«Увійде в історію, але…» Курська операція затьмарила сприйняття того, що відбувається, вона може стати дуже гіркою, — інтерв'ю з Жоріним

 — Багато було розмов про те, що на Сватівсько-Куп'янській осі небезпечна ситуація для нас складається, а останнім часом ми не чуємо новин про те, що відбувається на цьому спрямуванні. Я підозрюю, що не в останню чергу завдяки і Третій штурмовій, і суміжним підрозділам, які стримують навалу противника. Однак, будьмо відверті, все ж за останні декілька тижнів були зміни на мапі DeepState, позначене просування противника в районі населеного пункту Піщане. Що можете нам розповісти?

— Щодо напрямку, на якому, зокрема, наша бригада виконує бойове завдання, то я думаю, що абсолютно зрозуміло, чому йому зараз менше уваги [приділяється], тому що є ділянки, які привертають уваги набагато більше — Курск, Покровськ, Торецьк, Нью-Йорк. Якщо ми говоримо про Покровськ і Торецьк, там ситуація, дійсно, дуже складна, я б навіть сказав, що дуже небезпечна.

На нашому напрямку ситуація є набагато більш контрольованою, суттєвих успіхів у ворога немає. Більше того: я думаю, що найближчими днями ми публічно прозвітуємо про певні успіхи нашої бригади в зоні відповідальності.

Треба розуміти, що вся ця Курська історія абсолютно ніяк не вплинула на ситуацію на фронті. І ті сили, які тут були, вони тут і залишилися. Тому, відповідно, напруга нікуди не поділася, не змінилася.

Ворог теж намагається десь просуватися, десь намагається штурмувати. В якихось наших бригад виходить краще тримати динамічну оборону, якимсь це дається трохи складніше. Але загалом цей напрямок можна вважати найбільш, мабуть, на сьогоднішній день, контрольованим і спрогнозованим, я б навіть сказав так.

Безумовно, Покровськ, Торецьк мають зараз привертати набагато більше уваги, зокрема не тільки цивільних, а і військового, і політичного керівництва країни.

— Все одно ми бачимо, що ділянка території в районі Піщаного — це така «кишка» росіян, що втиснулась в нашу оборону. Вона досі існує чи з нею якось намагаються справлятися? Виглядає так, наче росіяни близькі до того, аби на лівобережжі куп’янського напрямку перерізати наші війська надвоє, принаймні логістику наших військ.

— Поки що жодної критичної ситуації там немає, з цим працюють підрозділи, які знаходяться, їх посилюють. Безумовно, нічого доброго в цьому немає, але і критичної ситуації поки що на цьому напрямку теж немає.

І не в останню чергу через те, що ті підрозділи, які є тут, виконують свої задачі, виконують свою функцію. Зокрема і з цим — є певні плани щодо того, як реагувати і що робити з цими спробами ворога просуватися.

— Ви сказали, що Курськ поки що ніяк відчутно не вплинув. Узагалі ніяк? Чи, можливо, можна говорити, наприклад, про зменшення авіаційної компоненти противника? Питання особового складу — сумнівне, справді, але чи взагалі ніякого ефекту немає? Можливо, бодай на морально-психологічне піднесення підрозділів це мало ефект.

— Курська операція. Я не знаю і не розумію, як її планують закінчувати, який там стратегічний замисел. Але від цього насправді дуже багато що буде залежати. Саме від того, як ця компанія буде завершена, які там кінцеві цілі стоять.

Тому що те, що відбувається зараз, — це, безумовно, успіх і плюс для нас. Але все це рівно до того моменту, поки ми не вирішимо, як ми будемо її закінчувати.

Чи ми там будемо утримуватись, чи ми будемо далі просуватися? Від цього насправді все залежить. І від того, як буде далі просуватися [наступ], насправді і [зрозуміти можна] буде основний ефект і оцінку можна буде дати тому, що відбувається в Курській області.

Але на цей момент, однозначно, це є успішною історією, навіть враховуючи тільки обмінний фонд.

Щодо впливу її на інші ділянки фронту. [Цей наступ] майже ніяк не вплинув. Він вплинув на морально-психологічний стан всієї країни, мені здається. Причому в деяких випадках навіть затьмарив сприйняття того, що відбувається. [Вплинув] і на військових, на багатьох — безумовно, позитивно в морально-психологічному сенсі.

Проте практично — на поле бою на всіх інших ділянках — це не повпливало абсолютно. В перші дні, мені здається, ще можна було говорити про те, що трохи зменшилась кількість авіації, КАБів. Але це, мабуть, декілька днів. І на сьогодні абсолютно жодного впливу на жодну з ділянок фронту Курська операція не має.

Хоча я не знаю — можливо, вона і не мала б мати, можливо, там інший замисел.

— Дехто з ваших побратимів, азовців, писали твіти, що це почався такий історичний момент у війні. Я думав, можливо, ви щось подібне відчуваєте в цьому контексті?

