Написано у співпраці з викладачем департаменту бізнес-освіти Київської школи економіки Сергієм Гвоздьовим. Текст оснований на лекції «Складні рішення в умовах кризи» Київської Школи Економіки
Зараз у суспільстві вирує дискусія про те, чи доцільні ті обмежувальні карантинні заходи, які запроваджують уряд і мерії? Гуляти по парку можна тільки з песиком, а з дитиною — ні? По місту ходити можна лише на відстані двох метрів одне від одного? Навіть якщо ви чоловік і жінка і спите в одному ліжку габаритами 2×2 метри?
Але COVID-19 підхопили навіть спадкоємець корони принц Чарльз, прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон та багато інших публічних осіб у світі. Тож чи потрібні настільки жорсткі обмеження?
Здавалося б, відповідь очевидна — почитайте звіти минулих років, порадьтесь з досвідченими людьми і оберіть рішення, що призвели до позитивного результату. Наприклад, дуже радикальними методами у США у 2003 році зупинили спалах віспи. Однак, це управлінська пастка: небезпечно застосовувати однакові методи подолання спалаху навіть тої самої хвороби, якщо середовище, у якому відбувається боротьба, є принципово відмінним. Так, і в США, і в нас тотальний карантин вбивчо впливає на бізнес та економіку. Відмінність тільки в тому, що американський уряд має ресурси для підтримки бізнесу, а в нашого ж лише боргові зобов’язання. Уряд Канади може собі дозволити виплачувати по 500$ в тиждень тим, хто втратив роботу через короновірус, а наш?
Тому слід шукати не готові рішення в минулому, а робити власний аналіз. Уряд наполягає на повному карантині, оскільки у системи охорони здоров’я є (або хоча б повинна бути) потреба захистити від смертоносного вірусу кожного громадянина. Ця потреба спонукає до жорстких карантинних заходів, які підтримує велика кількість громадян, і це той варіант дій, що реалізує влада в Україні.
Однак, в уряду є й інша потреба — навіть під час пандемії не допустити краху економіки. А це означає не переривати роботу підприємств, щонайменше надовго. У такому разі карантин не має бути тотальним, бо на наших підприємствах роботизація поки така собі.
Значна кількість громадян наполягає саме на частковому карантині, бо люди прагнуть підтримувати звичний стиль життя — зустрічатися з друзями, обідати в кафе, отримувати зарплату чи навіть ходити на роботу. Ці дії потрібні, щоб втримати економіку. Та якщо ми надовго зіграємо зі своєю економікою в дитячу гру «Завмри», то після команди «Відімри» в найкращому разі з усього приємного списку звичних дій залишиться одне — «ходити на роботу», і те не для всіх.
Два альтернативні рішення (повний або частковий карантин) покликані реалізувати дві потреби — забезпечити максимально можливий захист громадян країни від вірусу і підтримати економіку в робочому режимі. На відміну від рішень, між потребами конфлікту немає. Саме це і наштовхує на гіпотезу, що можна підібрати рішення, які не будуть суперечити одне одному, проте це не так.
Чому для максимального захисту нам пропонують повний карантин?
1. По-перше, бо за зовнішніми ознаками людини не можна визначити, хвора вона чи ні. Тобто, якщо б через вірус у хворих відразу з’являвся візуальний симптом, наприклад, вони покривалися висипом чи синіли, то повний карантин став би непотрібним. Навіть вимірювання температури дають тільки 50% ефект.
2. По-друге, якби в країні було достатньо надійних тестів на вірус, можна було б замість повного карантину провести тотальне тестування. Тоді можна було б ізолювати лише заражених, а не весь народ. Цікаво, чи хтось порахував, що вигідніше державі - інвестувати у закупівлю тестів, чи виколупувати з руїн залишки економіки, наче ті родзинки з булочки?
3. По-третє, якби в достатній кількості були розробленими та доступними вакцина, обладнання та ліки, теж можна було б уникнути повного карантину.
А зараз поміркуймо над тим, чому карантин має бути лише частковим, чому збереження економіки «на ходу» вимагає часткового повернення українців до звичайного стилю життя?
Аргумент перший. Якби можна було зупиняти і відновлювати роботи весняної посівної, ферм, підприємств легкої та харчової промисловості в будь-який момент часу і в будь-який сезон, то можна було б посидіти всім кілька місяців на карантині, а потім повернутися до роботи. На жаль, управляти бізнесом так, як початківець вчиться керувати авто, плутати педалі газ і гальма — небезпечно.
Аргумент другий. Частковий карантин підтримують усі громадяни, які покладаються на іноземну статистику про те, що вірус смертельний лише для літніх людей і людей з хронічними хворобами.
Аргумент третій. При «повному» карантині поліцейські та продавці в продуктових магазинах однаково працюють, логісти поповнюють запаси магазинів, кур'єри збирають замовлення в магазинах, користуються кнопками в ліфті та дзвонять в чиїсь двері. Вони працюють, але частота їх захворювання приблизно така ж, як і у тих, хто перебуває постійно вдома і виходить тільки в магазин за їжею. Якщо цей аргумент статистично підтвердиться, то повний карантин — завищена ступінь захисту від вірусу.
Що нам дає такий аналіз? Ми можемо зрозуміти, на яких діях сфокусуватися для максимального задоволення обох потреб. Зняти перші три пояснення, чому застосовується жорсткий карантин, нам навряд чи вдасться. Для цього ми не маємо сучасних фармацевтичних лабораторій. А от другий і третій аргументи на користь часткового карантину потребують збору статистичних даних, що ми цілком спроможні робити. Можливо, це дозволить повернути країну до роботи раніше, ніж буде винайдено ліки і вакцину.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