Хаос в Азовському та Чорному морях. Як Крим став тягарем для Росії

Російські атаки зосереджені переважно на Донецькій області. Судячи з усього, Москва розглядає контроль над Костянтинівкою — містом, що є південною опорою українського «поясу фортець», — як вирішальний чинник для захоплення решти території Донецької області.

Заради поступового просування в районі Костянтинівки Росія йде на надзвичайно високі втрати, попри те, що навіть у разі захоплення міста ширша оборонна мережа України на Донбасі, ймовірно, збереже свою стійкість.

Захоплення Криму у 2014 році забезпечило Володимиру Путіну потужний сплеск популярності. Сьогодні, однак, його рейтинги знижуються майже щотижня — навіть за напівофіційними оцінками.

Москва не знайшла способу захистити своє морське сполучення

Пізньої весни Україна розпочала кампанію із систематичного знищення російських засобів ППО у «Фортеці Крим». Протягом останніх тижнів українські безпілотники завдавали ударів по військових об'єктах та енергетичній інфраструктурі півострова, майже не зустрічаючи серйозного опору у відповідь.

Дефіцит пального в Криму протягом останніх тижнів переріс у повноцінну енергетичну кризу. Ситуація стала настільки серйозною, що Путін публічно визнав проблему й розпорядився створити повністю захищену систему енергопостачання півострова. Міністри також доповіли йому про зниження туристичної активності в Криму, після чого 10 липня уряд виділив 3,7 млрд рублів (близько 47 млн доларів) на одноразові виплати працівникам туристичної галузі півострова.

Навіть попри те, що Україна явно намагається не завдавати ударів по курортних зонах і довгих чергах автомобілів біля автозаправок, у Криму вже наростає гуманітарна криза. Півострів, який Кремль вважав своїм головним трофеєм, тепер стає стратегічним тягарем, а одноразові компенсації навряд чи заспокоять як приголомшених відпочивальників, так і зневірених місцевих жителів.

З початку липня Україна розгорнула масштабну кампанію повітряних ударів по середніх і малих суднах в Азовському морі — вже зафіксовано понад сотню влучань. Після того як серія ударів безпілотників по мостах зробила попередні маршрути постачання Криму значно менш надійними, Росія могла б спробувати доставляти вантажі через Азовське море за допомогою каботажних перевезень.

Однак українські дрони фактично унеможливили використання й цього маршруту. Витіснивши судноплавство з Азовського моря, вони перенесли «полювання» до північно-східної частини Чорного моря, зокрема до Новоросійська — головного військово-морського та нафтового порту Росії, де було потоплено патрульний корабель «Ізумруд».

Москва назвала фактичну блокаду Азовського моря «тероризмом» і спробувала відповісти збільшенням кількості ракетних ударів по Одесі, але поки що не знайшла способу захистити власне морське сполучення.

Близько місяця тому Микола Патрушев — нинішній голова Морської колегії Росії, колишній секретар Ради безпеки (2008−2024) та колишній директор ФСБ (1999−2008) — заявив, що глобальний статус Росії ґрунтується на її військово-морській потужності та здатності захищати морську торгівлю. Його погляди на протистояння Росії із Заходом, який він вважає від початку ворожим, настільки жорсткі, що навіть частина російських коментаторів мейнстримного спрямування наважилася розкритикувати його мілітаристську риторику.

Претензії Росії на статус великої морської держави зазвичай не ставилися під сумнів, однак Україна продемонструвала її вразливість, фактично заблокувавши Азовське море та завдавши ударів по російських суднах у Чорному морі.

Деякі журналісти порівняли атаки українських безпілотників 11−12 липня на 10 російських танкерів-паливозаправників і чотири пороми в Азовському морі (що є частиною кампанії проти російської «тіньової флотилії» та морських шляхів постачання окупованого Криму) з розгромом російського флоту в Цусімській битві під час Російсько-японської війни 1905 року.

Нові удари по російських енергетичних потоках виявляються боліснішими за звичні атаки дронів на нафтові термінали в Новоросійську й Туапсе. Серія потужних вибухів на нафтопереробних заводах — від Омська в Західному Сибіру до Салавата в Башкортостані — змушує Росію нарощувати експорт сирої нафти й водночас починати імпорт бензину та дизельного пального.

Для виконання обох завдань критично важливим є функціонування морських торговельних шляхів, однак постачання за поспіхом узгодженою схемою імпорту нафтопродуктів з Індії тепер опинилися в зоні підвищеного ризику через атаки України в Чорному морі.

Водночас погіршилися відносини Росії з Туреччиною — ще одним традиційним енергетичним партнером. Після візиту міністра закордонних справ Туреччини Хакана Фідана до Києва, де він заговорив про гарантії безпеки для України в Чорному морі, Москва оголосила про обмеження на імпорт турецьких персиків і абрикосів.

Такі спроби карати сусідів за «неправильну поведінку» є типовими для російської зовнішньої політики, але виглядають особливо нерозумно на тлі тяжкої паливної кризи, що й далі поглиблюється.

Енергетичний сектор залишається основою російської економіки, і проблеми в ньому вже безпосередньо впливають на здатність Москви підтримувати воєнні дії. Скорочення доходів від експорту енергоносіїв посилює дефіцит бюджету, а нестача дизельного пального завдає удару по транспортній галузі та сільському господарству.

На початку повномасштабного вторгнення в Україну Москва розраховувала встановити домінування в Чорноморському регіоні та використати це становище для поширення свого впливу далі на південь — у Середземномор’я. Натомість війна призвела до різкого скорочення російських енергетичних потоків, деградації військово-морської могутності та підриву контролю над Кримом унаслідок української повітряної та морської блокади.

Вразливі місця, що виявилися протягом останніх місяців, роблять Росію значно слабшим учасником будь-яких майбутніх мирних переговорів. Замість того, щоб вимагати поступок від виснаженої України, Москві, ймовірно, доведеться шукати способи убезпечити власні вразливі точки.

Росія неодноразово вела військові кампанії в Чорноморському регіоні — результати були неоднозначними, а кілька разів країна повністю втрачала свій флот. Стратегічна катастрофа, що розгортається сьогодні, зовсім не є безпрецедентною, однак здатність Росії подолати її стрімко зменшується в міру того, як руйнується промислова база, виснажується енергетична система, а соціальний капітал, на якому тримається кремлівська влада, розмивається та роз'їдається корупцією.

Переклад NV

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікацію повної версії тексту заборонено.

Оригінал