Розмірковуючи про конкуренцію в її широкому, життєвому сенсі, я задумалася: коли я вперше зіткнулася з цим явищем? І згадала дитячий садок. Підготовчу групу.
Я досить рано навчилася читати й писати, адже мала сестру, яка на чотири роки старша за мене. Вона «тренувала» мене, і недарма згодом стала викладачем. Повертаючись до садка: у нашій групі була дівчинка на ім'я Оля. Її завжди хвалили, ставили за приклад, доручали відповідальні завдання — наприклад, підписувати цифрами рушнички для наших шафок.
А я постійно думала: «Оля знає букви й цифри, але ж я теж знаю, і навіть краще! Чому не обирають мене?» Це була конкуренція, в якій я, чесно кажучи, програвала. Олю визнавали, її досягнення помічали, а мої — ні. Попри те, що я теж чудово читала, писала й рахувала.
Цей досвід був зі знаком «мінус». Я не пам’ятаю, щоб тоді здобула якусь перемогу. Справжні досягнення прийшли вже в першому класі — там усе стало на свої місця. Мабуть, система оцінювання зробила свою справу.
Драйвер змін — молодше покоління
Ті, хто змушує мене постійно підвищувати планку тепер, коли оцінки до щоденника вже ніхто не виставляє, — це молодше покоління. У багатьох компаніях я працювала з командами, де менеджери, топменеджери чи керівники середньої ланки були молодшими за мене. Мене завжди дивувала їхня технологічність, креативність і, головне, сміливість.
Часом буває корисно поставити собі запитання: «На яких барикадах я зараз, що відстоюю і чи варте воно того?»
Вони менше бояться, менше сумніваються — просто діють, дзвонять, домовляються, втілюють те, що мені часом здавалося недосяжним. Це той вид конкуренції, який надихає, не пригнічує, а мотивує рухатися вперед і приймати виклики. Ти не хочеш відставати, тож змушена стежити за технологіями й трендами.
Я пам’ятаю, як довго користувалася своїм третім iPhone і думала: «Навіщо мені новіший?» Але бачила, що програю технологічну битву, і це спонукало мене рухатися далі.
Конкуренція як загроза зсередини
Негативний приклад конкуренції — це ситуації, коли надмірне суперництво шкодить роботі. В одній із компаній, де працювала на початку 2010-х, я побачила «команду зірок» — кожен фахівець був експертом у своїй сфері, але замість співпраці вони знищували одне одного.
Це була справжня гра на виживання: після зустрічей із власником вони виходили й демонстрували одне одному жести перемоги, мовляв, «я протиснув свою ідею». Всі зусилля йшли на доведення власної правоти, а не на розвиток компанії.
Щоб змінити ситуацію, довелося багато комунікувати й пояснювати: лише якщо всі напрями — маркетинг, продажі, продукт — рухатимуться синхронно, компанія досягне успіху.
Як впоратися з внутрішньою конкуренцією:
- Зосередитися на спільній меті
Поясніть команді, що успіх компанії залежить від синергії всіх напрямів. Організуйте стратегічні зустрічі, де ключовою темою буде обговорення спільної мети й шляхів її досягнення. - Створити прозору систему оцінювання
Введіть чіткі критерії для оцінки ефективності, які враховуватимуть командні досягнення, а не лише індивідуальні успіхи. Це допоможе уникнути надмірного суперництва. - Розвивати культуру взаємоповаги
Підкреслюйте цінність кожного співробітника й наголошуйте, що жодний успіх не можливий без злагодженої роботи всієї команди. - Заохочувати відкриту комунікацію
Створіть простір для відкритого обговорення ідей, конфліктів та пропозицій. Це дозволить запобігти ситуаціям, коли суперництво перетворюється на приховану боротьбу. - Підсилювати спільні успіхи
Відзначайте й святкуйте досягнення компанії загалом, а не лише окремих працівників. Це підкреслює значущість колективного внеску.
Коли у команди трапляються перші значущі перемоги, які здобуті саме обʼєднанням зусиль, мотивація діяти спільно посилюється.
Але! Це порада саме для конкурентного стилю. Якщо у вас панує командна «зрівнялівка», навпаки, треба додавати духу змагання. Сучасні тренди управління людським капіталом на кожному кроці кричать про гейміфікацію, а в кожній грі зазвичай має бути переможець.
Особиста конкуренція: сестринське суперництво
Найбезглуздіша конкуренція, через яку мені доводилося проходити, була з моєю сестрою. Ми змагалися за звання «кращої доньки» перед нашими батьками, хоча вони нас до цього не спонукали. Ми вигадували, хто з нас більше допоможе, придумає кращу ідею для їхньої комфортної старості, і навіть ображалися одна на одну.
Все змінилося, коли сестра якось сказала: «Я ж тобі не ворог». Ці слова змусили мене замислитися: «Чому я на барикадах? За що я борюся?». Ми поговорили та зрозуміли, що наше суперництво абсолютно безглузде, адже батьки люблять нас однаково. Це усвідомлення принесло полегшення.
Тобто часом поставити собі запитання: «На яких барикадах я зараз, що відстоюю і чи варте воно того?» — буває корисно.
Головний біль чи натхнення?
Конкуренція — це і головний біль, і джерело натхнення. Вона надихає, коли ти бачиш цікаві ідеї чи досягнення. Але вона ж і розчаровує, коли твої ідеї копіюють без змін.
На одній із конференцій я почула важливу пораду: «Підглядайте. Не обов’язково за прямими конкурентами — шукайте натхнення в інших галузях, країнах, бізнесах». Це допомагає розвивати не лише компанію, а й усю галузь.
Я довгий час не цікавилась конкурентами. От взагалі мене не хвилювало, що там у кого відбувається. Я вважала, що головне — робити своє, вірити у свої ідеї, гуртувати команду й рухатися вперед. Але з часом і досвідом усвідомила, що важливо враховувати діяльність конкурентів, розуміти їхні сильні сторони на фоні своїх і навпаки. Так ти можеш обʼєктивніше бачити своє місце в ринку. Це не тільки додає впевненості, а й допомагає правильному позиціюванню, ціноутворенню, погляду на себе очима клієнтів.
Але скажу чесно — я не люблю ні говорити про конкурентів, ні розглядати їхні сайти чи продукти. Кожного разу для мене це зона дискомфорту. Зізнаватися в цьому ніби якось не по-дорослому, але цей блог не матиме сенсу, якщо я щось вигадуватиму. Зрештою, це не єдина неприємна для мене сторона управління бізнесом, але від того сама ця справа не стає менш цікавою!
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Більше блогів тут