Так, усе що розповідається у фільмі - правда. І дружба Бориса Єльцина з Валентином Юмашевим, і розподіл квартир у шестиповерховому добудованому будинку в Кунцево, і афера Бориса Березовського з народним автомобілем і Логовазом, і купівля Березовським 1-го каналу телебачення, і створення Романом Абрамовичем Сибнефти, обманна ваучерна приватизація держвласності Анатолієм Чубайсом, і потворно бандитські заставні аукціони 1994 року.
Усі ці історії варті викриттів, але вони і без цього фільму давним-давно викриті й усім відомі. Але важливо те, що всі ці факти не пояснюють того, про що заявлено у фільмі, як про його мету — чому демократична революція 1989−91 року в Росії призвела не до демократії, а до жорстокої тиранії КДБ, уособленої Володимиром Путіним, і до реставрації більшовицьких бандитських прийомів володарювання, які нині видно, здається, кожному і жахають багатьох, які з повною ясністю виявили себе в нинішній війні проти України і в сакралізації самої ідеї війни та перетворенні слова «мир» на кримінальне.
Усі фінансові злочини 1990-х, хоч би якими грандіозними вони були, цього і в невеликій мірі не пояснюють. Історія в дусі старих викриттів ФБК тут явно не годиться. Проста історія про поганих хлопців, жадібних до грошей і влади, які захопили владу в Росії, веде до наївного, але хибного висновку — якби хлопці були хорошими, тобто чесними, які продовжували б жити, навіть отримавши президентську посаду, у двокімнатних малогабаритних квартирах, — все було б чудово в Росії ще в 1990-ті.
Автори фільму не просто вкрай спрощують історію фіаско російської демократії в 1990-ті роки, вони її знеосмислюють. На жаль.
Ми вас будемо підтримувати, пане президенте, а ви нас не чіпайте
У фільмі абсолютно не позначені головні стрижневі явища.
1. Роль КДБ і старої комуністичної номенклатури, яка спробувала в липні-серпні 1991 року ліквідувати всі реформи Горбачова і повернути СРСР у тоталітарне минуле. Усі силові відомства були за це — Міністерство оборони (Язов), і КДБ СРСР (Крючков), Міністерство внутрішніх справ (Пуго) разом із прем'єр-міністром Павловим, головою Верховної Ради Лук’яновим і віцепрезидентом Янаєвим. Уся затія звалилася, хтось застрелився або був застрелений (Пуго), хтось повісився або був повішений (маршал Ахромєєв), хтось випав із вікна (Кручина).
Історикам відомо, що більша частина апарату КДБ тоді Крючкову не підкорилася і стріляти в народ відмовилася, так само як і більша частина армійських начальників. Це зумовило перемогу Єльцина і Гайдара, які в дні путчу виявили колосальну мужність і моральну силу, домоглися розпуску КДБ СРСР і КПРС. Про все це у фільмі немає ні слова. А без цих фактів розповідь про квартири і дачі стає вульгарним водевілем.
Але ця перемога, вочевидь, супроводжувалася негласною угодою із силовими структурами — ми вас будемо підтримувати, пане президенте, а ви нас не чіпайте. Так КДБ, замість скасування, домігся автономного становища в Росії як КДБ РФ, потім — ФСБ, зберігаючи цілковиту, відкриту і наполегливо декларовану, спадкоємність із ВЧК-ОДПУ-НКВС-КДБ. Будівлю на Луб’янці та подібні до неї по всій Росії не було взято штурмом, архіви спецслужб не було опубліковано, кривавих злочинів і таємничих дій — не розкрито. Нікого не було піддано люстрації.
2. Реформатори (Чубайс, Гайдар) не пішли шляхом інших країн, які звільнялися від комунізму. Вони обговорювали ще в липні 1991 року і відкинули таку можливість. Замість реституції прав власності вони здійснили бандитську приватизацію, залишивши народ жебраком. Награбоване більшовиками під час революції та колективізації не повернули нащадкам власників, ні дворянам, ні селянам — нікому. Поділили між собою. Про це у фільмі немає й півслова. Що це було — системна помилка чи свідомий злочин — забути про реституцію прав власності? Я не ухвалюю вердикт, хоча бесіди з реформаторами дозволили мені сформувати своє судження. Але у фільмі цієї наріжної проблеми зовсім немає. Народ Росії, на відміну, наприклад, від народу Латвії, не став власників повернутих маєтностей. Він залишився люмпеном. А тим часом у Росії від колективізації до 1991 року минуло 60 років, а в Латвії від анексії 1940 року до закону про реституцію 1990 року — 50. Не така вже й велика різниця.
3. Системна декомунізація навіть у символічній формі не була проведена, суд над КПРС завершився нічим, ВНК-КДБ не було оголошено злочинною організацією на кшталт Гестапо, статуї комуністичних убивць залишилися на своїх місцях, перейменування вулиць і міст від їхніх мерзенних прізвиськ, яке було розпочате 1991 року, закінчилося у квітні 1994 року укладенням пакту Єльцина з комуністами. Про цей пакт і взагалі про події вересня-жовтня 1993 р. у фільмі знову ні слова. А тоді вірність силових структур Єльцину було продемонстровано повною мірою — ніхто не виступив проти нього ні в КДБ, ні в армії, ні в МВС. Чи не це стало причиною «національного пакту» 1994 року і ще більше зміцнило силу «органів»?
Після 1994 р. у Росії фактично встановилося двовладдя. Уряд дістав право ділити державну власність (не забуваючи при цьому силовиків), а силовики, насамперед КДБ, виконуючи часом дуже бридкі вказівки влади (1-ша Чеченська війна, політичні вбивства), поступово відновлювали свої сили, свій контроль над країною і не дозволяли ніяких, навіть зовнішніх, дій щодо декомунізації, очікуючи реваншу. Я сам був свідком і навіть мимовільним учасником багатьох їхніх дій у цьому напрямі на «теоретичному рівні», зокрема й зародження уваги до Івана Ільїна, до речі кажучи.
Але і про це ні слова.
Можливо, наступні серії фільму розкажуть про все, що я відзначив зараз, але, начебто, розповідь доведено до виборів 1996 р., а перед нами постали самі лише фінансові махінації «поганих хлопців», розпили держвласності, відпочинок на Карибах і нічого більше.
Боюся, творці фільму хочуть, щоб про найважливіше — про КДБ, про Компартію, про невдалу декомунізацію — їхні глядачі не думали, а звести всю важливу розмову про буремні 1990-ті, справді, час змарнованих можливостей, до розмови про «поганих хлопців», яким за нового шансу мають бути протиставлені «хороші хлопці та дівчата», і зрозуміло, хто це може бути.
Тільки без усвідомлення і політичного розв’язання основних проблем виходу Росії з чекізму-більшовизму чи не виявляться ці «хороші хлопці» такою самою підставою, як і в буремні 90-ті, коли ми бездумно відмовилися від контролю над владою і команди реформаторів, і КДБ, і міцних господарників?
Відмовилися, щоб знову прокинутися в тоталітарній державі 2022 року.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV