Попит на книжки іноді зростає вже з моменту оголошення купівлі прав на екранізацію або старту зйомок. Цю очевидну для виробника й споживача тенденцію озвучила СЕО видавництва Vivat! Юлія Орлова. І в надкритичних для українського бізнесу, — не лише видавничого, — умовах, коли всі цикли напряму залежать від інтенсивності російських обстрілів, графіків подачі електроенергії та потужності генераторів, важливо робити мінімально програшну ставку. Тобто, запропонувати споживачу товар, за який він швидше заплатить.
У видавничому бізнесі втілена на екрані книжка, — не важливо, фільм чи серіал, — саме таким товаром є дуже давно. Уточнення: в ринковому, передусім західному світі. Навпаки також є: перегляд, а особливо успіх екранізації підвищує інтерес до першоджерела, тож книжки починають активніше продаватися. Ідеальною моделлю тут є кінообкладинка, котра часто відтворює офіційні постери, рідше — просто пропонує колаж із пізнаваними акторами. Забігаючи наперед: поки що найкраще дану модель освоїли творці новітніх українських військових горорів «Конотопська відьма», «Каховський об`єкт» та навіть не анімаційного фільму, а цілого проекту «Мавка».
Втім, пані Орлова застерігає: не варто сприймати їх як гарантований інструмент зростання продажів. Справді, часом прем'єри фільмів або серіалів проходять майже непоміченими для читачів, і попит на книжку залишається на колишньому рівні. Причини можуть бути різні: недостатній маркетинг, низький резонанс у медіа, невдалий збіг часових рамок або специфіка цільової аудиторії. Але видавчиня, як і її колеги, котрі так само ставлять на екранізацію як, попри все, більшу мотивацію для читача розстатися з сумою від 400 до 600 гривень за книжку, забувають про найтрагічнішу фігуру цієї бізнес-гри — автора твору. Аби трагізм був зрозумілішим, наведу кілька прикладів з книжкових та кіноіндустрій, на які ми справедливо хочемо орієнтуватися.
Забувають про найтрагічнішу фігуру цієї бізнес-гри — автора твору
Знаменитий Стівен Кінг, один із найбагатших письменників планети, практикує продавати права на екранізацію за $1 US. Натомість закладає в угоду свій відсоток із прокату чи іншого доходу, який отримає готовий продукт. «За романом Стівена Кінга» — вже готова замануха, підвищений попит гарантовано. І якщо така стрічка провалиться чи матиме низький рейтинг — а таке вже було! — Кінг не втрачає нічого. Бо інший проєкт спрацює, свої гроші він заробить, а Стівен Кінг — це вже давно не прізвище, а бренд, складова книжкового бізнесу.
У 1990-тих книголюби пострадянського простору нічого не чули про Сідні Шелдона. Коли російські видавці почали активно його перекладати і книжки доходили до України, стало відомо: майже всі його детективи стали основою для фільмів та серіалів, абсолютно невідомих радянському глядачеві. Проте сам Шелдон як автор створив у 1970-ті власну бізнес-модель: продавав сценарії, а коли зйомки починалися — розширяв їх до книжкових обсягів. Заробляючи і як письменник, і як сценарист.
У Франції неофіційні лаври Стівена Кінга приписують белетристу Жану-Крістофу Гранже. Хоча найвідоміший із його екранізованих творів — Багряні ріки, автор майже кожен новий роман заточує під подальше екранне втілення. Тобто, сідаючи за письмовий стіл, Гранже вже має домовленості і з видавцями, і з продюсерами.
Можу навести ще десятки подібних прикладів. Проте кожен наступний і всі вони разом лише вганятимуть українського письменника в депресію. Бо не знаю колег, котрі б не мріяли про екранізацію власних творів. Якщо про це не кажуть уголос, то думають — так точно. Але так само не знаю українських авторів, котрі мають від пробитих із неймовірним трудом екранізацій бодай якійсь матеріальний зиск.
Перша перешкода — юридична. Типова угода автора й видавця передбачає передачу прав на екранізацію. Проте наші видавці не займаються реалізацією наданого ним автором права. Тобто, не працюють із кіно-телевиробниками, не пропонують рукописи чи готові книжки. Натомість коли можливість екранізації знаходить сам автор, продюсери не розуміють, у кого ж купувати права. Бо — дивись попереднє речення, — видавці продажу прав не практикують, а отже не знають цін на ринку через відсутність такого ринку. Результат: найчастіше видавцям вигідно, коли книжку екранізують, тому вони або за замовчуванням віддають усе на відкуп автору, або оформлюють додаткові угоди й знімають з себе відповідальність.
Друга — не так війна, як непрогнозованість виходу релізів, котра здебільшого від війни не залежить. Приклад: десять років тому почалися зйомки українського вестерну Троє. Одне велике видавництво готове було видати новелізований (перероблений у книгу) сценарій під старт прокату. Проте виробники не могли точно назвати цю дату. Тому книжка заглохла, натомість фільм вийшов… лише 2025 року. Так є в переважній більшості випадків: видавець та продакшен-студія не можуть в синхронізувати свої проекти. Що погано впливає на бізнес-моделі.
Нарешті, навіть коли все складається, український автор не прокидається мільйонером чи бодай забезпеченою людиною. Навпаки, саме на нього спрямовані стріли гейтерів. Бо фільм вийшов гіршим за книжку, не виправдав очікувань, а автор нічого із цим не зробив, не вплинув на знімальний процес. Часто автор змушений відбиватися навіть від закидів щодо кастингу: не ті актори зіграли не так. Крім того, автор частенько конфліктує з продюсерами сам — через те, що відмовляється розуміти закони кіновиробництва, бюджетні обмеження, давати права режисерові на власне бачення.
Його американський колега Кінг підстрахувався, бо саме його прізвище є суб`єктом капіталізації. Натомість прізвище українського письменника в Україні саме для кіно і серіалів капіталізоване дуже слабо. Світ кіно цинічний, де б кіно не знімали: або дякуй, що покликали та вказали в титрах на першоджерело — або нічого не буде. Причому грошей не буде, як би автор книги себе не повів та поставив.
Щоб усе працювало, треба виробити сталі правила. Автор — спільно з видавцем чи без, — працює на своє ім`я і його книжки звучать. Продюсер розуміє ширший, ніж зазвичай, інтерес та разом із видавцем починає синхронізувати роботу. Екранізацію роблять очікуваною, готують відповідне перевидання. Маркетинг, мережі книгарень, інтернет, подкасти. Шоу-бізнес? Ну так, а ви чого хотіли.
Для когось слово «шоу» є тим самим темним боком, на який гріх заходити творчій особистості. Проте світ, описаний мною коротко і в якому не проти працювати Юлія Орлова, влаштований саме так: без шоу забудьте про бізнес. А при збереженні чесності шоу і чесності бізнесу все виглядає не страшно чи ганебно, а навіть красиво, корисно та гідно.