Чому саме від Сі Цзіньпіна, а не Путіна залежить, коли і як закінчиться війна Росії проти України, — аналіз NV

1. Китай готується до своєї маленької переможної війни. Приміром, із Тайванем. Про що генсекретар Компартії КНР Сі Цзіньпін у нещодавній телефонній розмові повідомив президенту США Дональду Трампу.

2. Росія перетворюється на китайський жупел для всього континенту. Пекін уже продемонстрував Європі, як хутко він здатен доставити війська з Азії до кордонів ЄС. І якщо досі європейці думали, що Далекий Схід — це далеко, то тепер бачать, що дуже близько.

Артур Харитонов, президент Ліберально-демократичної ліги України та головний координатор проєкту Free Hong Kong, демонструє цю тезу на мапі континенту. «Зеленим кольором у нас позначені північно-корейські навчальні центри в Росії, — каже він. — От вони з’являються на Курщині. Тож як північні корейці з’являються на кордонах України, так будь-хто може з’явитися на кордонах НАТО».

3. Китайський інтерес полягає в тому, щоб Росія загрузла у вічній війні і стала прикладом того, що автократія безсмертна.

Тому Китай і триматиме Росію на полі бою стільки, скільки захоче Китай. «Світ не європоцентричний, він індопаціфічний. І США хочуть актуалізації саме цього. Там їхні інтереси — підсумовує Харитонов. — Ми не можемо працювати з лекалами старих часів. Але робимо це».

(не)Далекий Схід

Під час конференції Україна та Індопацифіка: медійний погляд Харитонов прочитав коротку лекцію на тему, чому термін «індопацифіка» слід писати одним словом, а не двома, і борони боже не через дефіс. Тобто, за аналогією терміну «євроатлантичний» вживати «індопацифік».

«Цій термін є глибоко історичний, — наполягає Харитонов. — Він є український, і я закликаю медіа використовувати цей термін». Як доказ він демонструє першу шпальту газети Діло за 6 жовтня 1933 року. А там заголовок статті Боротьба за Пацифік. Тобто тихоокеанський регіон.

Тож Індопацифік — то є ширше поняття. Регіон, який омивають два океани — Індійський та Тихий. У цій акваторії щонайменше 22 країни Південно-Східної Азії, 13 країн і територій Північної та Латинської Америки та стільки ж з Океанії, і ще девʼять країн африканського континенту.

Саме тут формується значна частка світового капіталу. В ТОП-5 найбільших економік планети три з «кварталу» Індопацифіка — Китай (№ 2), Японія (№ 4), Індія (№ 5). Недалеко від них Південна Корея (№ 12), Індонезія (№ 16). Це третина світового ВВП та основні трансконтинентальні логістичні шляхи військових технологій, товарів і послуг людства.

По відношенню до російсько-український війні так званий регіон Індопацифік більш ніж строкатий. Абсолютна підтримка українців від Японії. А це третя країна світу після ЄС та США за рівнем обсягів фінансової допомоги Україні. Та пряма участь в агресії проти України від Північної Кореї. Між цими полюсами розташовані і лояльні до України Філіппіни. Хоча Київ лише цього року де-факто відкрив на цих островах своє посольство. А от у Тайвані, що є стратегічним партнером США, світовим лідером мікроелектроніки, найбільшим у світі виробником напівпровідників, в України зовсім немає дипломатичного представництва. І це через прокитайську політику Києва у питанні незалежності Тайваню.

«Тайваню треба часткове визнання, — підказує Харитонов. — Тайвань визнали в більшості країн ЄС, НАТО, демократичного світу. Це дуже маленька ціна за те, щоб ми нормалізували торгівлю, постачання техніки на заміну китайській. Але Україна боїться китайської реакції».

Надзвичайно обережною у відносинах з Україною є Південна Корея. Вона вимушено маневрує між КНДР, КНР та РФ, країн до неї недружніх, а отже небезпечних. Південна Корея надає Україні лише гуманітарну допомогу, хоча є світовим гігантом у виробництві зброї.

«Ми маємо спостерігати за розвитком подій в цьому регіоні, тому що Китай намагається посилювати воєнну співпрацю і впливати на Південну Корею, — каже Вонг. — Китай також запускав кампанії з інфільтрації в японське громадянське суспільство. Скуповують японські компанії, впливають на місцевих політиків через дипломатичні канали».

