Будинок побуту та плантації під Градами. У прифронтовій зоні оживає малий бізнес

Гранти на підтримку власної справи виділяє Міжнародний комітет Червоного Хреста. У Маріупольському підрозділі організації повідомили, що в цьому році серед 60 заявок кошти на бізнес отримали 8 претендентів. Серед проектів-переможців – дитяче кафе в Красногорівці, будинок побуту в Мар’їнці та вирощування малини для оптового продажу в Тарамчуку.

Будинок побуту під обстрілами: "Ми працювали, бо це потрібно"

Під самим Донецьком, у Мар’їнці, посеред міста розташований колишній Будинок побуту. З його верхніх поверхів добре видно за кілька кілометрів терикони шахти Трудовская.  Там вже територія так званої "ДНР". Через те, що чотириповерхова будівля знаходиться на пагорбі, за роки війни вона дуже постраждала через обстріли. Зараз там проводять ремонт, адже в Будинок побуту було кілька прямих влучень снарядів.

"Великі руйнування були у серпні 2014-го. Тоді вилетіли усі 52 вікна у будівлі, - розповідає директор кооперативу Любов Дуплякіна. - Були пробиті перекриття між 3 та 4 поверхами. У нас було пряме потрапляння снаряду у дах, у нас були у будівлі снаряди Граду, що не розірвалися. У 2016-2017 роках снаряди влучали прямо у фасад".

Любов Дуплякіна пропрацювала тут понад 30 років. Тому покинути все вона не змогла. Жінка розповідає, як у Будинку побуту затягували вікна плівкою, вичерпували воду з пробитих труб та винаймали людей, щоб ті косили траву довкола будівлі.

"У 2014-му році у серпні ми сиділи на лавці з начальником БТІ, будівля якого розташована біля нашого Будинку побуту, - згадує жінка. – Мар'їнка повністю спустошена, немає ніде нікого. Ми бачимо, як йде бабуся та несе літр молока бездомним котам та собакам. І ось вона шукає, куди налити тваринам це молоко. Сама не їсть, а годує цим молоком собак та котів. Це без сліз не розповісти".

Любов Іванівна згадує, як влітку 2014-го місцеві мешканці усе кидали та виїжджали з Мар’їнки. Однак восени вони вже почали повертатися. Взимку 2015-го до Будинку побуту повернулися його колишні підприємці. Одна з перших - Інна Вікторівна, яка займалася оптикою та продажем насіння. Тоді клієнтів вона приймала в холодному приміщенні, без опалення. Швачка Раїса Борисівна також говорить, що свою роботу практично не припиняла.

Ми намагалися знову працювати, навіть під час бойових дій. Війна війною, однак життя продовжується

"Ми намагалися знову працювати, навіть під час бойових дій, - розповідає вона. – У нас навіть військові працювали. Ми це робили, тому що це потрібно, нікуди не подітися. Війна війною, однак життя продовжується".

Серед її клієнтів є й військові, які звертаються до неї, аби зашити дірки на формі або підігнати її за своїм розміром. Однак більшість клієнтів - мешканці Мар’їнки. Вони приносять свій одяг на ремонт, просять пошити нові гардини або сукні та блузки із ситцю. Особлива гордість пані Раїси - її нова швейна машинка.

"В мене є ще електрична машинка, у мене вона нещодавно, - розповідає пані Раїса, демонструючи журналістам, як вона шиє на свої старій. - На ній можна виконувати більше операцій, вона шиє краще". 

1 вересня планують відкрити для клієнтів перших два поверхи Будинку побуту. Грантові кошти виділили саме на їхній ремонт та латання даху. На інших поверхах – поки що звалище із зламаними ігровими автоматами, дошками та трубами. Однак Любов Дуплякіна впевнена, що у найближчому майбутньому будівлю повністю відремонтують.

"Все потроху оживає, - стверджує Любов Дуплякіна. - Наші мешканці радіють кожному новому відкриттю в місті. Навіть якщо щось в Мар’їнці відкрили, навіть щось дуже-дуже маленьке, всі раді, тому що життя повертається".

Навіть якщо щось у Мар’їнці відкрили, навіть щось дуже-дуже маленьке, всі раді, тому що життя повертається".

Ще до війни будинків побуту на Донеччині залишалося лише два - у Мар’їнці та Ясинуватій. Однак вижити тільки за рахунок надання побутових послуг зараз неможливо. Тому частину приміщень будуть здавати в оренду. Охочі вже є. Молода дівчина Юлія, яка й до війни вела бізнес у Будинку побуту, відкриє на першому поверсі соціальний продуктовий магазин. Ціни в ньому будуть нижчими, аніж в інших магазинах, обіцяє вона. Заробляти підприємець буде за рахунок більшого товарообігу. Зараз у Мар’їнці ціни на продукти дещо завищені, вважає Юлія.

