Більшість світових імен, якими пишається не лише єврейство, а все людство — від Ейнштейна та Спінози до Ганни Арендт та Прімо Леві — працювали в межах універсалізму.
Традиційний юдаїзм, як і розвиток світської єврейської думки, завжди мав сильний компонент рефлексії над статусом «чужинця», тому що євреї самі були цим чужинцем у багатьох суспільствах протягом тисячоліть. Універсалізм таких мислителів, як Мартін Бубер з його філософією діалогу «Я і Ти», чи Емануель Левінас, полягає саме в тому, що етика починається з відповідальності за Іншого — Левінас прямо виводить це з біблійного «люби чужинця, бо сам був чужинцем у землі Єгипетській».
Але ця традиція завжди мала опонента всередині себе. Юда Галеві в «Кузарі» вчив, що євреї мають вроджену, спадкову божественну якість, недоступну навіть прозеліту, — обраність тут не метафора, а ієрархія походження.
Відбувається перехід до єврейства як замкненої територіальної корпорації
«Танья» пішла далі, наділивши єврея й нееврея буквально різними типами душі. Це не маргінальний курйоз, а канон, який досі вивчають у релігійно-сіоністських єшивах і на який спирається месіансько-націоналістична теологія рава Цві Єгуди Кука, що живить сучасний поселенський рух. Тобто інструментарій для сьогоднішнього повороту вже існував — просто раніше залишався на маргінесі.
Те, що ми спостерігаємо сьогодні в середовищі праворадикального ізраїльського дискурсу, — це не винахід, а реванш цієї другої лінії. Відбувається перехід від єврейства як ор ла-гоїм — світла для народів — до єврейства як замкненої територіальної корпорації, для якої агава ле-ісраель, любов до своїх, перетворюється з природного почуття на єдину визнану етичну межу. Коли спільнота починає таврувати своїх же журналістів, які намагаються показати трагедію Іншого, вона де-факто каже: ці цінності гарні для зовнішнього світу, але не для нас, бо ми в стані війни. Це небезпечна пастка, бо вона перетворює етичне суспільство на групу, що живе за принципом «наша правда понад усе». Універсалізм ніколи не був слабкістю — навпаки, саме завдяки тому, що єврейська думка пропонувала універсальні рішення (права людини, психоаналіз, розуміння коріння насильства), вона тримала таку повагу у світі.
Зараз ми бачимо ревізію: минуле як травму залишають, щоб виправдати нинішню ситуацію. Універсалізм оголошують наївністю або загрозою національній безпеці. Будь-який голос, що намагається показати гуманістичний вимір трагедії — як, наприклад, творці документального фільму NAZA про систему ліквідації цивільних у Газі, — маркують як самоненависницький. Те, що відбувається, — це спроба викинути за борт спадщину інтелектуалів, які сформували сучасну цивілізацію. Це дуже коротка дистанція від ідеї універсальної справедливості до ідеї власної винятковості. Це, можливо, найбільша зрада інтелектуальної традиції, що вела діалог зі світом, а тепер стає закритим колом, що лається на увесь світ, аби виправдати власне небажання бачити страждання Іншого.
І тим важливішими є голоси, які діють всупереч — як завжди. Той факт, що всередині самого ізраїльського суспільства та світової діаспори досі лунають голоси, які опираються цьому спрощенню — попри тиск і остракізм, — свідчить про те, що велика універсалістська традиція ще не розгромлена. Вона просто знову опинилася в ситуації, де за неї доводиться боротися.
І останнє: дивно бачити серед таврувальників людей, які підписують свої тексти російським клеймом — «автор є іноземним агентом». А може, і не дивно — в цьому є гірка іронія.
Текст опубліковано з дозволу автора