. Але воно має сенс, коли хтось із цим сперечається. А це не так. Саме про якість економічної політики і йдеться у спецпроєкті NV Добробут нації. Але якість економічної політики не є метою, це лише інструмент. Мета — це добробут. А гідна зарплата — маркер цього добробуту. Що і є сенсом існування держави, її моральним зобов’язанням.

Як, приміром, це недвозначно вказано в першій статті польської Конституції: «Республіка Польща є спільним благом усіх своїх громадян». Можливо, теперішній результат, що здобули поляки від своєї економіки, і є похідною від такої ясності в цілях та цінностях.

«Польща щойно досягла рівня середньої заробітної плати „на руки“ у 1,5 тис. євро, — хизується Пйотр Лукасєвіч, тимчасово повірений у справах Республіки Польщі в Україні. — Розвиток польської економіки за останні 30 років — це історія успіху глобального масштабу».

«Середня зарплата в Україні буде 1,5 тис. євро за п’ять років, — каже в інтерв'ю NV керівний партнер EY в Україні Богдан Ярмоленко. — Хочемо того чи не хочемо. Ми пройдемо шлях Польщі. Можливо, п’ять років — це оптимістичний строк. Але я впевнений: якщо ми будемо рухатися євроінтеграційним шляхом, зарплата вирівняється. Ми стаємо частиною європейського ринку праці».

Щоправда, ще нікому у світі не вдавалося за одну п’ятирічку потроїти показник середньої зарплати по країні. Адже для цього потрібно приблизно в такий самий термін і в таких самих пропорціях збільшити розмір ВВП, продуктивність праці, експортні потоки, прямі іноземні інвестиції.

Для цього структура економіки має бути складною, де основа доходу — не сировина, а продукт. Де головна тріада країни насамперед не житниця, здравниця, надра, а переробка й інновації. Ну і, звісно, житниця.

Українська економіка такою не є. У вже згаданому Economic Complexity Index в позиції Дослідження Україна посідає 73‑тє місце. Водночас в номінації Програмне забезпечення — 28‑ме, Торгівля — 47‑ме. Це означає, що Україна краще торгує готовими товарами та пише коди, ніж генерує та комерціалізує наукові відкриття.

73‑тє місце в цьому індексі означає, що структура наукових досліджень зосереджена на низькомаржинальних галузях, які мають невисоку «складність», потребують кадрів не надто високої кваліфікації, а тому не можуть оцінюватися на відкритому ринку аж так високо, щоб отримувати гідну ситим економікам зарплатню.

Проте й тут уже відбуваються зміни. «Знаєш, яка середня зарплата інженера в Defense Tech (ОПК)? — запитує Амелін і відповідає: — 2,5 тис. доларів. Чому так відбувається? Є попит і є дефіцит».

І головне: уже є компетенції і репутація. ОПК ще не є драйвером складної української економіки, але стає її дороговказом.

Про цікаву деталь розповідає Інга Станітє-Толочкєнє, надзвичайна та повноважна посолка Литви в Україні. Програма Стратегія розумної спеціалізації, яку її країна впровадила у 2014‑му, була одним із ключових факторів зростання заробітної плати.

«Стратегія спрямувала національні інвестиції та інноваційну політику на ті сектори, де Литва мала очевидні конкурентні переваги, включно з лазерами та фотонікою, біотехнологіями, фінансовими технологіями, інженерією та передовим виробництвом, інформаційними та комунікаційними технологіями», — каже дипломатка.

До того ж такі урядові інституції її країни, як Invest Lithuania (займається залученням іноземних інвестицій), Агентство інновацій (займається розвитком інноваційної екосистеми і підтримкою бізнесу) тощо, залучають інвестиції в сектори з високою доданою вартістю.

«Україна може мати користь від застосування такого самого підходу, повною мірою використовуючи власні інституції, такі як Invest Ukraine та відповідні бізнес-асоціації», — підказує Станітє-Толочкєнє.

У зону комфорту

Оцінюючи фактори, які впливають на індекс фінансової стійкості, аналітична компанія YouControl вважає, що найкращу комбінацію показників рентабельності і платоспроможності цілком очікувано демонструють агросектор, роздрібна торгівля та інформаційні технології.