Тож успіх Росії на українському фронті потрібен Китаю, як доказ, що автократія в питаннях війни ефективніша і нездоланна, аніж субтильні демократії. І коли Україна небезпідставно, але безрезультатно лякає Європу ймовірним вторгненням росіян у країни блоку НАТО чи ЄС, у регіоні Індопацифік це вже відбувається.

Харитонов наводить відносно свіжий випадок, коли російська субмарина, нафарширована ракетами, двічі з’явилася у Філіппінському морі, на берегах якого розташовані великі порти і військово-морські бази Нагоя, Йокогама (Японія) і Апра (Гуам). І те, що Путін погрожував розміщенням зброї середньої дальності в Камбоджі та Лаосі.

Як доказ російсько-китайської спайки Харитонов також наводить спільні військові навчання КНР та РФ, що відбулися протягом останніх років. Причому кожне з цих навчань містить тезу: «вперше в історії», а далі «спільні десантні навчання», «використання системи командування та зв’язку, призначеної для спільних морських операцій», «навчання з рятування підводних човнів», «спільне командування об'єднаних команд Народно-визвольної Армії Китаю та ВМС Росії». І все це «вперше в історії».

«Путін веде активну війну проти України, — продовжує свій лікнеп Харитонов. — Ми сфокусовані на його злочинах в Україні. Але ми не бачимо того, що росіяни роблять в Індопацифіку. Вони готуються до війні в цьому регіоні. Європа тільки починає до цього доходити».

Одна зі цих стріл війни спрямована проти головного опонента Китаю в цьому регіоні, а саме Японії. Країна, яка є абсолютним і беззастережним союзником України. Андрій Назаренко, громадянин Японії, українець за походженням, член правоцентристської демократичної партії Японії, під час уже згаданої конференції звернув увагу на сильні та слабкі сторони цієї острівної держави.

У Японії сильний флот, авіація, але при цьому мікроскопічні сили самооборони, куди й сам він нещодавно вступив. За останніми даними, це приблизно 270 тис людей. «Якщо розпочнеться війна з Китаєм, то немає резервістів, — каже Назаренко. — Резервістів у Японії 50 тис. Усі інші люди не мають навіть базового уявлення про те, що таке армія, що таке військова служба. Якщо японський флот програє, не буде людей, які можуть стати на заміну тим, хто зараз у силах самооборони».

Тож коли Харитонов каже, «безпекові театри зливаються», він має на увазі три в одному: війна на Близькому Сході, якою диригує Тегеран, російська-українська війна, яку розпочала Москва, та закипання в азійському басейні, звідки Китай керує цими гарячими точками планети.

«Японське міністерство оборони видало звіт, який присвятило злиттям цих різних загроз і об'єднанням автократій, — каже Харитонов. — Цих трьох автократій, які показали себе відкрито 3 вересня у Китаї». Мова про військовий парад у Пекіні, що відбувся на честь 80-ї річниці перемоги над Японією у Другій світовій війні. Натяк на «можемо повторити». Особливо він актуальний зараз, коли Пекін і Токіо втягнулися в суперечку через Тайвань. Це сталося після того, як прем'єр-міністр Японії Санае Такаїчі заявила, що Японія може втрутитися в конфлікт у разі китайського вторгнення на Тайвань.

«Китай чотири дня тому заявив, — каже Назаренко, — що має право використовувати військову силу проти Японії навіть без жодної санкції». І от саме цей контекст, це протистояння є найактуальнішим у регіоні Індопацифік.

Головні союзники США тут Японія та Південна Корея. Американці стимулюють їх до ширшої співпраці. Так само США заохочує Філіппіни укладати альянс з Австралією.

Уся ця система колективної безпеки отримала умовну назву Гратська. Три роки тому її запровадив Джо Байден, 46-й президент США, і від неї не відмовився Трамп 47-й голова Білого Дому.

Система передбачає множення багатосторонніх альянсів, зобов’язань серед демократичних союзників і партнерів в регіоні та поза ним. Харитонов наводить щонайменше шість таких альянсів, де окрім США присутні: 1. Японія і Південна Корея; 2. Японія і Філіппіни; 3. Японія і Австралія; 4. Японія, Австралія і Філіппіни; 5. Австралія і Великобританія; 6. Японія, Австралія, Індія.