— Ні, це безумовно. З точки зору моменту, з точки зору величності цієї операції, на сьогодні, це однозначно увійде в історію. Це є надзвичайно успішною операцією на цей момент. Проте дуже важливо розуміти, чим вона буде закінчуватись. На жаль, є дуже багато варіантів, в яких вона може стати вже не такою солодкою, а навіть дуже-дуже гіркою.

Тому сьогодні ми можемо твердо казати, що це, дійсно, історична операція і однозначно, в будь-якому випадку, вона увійде в історію.

Але більше, мабуть, навіть політичні наслідки вона має. Проте практичних… На жодну з ділянок вона майже не вплинула.

— Раніше писали про те, що ворог зібрав потужний ударний кулак на сватівсько-куп'янському напрямку. Що зараз з цим кулаком окупантів? Як вони наступають? Чи наступають? Чи з задіянням бронетехніки? Чи це суто турбуючий вогонь?

— Якщо говорити про наш напрямок, то, що дуже було легко помітити, у ворога достатньо резервів. Він продовжує спроби нащупувати місця, де можна просуватися вперед.

Абсолютно у всіх підрозділів Російської Федерації, які стоять навпроти, є завдання — намагатись і пробувати просуватися. В якихось підрозділів це трохи легше відбувається, в якихось — складніше. Це залежить і від тих наших підрозділів, які стоять навпроти них.

Тобто задача — просування вперед — не знята абсолютно з жодного підрозділу, який стоїть навпроти, з жодного ворожого підрозділу. І вони продовжують намагатись це робити.

Техніка на полі бою — це стала вже досить рідкісна історія. Техніку майже не використовує жодна з сторін. Це насамперед пов’язано з насиченістю дронів, якими просто ця техніка одразу знищується.

І тому всі спроби атак, всі спроби штурмів відбуваються здебільшого, як в нас кажуть, «на нозі», тобто в пішому порядку. Групи намагаються робити або маневри, або прямі лобові атаки, або спроби відрізання, тобто різні варіації піхотних атак.

— Нещодавно ви прокоментували послаблення відповідальності за так зване СЗЧ — самовільне залишення частини. Це коли військовослужбовець, наприклад, таких випадків чимало, отримав поранення, має певний час на реабілітацію, їде додому і не повертається в розташування частини — туди, куди мав. Передбачена кримінальна відповідальність за самовільне залишення частини. А зараз один раз, скажімо так, декриміналізували. Тобто той боєць, який пішов в СЗЧ, може повернутися до свого підрозділу зі згоди командира або перевестися в інший підрозділ, якщо це сталося один раз. Ви критично висловилися щодо цієї ініціативи. Аргументуйте, будь ласка.

— Тому що я вважаю, що це безпосередньо вплине на дисципліну всередині підрозділів, буде проблемою для командирів, бо вони не можуть бути впевнені у своєму особовому складі. Це дає певну провокацію для особового складу.

В СЗЧ не тільки солдат іде. В СЗЧ, якщо захоче, може піти і солдат, і сержант — хто завгодно, будь-який військовослужбовець може покинути місце виконання бойового завдання чи тимчасового розташування.

Ви навели приклад лікарні, але це не найпоширеніший випадок. До таких випадків, як правило, якщо командир і боєць адекватні, частіше ставляться теж досить конструктивно, нормально, з розумінням. Іноді бійцю додзвонюється командир і говорить, що «ти доїдь, повернись», а він на день-два-три запізнюється. І якщо в колективі нормальна атмосфера, всі поводяться нормально, про такі випадки навіть ніхто не дізнається.

Але зараз цей законопроєкт дає змогу цю провокацію спробувати, це в голові військовослужбовця, бо йому кажуть: «Один раз ти можеш це зробити і тобі за це нічого не буде».

Я наведу інший приклад. Будь-який кулеметник будь-якого відділення — це всього лише один військовослужбовець, кулеметник. Але він вирішив скористатися цією можливістю і піти в СЗЧ, бо розуміє відсутність відповідальності за це. А його відділення мало прикривати роту на фланзі, наприклад, і ця рота впевнена, що її прикриватимуть, але цього не відбулося. Противник почав наступ, нашого кулемета немає, тому що кулеметник пішов в СЗЧ, ми отримали втрати особового складу, можливо, навіть втрати територій. І чия тут буде відповідальність? Ми просто скажемо «добре, повертайся»? За законом виглядатиме саме так, його просто повернуть і нічого за це не буде.

Я вважаю, що це досить небезпечна історія. Я розумію, що намагалися зробити, — мабуть, повернути тих, які СЗЧ.

Але я вам можу сказати, що тих, хто уже пішов в СЗЧ, або розшукують, або в когось уже є вирок суду, і вони без проблем можуть після рішення суду, за законом про тих, хто утримується у тюрмах, повернутися назад до війська без проблем.

