Українці щодня складають іспит. Не формальний і не теоретичний — екзистенційний. Іспит на стійкість і єдність. Саме ці якості вже четвертий рік не дозволяють ворогові нас здолати. Саме тому ворог б'є не лише по окопах і містах — він б'є по тому, що тримає нас ізсередини. Війна давно вийшла за межі фронту. Полем бою стало суспільство.
Це не метафора і не красивий образ. Це суха аналітика.
У нещодавно оприлюдненому звіті головного наукового співробітника НАТО за 2025 рік про когнітивну війну прямо сказано: сучасні конфлікти дедалі більше зосереджуються не на територіях, а на поведінці. Вирішальним ландшафтом стає не географія, а те, як люди сприймають реальність, інтерпретують події, приймають рішення і діють. Іншими словами — війна перетворилася на системну боротьбу за контроль над мисленням.
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
Цей факт добре відомий українцям. У серпні минулого року на міжнародному форумі «Інформаційна війна: від спротиву до стійкості» тодішній очільник ГУР МО України Кирило Буданов зазначив, що російська пропаганда працює системно, створюючи «паралельну реальність» за певними сценаріями.
За його словами, протидія масштабній дезінформації неможлива без згуртованості громадянського суспільства. Про необхідність єднання — як усередині суспільства, так і на міжнародному рівні, — говрили й інші українські фахівці. Адже мета ворога — руйнування єдності та стійкості суспільства. Як це відбувається?
Спочатку трохи теорії. Когнітивна війна — це поєднання технологій, психології та маніпуляцій, спрямованих на використання внутрішніх ліній розлому в суспільстві. Її мета — не переконати у чомусь одному, а посіяти сумнів, зруйнувати довіру, підірвати згуртованість. Змінюється сама логіка війни: ціллю стають мережі довіри, наративи ідентичності, відчуття справедливості й сенсу.
Аналітики НАТО чітко описують три рівні цього впливу. Біологічний — через вплив на нервову систему, емоції, стани виснаження і тривоги. Психологічний — через маніпулювання інтерпретаціями, фреймінгом і емоційними реакціями. І соціальний — найнебезпечніший — через руйнування згуртованості, підрив інституційної легітимності та створення хаосу в уявленнях про те, «хто ми» і «за що боремося».
Ворог б'є не лише по електромережах — а по довірі, єдності, сенсу
Усе це звучить абстрактно, доки не подивитися на конкретні приклади. Візьмімо одну з найболючіших тем сьогодення — вимкнення електроенергії. Не так давно команда видання Texty.org.ua проаналізувала, як Росія використовує цю проблему у когнітивній війні. Після ударів по енергетичній інфраструктурі запускається друга хвиля — інформаційна. Зокрема, коментарі в YouTube та інших соцмережах наповнюються повідомленнями, що мають чітку мету: посилити відчуття хаосу, перевести втому в злість і спрямувати її не на агресора, а всередину суспільства.
Механіка проста і відпрацьована. Береться найболючіша тема. Додаються емоційні формулювання, вирвані з контексту цифри, примітивні «пояснення». Далі — керований шум. Боти задають тон, а за ними підхоплюють втомлені, роздратовані, дезорієнтовані реальні люди. У результаті — російські удари по енергосистемі зникають з фокусу, а головним винуватцем оголошується українська влада.
З майже 4,5 тисяч проаналізованих коментарів лише 0,3% прямо називали Росію причиною знеструмлень. Решта — про «корупцію», «зраду», «продаж світла за кордон», «марність боротьби». Війна ніби зникає. Залишається тільки розпач і взаємна ворожість.
Зло завжди сіє смуток, безнадію, депресію, роздратування, гнів, паніку, розбрат. Воно не дає відповідей — воно виснажує. Тому й метод розпізнавання маніпуляції на індивідуальному рівні може бути дуже простий. Потрібно поставити собі запитання: що я відчуваю після того чи іншого повідомлення?
Якщо це розпач, ненависть до своїх, бажання «все кинути», відчуття безсенсовності спротиву — це серйозний симптом. Це означає, що вас намагаються втягнути в чужу гру. Бо справжня правда, навіть гірка, не руйнує внутрішній стрижень. А маніпуляція — руйнує.
Усе це має прямий вплив на фронт. Експерти НАТО констатують: падіння рівня довіри до інституцій у тилу на 10% призводить до непропорційно більшого падіння морального стану військ, навіть якщо ситуація на передовій стабільна. Ворог це знає. Тому і б'є не лише по електромережах — а по довірі, єдності, сенсу.
Отже, битва за серце — це не пафос. Це реальний фронт. Першочергове завдання кожного українця — перемагати ворога на цьому полі бою. Бути пильними до власних емоцій. Не дозволяти злу керувати нашим внутрішнім станом. Знову і знову складати іспит на стійкість і єдність. Бо поки наші душі чисті — нас неможливо перемогти. Слава Україні!