«Після війни можуть бути структурні трансформації, але загалом ситуація кардинально не мала б змінитися, — вважає Роман Корнилюк, фінансовий аналітик YouControl. — Багато залежатиме від впливу регуляторних умов у процесі євроінтеграції та раціональності економічної політики».

Водночас, як вказує експерт, найбільшу кількість нових робочих місць та зростання доходів демонструють підприємства машинобудування та легкої промисловості. «Спостерігається брак кадрів у транспорті, логістиці і будівництві, що штовхатиме вгору рівень оплати праці у цих секторах», — підсумовує Корнилюк.

Окрім вищезгаданих секторів, де є великий потенціал для зростання, а тому й попит на висококваліфіковані кадри, Рашкован називає відновлювальну енергетику, виробництво будматеріалів, ну і, звісно, miltech. Мова про програмне забезпечення для радіо­електронної боротьби, кібербезпеки, логістики та військової медицини.

«Варто згадати Польщу. Її успіх був не лише в дешевій праці на початку 1990‑х, — веде далі високопосадовець МВФ. — Польща стала виробничою базою Європи, отримала іноземні, а потім і локальні інвестиції, покращила інфраструктуру й дістала доступ до великого європейського ринку».

Чи можна перетворити цей перспективний напрям на домінантну галузь протягом п’яти років, щоб наблизитися до мети — середньої зар­плати українців у 1,5 тис. євро? Так. «У нас за два роки з’явилося 1.500 виробників зброї. Зараз будується один цех за три місяці. Там шалені темпи», — наводить Длігач приклад, здатний надихнути навіть радикальних песимістів.

І тут Амелін ставить запитання, на яке не має відповіді навіть він. Тобто має, але вона нікому не подобається. Навіть йому. «Ти мене спитаєш: Толіку, де ти будуватимеш новий завод? В Україні немає жодних стимулів будувати, — відвертий Амелін. — Вартість енергії, податкова система, державна стимулююча політика, ну, і можу продовжувати».

Щоб мати високі зар­плати, треба залучити шалені інвестиції, які заходять лише у країну з індустріальною, фіскальною, регуляторною, експортною стратегією, переконаний експерт. І вдається до конкретики, тобто до прикладів із зарубіжжя — Дубаї. «Там працюють міжнародні біржі, працює британський суд, і там захищені інвестиції, — каже Амелін. — Те саме зробила Астана (Казахстан). Після цього в них різко зросли інвестиції, бо вони гарантовані британським правом. Це інший крок, який Україна може і має зробити, щоб інвестор був захищений».

Бути частиною цивілізованого правого поля — важливий, а може, найважливіший фактор на шляху до мети розміром 1,5 тис. євро на місяць.

«Такі країни, як Польща, демонструють, що зближення з європейськими стандартами у поєднанні з інвестиціями та напруженим ринком праці може значно підвищити заробітну плату, — каже канадська дипломатка Наталка Цмоць. — Я вважаю, що Польща підвищила середню реальну заробітну плату приблизно на 55% з 2020 року завдяки інтеграції з ЄС, інвестиціям, напруженому ринку праці та підвищенню продуктивності».

Тож євроінтеграція для України — не розкіш, а засіб пересування. Адже мова не лише про цілі, мова про швидкість їх досягнення. Україна прагне стати повноправним членом ЄС вже до 2030 року. Фантастика! «Це досяжна мета, — заохочує Станітє-Толочкєнє, — якщо Україна рішуче йтиме до неї та зберігатиме національну єдність».

На цьому красивому побажанні можна було б закінчити статтю. Але до NV завітав Гліб Вишлінський, виконавчий директор ЦЕС, і сказав про головне: «Торгівля без митних кордонів [в ЄС] зробить українських виробників більш привабливими постачальниками, а спільне правове поле — більш приваб­ливими об'єктами для інвестицій. Більші інвестиції підвищать продуктивність праці, що дасть можливість платити більші зар­плати без втрати конкурентоспроможності».

Цей матеріал опубліковано в журналі NV № 3 за червень 2026 року.