Павуки у банці Путіна. Чому і за що борються між собою дві опори путінського режиму — ФСБ та Міноборони

«Останнім часом у ЗМІ триває активна робота, щоб заборонити словосполучення ПВК Вагнер, не вимовляти його вголос і всіляко уникати як чорт ладану», — таку заяву 13 січня зробив спонсор ПВК Вагнера Євген Пригожин. І додав, що «значну шкоду може завдати наша внутрішньовидова боротьба, корупція, бюрократія та чиновники, які хочуть залишатися на своїх місцях».

Пригожина обурило те, що російське міноборони в ранковому зведенні від 13 січня, присвяченому черговому «взяттю» Соледара, не згадало серед героїв штурму «вагнерівців». Хоча ті справді стали основною живою силою, яка під вогнем ЗСУ перетворювалася на трупи на цьому напрямі.

Внутрішньовидова боротьба в РФ, про яку згадав «кухар Путіна», справді розгорається все сильніше та сильніше. Хор критиків міноборони в особі Сергія Шойгу та начальника генштабу Валерія Герасимова стає все більш згуртованим та гучним: військових відверто лають як вагнерівці різних рівнів (навіть рядові), так і Кадиров, а також популярний в РФ терорист Ігор Гіркін. Останній уже пішов далі — він дозволяє собі випади на адресу кремлівських небожителів.

При цьому головним, хоч і таким, що ретельно приховується, опонентом міноборони РФ стало ФСБ. Саме з «благословення» цієї спецслужби військових критикують як Гіркін, так і проросійський блогер Анатолій Шарій, що мешкає в Європі, колаборант Олег Царьов і різні «воєнкори».

Втім, Шойгу та Ко періодично контратакують на цьому «другому фронті», користуючись підтримкою Путіна, який намагається збалансувати дві сили. Так, нещодавно диктатор зробив Герасимова керівником усього окупаційного угруповання в Україні, посунувши в його заступники креатуру Пригожина генерала Сергія Суровікіна.

Цікаво, що у вечірньому зведенні за 13 січня відомство Шойгу вже додала до сил, які «взяли» Соледар, і «вагнерівців».

А потім путінський прессекретар Пєсков заявив, що конфлікт міноборони РФ та ПВК Вагнера є «продукцією інформаційних спекуляцій». Втім, він висловився настільки двозначно, що лише посилив підозри. «Щодо всіх конфліктів, то, як завжди це буває, це, головним чином, — продукція інформаційних маніпуляцій і так далі, які, гаразд, іноді влаштовують наші інформаційні супротивники, але іноді самі наші друзі поводяться так, що жодних ворогів не треба», — сказав кремлівський спікер.

Аббас Галямов, колишній спічрайтер Путіна, який живе в Ізраїлі, пояснив NV: фактор недовіри між силовиками в російському державному апараті завжди був присутній. Але нині ця «недовіра» переростає в щось більше. «Зараз, коли вплив Путіна, як модератора, на процеси слабшає, можна говорити про потенціал таких конфліктів. Але не слід забувати, що єдиний ворог в особі України не дає повною мірою розвиватися таким конфліктним відносинам. Принаймні поки не складуться певні умови», — розповів Галямов.

В одній банці

Марк Фейгін, колишній адвокат і політик, який залишив РФ і нині виступає в ролі опозиційного до Кремля політичного блогера, впевнений: перша та основна причина конфлікту між міноборони та ФСБ — на кого повісити неуспіх «спеціальної військової операції». «У перемоги багато батьків, а поразка завжди сирота. Кожен готовий вишикуватися в чергу за перемогою, якби Київ взяли за три дні чи за місяць, — каже він. — Але ж взяти відповідальність за поразку ніхто не хоче».

На початковому етапі повномасштабної війни Луб’янка, де з радянських часів базується КДБ-ФСБ, програвала у протистоянні військовим. Саме відомство Олександра Бортнікова в Кремлі тоді вважали причиною стартових провалів вторгнення: мовляв, не підказали, що Україна не зустрічатиме з квітами «братів», а почне жорстко чинити опір. І тому у ФСБ провели чистки, зокрема заарештували Сергія Бесіду, керівника 5-ї служби, яка відповідає за оперативну інформацію та міжнародні зв’язки.

Але Луб’янка оговталася від цього удару і згодом — і завдяки «допомозі» ЗСУ — перекинула відповідальність на Шойгу та Ко: мовляв, воюємо та програємо не ми, а «друга армія світу». І почала тиснути на головний хворий мозоль військових — всюдисущу корупцію.

