Дуже небезпечна тенденція. Американський політолог Фарід Закарія — про те, що спільного між Південною Кореєю і Францією

Насичений кінець року. Президент Південної Кореї запровадив у країні воєнний стан, але дістав відсіч з боку парламенту, який тепер вживає заходів для його імпічменту. У Франції прем'єр-міністр і його уряд отримали вотум недовіри — уперше за більш ніж 60 років. Ці, здавалося б, розрізнені події об'єднує спільна тема: криза демократичних інститутів.

На перший погляд, приклад Південної Кореї — це дивовижна історія успіху. П’ять десятиліть поспіль її економіка зростала більш ніж на 5%, і цей рекорд може зрівнятися тільки з одним місцем на планеті: з Тайванем. Сьогодні Південна Корея багатша за Японію за показником валового внутрішнього продукту на людину. І все ж її захлеснула глибока поляризація і жорстокі політичні баталії. Фоном для оголошення президентом Юн Сук Йолем воєнного стану стала безвихідь тривалістю 2,5 року між ліберальною опозицією і консервативним президентом. Опозиція звинувачувала президента в тому, що він використовує повноваження уряду для нападок на своїх опонентів і ЗМІ. Він же звинуватив опозицію у зловживанні своїми повноваженнями, що виражалося у спробах домогтися імпічменту членів президентської адміністрації. Ворожнеча, ймовірно, закінчиться імпічментом самого Юн Сук Йоля.

У Франції історія інша, але вона співзвучна корейській. Президент Еммануель Макрон уже кілька років намагається провести реформи, багато з яких викликають активний опір. Останній великий раунд передбачав підвищення віку, з якого починають нараховуватися державні пенсії. Цю зміну вдалося запровадити лише за допомогою рідко використовуваної процедури в обхід парламенту. На останніх виборах центристська політична партія Макрона була розгромлена, і тепер у парламенті домінують крайні праві та ліві. Вони змовилися, щоб повалити прем'єр-міністра.

Європа зіткнулася з новою ерою загроз

Загальна тема полягає тут у тому, що люди дедалі більше не довіряють традиційним демократичним інститутам і елітам, які ними керують. Під час опитування, проведеного Pew Research Center 2023 року, 85% дорослих американців заявили, що виборним посадовим особам «все одно, що думають такі люди, як я». 80% заявили, що відчувають гнів або розчарування щодо федерального уряду. Це почуття гніву щодо правлячої еліти не обмежується Сполученими Штатами. Скрізь — від Німеччини до Японії — основні політичні партії зазнають поразки в опитуваннях.

Ми живемо в період швидких змін, який я назвав «епохою революцій» — економічних, технологічних і культурних. Старі шаблони відкидаються. Південна Корея зіткнулася з новою ерою сповільнення зростання і демографічного спаду в поєднанні з вищими соціальними устремліннями. Європа зіткнулася з новою епохою загроз з боку Росії, економічної конкуренції з боку Китаю та Америки, яка все менше хоче бути великодушним лідером.

Люди часто відзначають зниження рівня довіри у багатьох суспільствах, особливо у США. Але, як зазначає письменник Дерек Томпсон, насправді відбувається не тільки падіння довіри, а й зміна її якості. Люди втратили довіру до медичного істеблішменту і дедалі більше довіряють подкастерам, таким як Ендрю Губерман і Пітер Аттіа (і навіть політикам, таким як Роберт Ф. Кеннеді-молодший). Вони втратили довіру до традиційних ЗМІ і переносять її на окремих журналістів і коментаторів. Десятки мільйонів республіканців втратили віру у свою партію і поклали свої надії на одну людину: Дональда Трампа. Цей перехід від інститутів до окремих людей став можливий завдяки новим технологіям, які дозволяють окремим людям мати таке охоплення і вплив, які раніше були прерогативою великих організацій.

Проблема в тому, що ліберальна демократія підтримується інститутами і процедурами. Уряд однієї особистості в кінцевому підсумку виявляється урядом за примхою. Цього року Нобелівську премію з економіки присудили вченим, які ставлять перед собою прості запитання: Чому більшості країн не вдається стати багатими й успішними? І чим пояснити феномен тих небагатьох, яким вдалося досягти успіху? Відповідь учених: сильні інститути.

У тих небагатьох країнах, які вирвалися зі злиднів і поганого управління, були створені хороші, справедливі інститути і процедури, які виходять за межі окремих людей. Це пояснює, чому Швейцарія, яка не має виходу до моря і бідна на ресурси, стала однією з найбагатших країн світу, тоді як інші країни, які не мають виходу до моря і бідні на ресурси, застрягли в дисфункції. Саме тому Сінгапур, що являє собою болотисту піщану косу в Південно-Східній Азії, зараз має один із найвищих у світі середніх доходів.

Ліберальна демократія відрізняється тим, що робить акцент на процедурах, а не на результатах. Ми поважаємо процес, навіть якщо нам не подобається результат. Прагнення швидко отримати бажане, навіть ціною обходу процедур і підриву інститутів, глибоко небезпечне. Це вірно, коли Трамп призначає рабськи відданих йому апаратників на чолі ключових департаментів уряду. І це так само правильно, коли Джо Байден дає помилування своєму синові після того, як пообіцяв американському народові, що не втручатиметься в роботу системи правосуддя. Якщо, розчарувавшись у наших поточних, швидкоплинних проблемах, ми відмовимося від міцних інститутів, що створили ліберальну демократію, ми відвернемося від одного з найзначніших досягнень людства в сучасній історії.

Переклад NV