Я навіть можу сказати, що вже є випадки, коли ті, хто раніше пішов у СЗЧ, отримали вирок, були у тюрмах, зараз повернулися знову. Але тут була відповідальність, у людей було розуміння, що за твої дії буде відповідальність.

На жаль, цей закон дає можливість абсолютно безвідповідально ставитися до цього питання, дуже складно буде працювати з особовим складом. Хтось в емоційному пориві, хтось просто втомився — може бути багато причин для миттєвої слабкості. Але наслідки від цього може отримати і відділення, і взвод, і рота, можливо, навіть батальйон і бригада — від того, що хтось просто вирішить використати цю можливість і безкарно самовільно залишити частину.

— Але якщо перед законодавцем є мета ухвалення законопроєкту, вочевидь, проблема є доволі значною. Можливо, вирішили повернути людей, які проявили, як ви говорите, одноразову слабкість. Які тоді варіанти? Через процес рекрутингу вже засуджених повертатися до війська?

— Ми їх можемо абсолютно без проблем повертати. Я пропоную найголовніше і найважливіше, що має бути, — особиста відповідальність і відчуття цієї відповідальності. Ми ж маємо розуміти, що ми воюємо, не граємось. У нас не просто якась компанія, яка займається якимись справами або ще чимось. Це війна, і тут від кожного дуже багато залежить, від кожного залежить життя інших. Тому відповідальність має бути абсолютно зрозумілою і в кожної людини.

Він має розуміти свої обов’язки, свою відповідальність, із чого складається виконання бойового завдання. Бо він розуміє, що може бути нагороджений, а може бути покараний за свої дії. Особливо враховуючи, що вже існує закон, який дозволяє людям, які відбувають терміни покарання, йти до армії служити. І ті, хто знаходяться в СІЗО (уже теж розпочався процес), теж зможуть проходити військову службу. Я взагалі в цьому проблеми не бачу.

Раніше [солдата, який пішов в] СЗЧ, починала одразу шукати військова частина, з якої цей військовослужбовець, і правоохоронні органи. А тепер хто і навіщо його шукатиме? Людина просто йде — навіщо його шукати, якщо покарання за це не буде, нічого не буде? Є певна дурість у цьому процесі і нелогічність. Відповідальність має бути.

Якщо ми хочемо повернути людей, ми і так їх можемо повернути. Якщо людина адекватна, навіть якщо вона знаходилася в СЗЧ певний час, військова частина все одно повертає його. Командир може сам усередині якось покарати, та його повертають.

Але якщо людина абсолютно неадекватна, свідомо йде на це і свідомо підставляє свій підрозділ, вона обов’язково має нести відповідальність.

— Не таємниця, що 3-я ОШБр має підрозділи з колишніх засуджених. Я знаю, є бригади, які організували окремі батальйони у своєму складі з таких людей. Раніше ви говорили, що будете інтегрувати в чинні підрозділи, а не формувати щось окреме. Як у вас структурно це організовано?

— Абсолютно точно. Ми їх відбираємо, проводимо рекрутинг, у нас уже є військовослужбовці, які вже виконують бойові задачі, — пройшли курс підготовки в навчальному центрі і в підрозділі, і вже виконують бойові задачі.

Скажу одразу: більшістю з цих людей ми абсолютно як підрозділи і як командири, до яких вони потрапляють, задоволені. Це люди здебільшого вмотивовані. Є один-два з тих, хто [думав], що він схитрить, але це насправді одиниці. Здебільшого це достатньо вмотивований хороший особовий склад.

Ми не формуємо з них окремого підрозділу і вважаємо, що це неправильно і у плані застосування, і у плані організації роботи з ними. Ми їх розподіляємо по підрозділах, по відділеннях. У кожне відділення заходить певна кількість цих людей, аби можна було їх якомога сильніше інтегрувати в нашу атмосферу, в наш підрозділ, аби вони зрозуміли, як це працює, рівнялися на командирів, які в них є. Аби поруч із ними були ті, хто вже має бойовий досвід, і ті, хто користуватимуться в них авторитетом.

При цьому не давати можливості… Ми цього не приховуємо: вважаємо, що збирати їх окремо в підрозділ, у якому будуть тільки вони, це нестиме певні ризики. Бо все ж це контингент із минулим, який мав певну специфіку. Тому ми їх розподіляємо по бригаді, по різних підрозділах. І вони так само як і всі інші військовослужбовці з такими ж правами, з такими ж умовами виконують свої бойові задачі після того як пройдуть навчання та адаптацію в підрозділі.

— Я так розумію, зараз уже є ті люди, які пройшли курс базової військової підготовки і, як це прийнято для 3-ї ОШБр, ваш окремий курс молодого бійця.

— Вже декілька випусків були, які пройшли підготовку, потрапили в підрозділ. І найперший курс уже пройшов адаптацію в підрозділі, вже виконує бойові задачі. Другий курс зараз якраз заходить у підрозділ.