«Коли ми в Криму вивісили червоно-чорний прапор на футболі, нам робили „фізичні зауваження“». Як ультрас стали кістяком українського війська

Сам він у юні роки приєднався до руху ультрас львівських Карпат, який, за його словами, сформував його як патріота України.

«Уроки історії, виїзди… Це був 2008 чи 2009 рік, червоно-чорний прапор вивішували на стадіонах України, нам одразу робили „фізичні зауваження“ і все інше. А коли ми у Криму вивісили червоно-чорний прапор на футболі та сказали „Слава Україні!“, за такі вислови „фізичні зауваження“ подвоювали. І нас, молодих, юних, це трохи загравало, мовляв, „давайте-давайте“», — згадує Лемко.

Багатьох друзів-фанатів він зустрів на Майдані в Києві під час Революції Гідності, а також у батальйоні Азов, до якого приєднався восени 2014 року.

«Якби нам хтось сказав, що ці молоді хлопці — по 17−18 років — стануть кістяком, основою майбутньої української армії, ми би самі посміялися. Але за що я люблю своїх хлопців, саме фанатський рух? Так, всі говорили, що ми хулігани, бандити, „з тієї голоти людей не буде“. Як брати Гадюкіни співали: „Ми хлопці з Бандерштату“. Але я просто ніколи не забуду картину: в нас є свій клуб у Львові, і коли ми в пабі збиралися, серед наших хлопців інтелектуали такі знаходилися… Пам’ятаю, як ми чемпіонат світу з шахів дивилися, коли українка брала участь. Ті всі великі мужні чоловіки з татуюваннями, з бородами, сиділи, планували стратегію, як вона правильно буде ходити, розумієте?» — каже офіцер.

Нині, через війну, фанатський рух в Україні дещо занепав, визнає Лемко.

«Вже два покоління пройшло, і для молодшого покоління ми вже зразки. Так, на жаль, дуже багато наших старших хлопців загинуло за ті 10 років, дуже багато. І не тільки зі львівських Карпат, а з усієї України. Але ми показали приклад не тільки для України, а для світового фанатського руху, бо всі клуби, які ворогували, об'єдналися», — додав він.