Усе ці альянси і є системою колективної безпеки, до якої залучаються і країни ЄС. «Ми є свідками тих процесів, які були в 1950-х роках. Просто ми їх не бачимо — пояснює Харитонов. — Ми, як Україна, маємо розуміти, що наші партнери хочуть говорити саме про це».

Про це

Схоже, лідер китайських комуністів Сі Цзіньпін залишився останньою людиною на планеті Земля, у чиї обов’язки не входить говорити про велич Трампа і його новаторські здібності всіх перемудрити. Навіть навпаки. Сі Цзіньпін демонструє свою зневагу до США, для чого серед іншого користується Росією, як червоною ганчіркою. Так він демонструє Трампу, хто на глобусі хазяїн. І лише це непокоїть Білий Дім.

З усього цього Назаренко робить такий висновок: українці досі думають, що для того, щоб протистояти Росії, ми просто маємо сподобатися Китаю. Але це помилка. Нема жодних економічних, політичних, гуманітарних причин так ідеалізувати Пекін. КНР та Росія, держави, які кидають виклик всьому світопорядку, що колись спирався на міжнародне право. А відтак «на війні як на війні».

«Основна проблема дипломатії України щодо Японії в тому, що мало людей розуміють, що потрібно Японії, — продовжує Назаренко. — Багато делегацій від України, коли приїжджають до Японії, кажуть, лише те, що потрібно Україні, і дуже мало, як Україна може стати в пригоді Японії». В перші роки російсько-української війни це сприймалося як відчайдушний крик. Тепер — як не розуміння контексту.

Навіть всесильні американці зрозуміли, що їхня гегемонія не абсолютна. І Росія тут лише цвях в її чоботі. Його або слід забити, тобто зламати, або витягнути, вивести з гри, відірвавши з китайської орбіти. Незважаючи на свою економічну домінанту, у військових справах американці не відчувають себе гегемоном.

Цікавий приклад наводить портал Військово-морського інституту США (US Naval Institute). У суднобудуванні Китай покриває 46,6% світового ринку, на другому місці — Південна Корея з 29,3%, а на третьому — Японія з 17,3%. Частка США — 0,13%. Китай субсидує свою судноплавну галузь: 20 великих верфей будують військові та цивільні комерційні судна, а 140 сухих доків забезпечують розширення і масштабні можливості для обслуговування та ремонту.

У США відмовилися від субсидій у торговий флот і верфі ще у 1980-ті. «Життєздатні кораблі виводять з експлуатації через неможливість обслуговування, капітального ремонту, модернізації чи завершення продовження терміну служби, — зазначає US Naval Institute. — Ці можливості мають бути повернуті флоту; екіпажі повинні знати, як ремонтувати власні кораблі. ВМС повинні розширювати передові об'єкти зі своїми партнерами по всьому світу, приділяючи увагу тим, хто примикає до Південно-Китайського та Східно-Китайського моря».

А далі пояснюється, що у разі війни доведеться покладатися на Південну Корею і Японію — єдині дві країни, які мають достатні суднобудівні потужності для істотного впливу. «Ціна миру висока. Проте ціна війни набагато вища — фіналізує стаття в US Naval Institute. — Необхідно повернутися до основ та нарощувати промисловий та людський потенціал, щоб конкурувати з Китаєм».

Це дуже важливий висновок, стверджує Харитонов. Але тут він здебільшого має на увазі те, що нещодавно сказав Марко Рубіо, держсекретар США: «Америка має час до 2035 року, щоб зменшити стратегічний розрив з КНР. Тому що Китай просочився в усі сектори життєдіяльності Америки». Та й не лише Америки.

І от тут Максим Стеблівський, аналітик центру StateWatch, натиснув на найболючіший мозоль не лише США, а здебільшого України. «Хто контролюватиме виготовлення чипів, той контролюватиме війну, — каже він. — Сюди входять процесори, контролери, пам’ять, ампліфікатори. І Росія абсолютно залежна від цих компонентів».