«Виявилося, що армію підготовлено погано: немає потрібних коштів, немає достатньо грамотного управління, особливо на середньому, нижньому рівні, — пояснює Фейгін. — І якось вина перейшла на Шойгу та Герасимова». Армія РФ, за його словами, була великим ланцюжком з освоювання коштів. «Путін був про це обізнаний, сумнівів немає. Але він не знав масштабів, що це вплине на виконання завдань, — додає колишній адвокат. — Тому військові потрапили до опали».

Редактор аналітичного центру Карнегі політика Олександр Баунов упевнений, що частина наїздів на Шойгу в телеграм-каналах відбувається за участю російської спецслужби, хоча вони виглядають як «низовий праведний типу гнів». Важливим елементом критики міноборони з боку близьких до ФСБ громадських діячів є саме звинувачення у корупції серед військових.

«ФСБ — це такий по суті антикорупційний інститут в одній із іпостасей: він стільки губернаторів посадив. А тепер той самий інструмент проти міноборони спрямовують», — каже Баунов.

Операція «Брудні руки»

Ілля Богданов, колишній фсб-шник, який зараз воює у складі Руського добровольчого корпусу (РДК), який входить до ЗСУ, розповів NV: російські «гебісти» традиційно скидають із себе інформаційне навантаження, показуючи інших у негативному світлі.

«Тому завжди в російському суспільстві менти — козли, прокурори — корупціонери, Слідчий комітет — незрозуміла нікому нова структура, армію начебто підтягнули, але все одно пошани немає ніякої. А ось у ФСБ образ престижний. Навіть у всіх фільмах, шоу, камеді завжди висміюють військових, ментів, прокурорів. Але чекіст, навіть якщо він кумедний, то позитивно кумедний», — каже Богданов.

Однією з головних інформаційних «дубін», які зараз використовує проти Шойгу відомство Бортнікова, став терорист Гіркін, який є полковником ФСБ. Його риторика дуже різка: він громить не лише військових, а й найвищих представників Кремля. Нещодавно він, наприклад, назвав екс-президента Дмитра Медведєва «клоуном, що співається».

При цьому, як наголошує Богданов, Гіркін жодного разу не сказав поганих слів на адресу ФСБ. Примітно, що й представники Луб’янки не намагалися «заткнути рота» людині, яка як мінімум відкрито порушує закони РФ, що забороняють публічно критикувати владу та армію. Хоча якби ФСБ захотіло усунути балакучого «Стрілкова», уточнює Фейгін, того не стало б вже наступного ранку.

«Гіркін багато чого знає, багато чого нюхав. Він не піде проти свого відомства, — там за такі речі в кращому разі отруять, — пояснює екс-адвокат. — Тому коли я чую, що він якийсь інсургент імперський, що він реваншист сам по собі, то це в Росії неможливо. Бо якщо ти переходиш певні дозволені межі та грані, наприклад, у критиці Путіна, то тебе просто знищують».

А перетворюватися на нового лідера російської опозиції Гіркін не стане, упевнений Фейгін. Не дозволить собі подібного ще один відкритий опонент Шойгу — Пригожин.

Останній безперечно отримав дозвіл від самого Путіна, принаймні на підвищення ЧВК Вагнер, на зеків, на помилування. Але є й інше. «Путін — розвідник, він мутний: дав одним піднятися і почати кусати інших. А потім цих інших він підняв ще вище. І тепер уже дає їм владу, яка дозволяє тиснути на кривдників, — пояснює Фейгін. — Усередині системи влади у Росії відбувається конкурентна боротьба, а над усім височить Путін».

Богданов вважає, що зрештою міноборони РФ та генштаб, швидше за все, програють у боротьбі ФСБ. Але розв’язка цієї «драми» настане вже після закінчення війни. Саме тоді розпочнуться реальні розбирання навколо теми «хто програв і що робити».

Баунов уточнює: поки обидва відомства реалізують свою боротьбу через Путіна, а той не схвалить відкритого насильства між ними. Проте, винний у програші війни має бути все одно призначений, тому виникає дилема — навіщо стороні, що програла, «начальник», який зробить його цапом-відбувайлом.

«Але поки не бачу, щоб у когось (ФСБ, Міноборони) вистачило сміливості думати про заміну Путіна, повалити його. Адже страх перед президентом все ще сильний, а чекісти чи військові, якщо й думають про програш у такій боротьбі, то сподіваюся програти не в чисту та залишити собі хоч якийсь вплив у Росії», — резюмує Баунов.