Тепер трохи дивно пишатись тим, що ти захистив докторську, бо, виявляється, хто завгодно може захистити докторську, навіть Ілля Кива, більше того — наявність докторської ставить тебе ніби в один ряд з Кивою, і від цього трохи соромно.
Тепер сумнівне досягнення — бути народним депутатом, бо як виявилось, народним депутатом може стати будь-хто, навіть бандюк, гопник чи ґвалтівник. Крім того наявність мандата ставить тебе в один ряд з Тищенком, Юрченком, Ляшком, Іванісовим, Добкіним, Медведчуком чи Шевченком.
Тепер сумнівне досягнення — потрапити на роботу в Офіс президента, бо похизуватись тим, що працював там, може ларьочник, відеомейкер чи корумпований юрист-«рєшала».
Сумнівне досягнення — закінчити юрфак і стати суддею, бо, як виявилось, суддя дорівнює «політична проститутка», і усім навколо очевидно, що твій диплом юриста є лише пропуском у той світ, де процвітає політична проституція. Більш того, твій омріяний диплом юриста ставить тебе в один ряд з Вовком, Чаусом чи Тупицьким.
Сумнівне досягнення — бути журналістом після того, як країна бачила і дивилась телеборделі Медведчука, «авторський піар-проект» Мендель, відеоблоги Шарія, сюжети Дубінського про повій на Майдані і двері з Банкової у програмі Право на владу.
Сумнівне досягнення — бути міністром, коли міністром освіти зміг стати той, хто списав диплом і через суд заборонив називати його плагіатором, а той, хто відмазав сина від корупційної справи, зміг взагалі стати міністром п’ять разів поспіль. І корочка міністра ніби нівелює всі твої чесноти і ставить тебе в один ряд зі Шкарлетом, Аваковим чи Степановим.
Словосполучення «політичні еліти» стало лайкою. Навіть екс-директор автобази Янукович не «десакралізував» владу настільки — до рівня, коли мріяти про кар'єру в одній з гілок влади стає авантюризмом, збоченням чи бажанням присмоктатись до корита.
13 вчених мужів, які одностайно підтримали дисертацію Киви, навіть після того, як замість відповіді на їхні питання, він відповідав, що напише про це їм свою наступну дисертацію — лише забили ще один цвях у труни науки, політичної культури, державних інституцій тощо, які десакралізуються на очах безвідповідальністю тих самих «політичних еліт». Але врятувати їх все одно, здається, неможливо. Тому чим швидше їх знищить «колективний Кива, Шкарлет, Татаров, Вовк, Чаус і Ко», тим швидше хтось після них зможе почати будувати в країні щось нове. Сподіваюсь.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