Добре, що про це знає Стеблівський, погано, що це розуміє і Сі Цзіньпін. Лише завдячуючи йому росіяни не відчуває дефіциту критично важливих компонентів озброєння, поставки яких заборонені до Росії.

Наприкінці листопада аналітичний центр StateWatch презентував проєкт Боротьба з обходом антиросійських санкцій через співпрацю з країнами Азії. На прикладі двох країн Гонконг та Південна Корея показав, як саме і в яких масштабах Китай організовує поставки до Росії компонентів війни, необхідних для вбивства українців у промисловому масштабі.

Стеблівський наводить приклад, компонентів виробництва американської величезної корпорації Texas Instruments. Вони засвітилися в російській крилатій ракеті Х-101. Подібно тій, що торік влетіла в дитячу лікарню Охматдит (Київ). Це не єдиний приклад безперебійного потоку до Росії смертельно небезпечного імпорту, який забезпечує китайська сторона. Сюди входять: супутникова навігація, мікроелектроніка, цифрові камери, лінзи, оптика, механічні підшипники, металообробні верстати, які можна запрограмувати на виготовлення металевих деталей з високою точністю тощо.

«На таких машинах зараз тримається весь військово-промисловий комплекс кожної країни, тож ці машини, звісно, є забороненими до імпорту в Росію», — доповнює сам себе Стеблівський.

У згаданому досліджені команда StateWatch сфокусувалася лише на поставках, які проходили через Гонконг і були вироблені в країнах, що доєдналися до санкційної коаліції. Найбільші суми пішли на обладнання для передачі та приймання даних, блоки для електронних обчислювальних машин, генератори сигналів, чипи, підшипники.

До країн походження компонентів війни переважно входять Тайвань, США, Японія, Чехія та Німеччина. StateWatch ідентифікував щонайменше 55 їхніх постачальників саме з Гонконгу. Понад 20 із цих компаній з’явилися після початку повномасштабного вторгнення. Вісім із них заснували громадяни РФ. Усього загальний обсяг російського імпорту з Китаю та Гонконгу зріс утричі — з $54 млрд у 2019 році до $152,2 млрд у 2023-му.

У такий спосіб Китай утримує росіян на полі бою. В іншому випадку, російська військова машина стала б мертвою раніше, ніж інформаційний простір розірвав крик відчаю: «Шойгу, Герасимов, де боєприпаси»? Але Китай організував із різних міжнародних виробничих майданчиків безупинний потік цих клятих боєприпасів.

Софія Максимів, старша аналітикиня StateWatch, наводить приклад, що південнокорейський експорт та імпорт до Росії і з Росії стрімко скорочується. У 2022 році експорт скоротився на 46%, імпорт на 30%. Торік товарообіг скоротився на чверть у порівнянні з 2023-м. Але це не означає, що підсанкційна продукція таких компаній, як LG, Hyundai, Samsung, Kia, не потрапляє на російський конвеєр.

Її знаходять тут регулярно. Аналітикиня Максимів каже, що при дослідженні шляхів постачання корейської продукції на потреби ВПК Росії StateWatch зібрав дані з порталу Війна санкцій головного управління розвідки України.

Це були 48 компонентів російської зброї, збитої на території України, виробництва китайських компаній. Майже половина з цих 48 компонентів виробництва Samsung Electronics.

У період повномасштабного вторгнення з Південної Кореї до Росії потрапило продукції на понад $300 млн. Це продукція високого пріоритету. І звичайно, ця сума — лише верхівка айсбергу. На вершині якого китайський прапор комунізму.

Цього липня Bloomberg учергове повідомив, що китайські постачальники відіграють ключову роль у забезпеченні Росії комплектуючими для виробництва ударних безпілотників, які застосовують проти України. А в серпні в одному з російських дронів Гербера було виявлено камеру, що випадково зняла китайський завод, де, ймовірно, перевіряли її роботу. Камера зафіксувала кадри кільцевої дороги в Шеньчжені — китайському технологічному центрі, що межує з Гонконгом.

Свідчень від розвідок різних країн світу про китайську участь у мілітаризації Росії достатньо, щоб розуміти: Китай і є українською проблемою. «В Америці я спілкувався з консерваторами, — підводить риску Назаренко. — Вони кажуть, що, насправді, головна проблема — це Китай, а не Росія».