"У Мар’їнці є складнощі із доставкою товару, багато постачальників навіть відмовляються сюди завозити свій товар, - повідомляє підприємець Юлія. – Часом ми змушені робити закупки самостійно і привозити товари сюди. Однак це знову транспорт, який тягне за собою додаткові витрати. Тому є можливість зробити націнку менше на товари, однак таким шляхом збільшити товарообіг. Тому ми плануємо за рахунок більших продажів виживати та конкурувати з іншими магазинами".

Дитяче кафе на фронті: "Наші діти нічим не відрізняються від інших"

Особливі клієнти будуть й у Тетяни Кочарової – вона підприємець із сусідньої з Мар’їнкою Красногорівки. У цьому селищі за час війни було зруйновано майже 900 будинків, однак більше половини вже відбудували. Тетяну Кочарову війна не зупиняє. Вона облаштовує дитяче кафе у приміщенні старої телемайстерні. Там було звалище старих телевізорів аж до стелі. Зараз - поштукатурені стіни просторої зали.

"Наші діти нічим не відрізняються від інших дітей, - твердить вона. – Потрібно, щоб було місце, куди вони можуть прийти та відпочити, щоб там були мультфільми, іграшки, телевізор, вай-фай, морозиво та різноманітні солодощі. Я вважаю, що вони на це заслуговують та варті цього".

За словами Тетяни, про власне кафе чи ресторан вона мріяла давно. Однак постійно чогось не вистачало - то часу, то приміщення, то грошей. Вона намагається встигнути відкрити кафе до 1 вересня. Однак тільки цим обмежуватися вона не збирається. В іншій кімнаті, яка ще не ремонтується, Тетяна хотіла би робити випічку. Окрім піцци жінка бачить у своєму меню й східні солодощі.

Тетяна Кочарова працевлаштує не тільки себе. Відразу після відкриття вона візьме до себе на роботу двох людей

"У мене чоловік - вірменин, - ділиться жінка. - У них на Кавказі дуже смачні солодощі. А їх ніхто не випікає масово".

Тетяна Кочарова працевлаштує не тільки себе. Відразу після відкриття вона візьме до себе на роботу двох людей – бармена та продавця кондитерських виробів. Планує також на свята залучати дівчину з Красногорівки, яка раніше працювала аніматором.  Вже зараз жінці допомагає  її молодший 11-річний син

"Он тут з батьком штукатурку збивав, сміття виносив, - хвалиться Тетяна. – Він мені нещодавно сказав, що він вже знає, де відмічатиме свій день народження у січні".

Ягідний бізнес: "Перші снаряди "прилетіли" в наш малинник"

Наймають людей та платять їм зарплатню також і молода сімейна пара Тетяна та Олександр. Кошти їхні працівники отримують за збір малини. У Тарамчуку, який розташований біля лінії розмежування, їхні 70 соток землі - під малиною.

Олександр привозить робітників із сусідніх селищ - Степове, Березове та Солодке. За кожний зібраний кілограм малини зараз, наприкінці сезону, людина отримує 15 гривень.

У самому Тарамчуку раніше були дачі мешканців Донецька. Зараз там залишилися здебільшого пенсіонери, тому через день Олександру доводиться привозити людей на свою малинову плантацію з навколишніх селищ. Однак ціна на цю ягоду в останні роки знизилася: зараз оптова вартість 1 кілограма – 35-40 гривень. До того ж врожай у цьому році втричі менший, ніж минулорічний.

"Ми протягом місяця зібрали врожай, отримали за нього гроші і за них нам потрібно жити весь наступний рік, - розповідає Олександр. – Тому ми вирішили, що нам потрібно розширяти свій бізнес. І розширятися ми будемо за рахунок полуниці".

Однак ще до війни вони займалися зовсім іншим - продавали сувеніри, подарункові пакети. Спочатку думали спробувати продавати горіхи. Однак через гарні ціни та відсутність конкуренції вирішили вирощувати малину. Перший врожай був у 2014-му. Під час його збору ночували вони вже у підвалі через обстріли.

Найтяжче давалось те, що вивчати нову справу нам довелося у такий тяжкий час. Навіть не було сил далі жити

"Найтяжче давалось те, що вивчати нову справу нам довелося у такий тяжкий час, - розповідає Тетяна. – Навіть не було сил далі жити. Ти просто хочеш повернутися додому!"

Тетяна починає плакати. Ми стоїмо біля малинника та місця, де був їхній будинок. Його практично повністю було зруйновано під час обстрілів у січні 2015-го. Снаряд потрапив у фундамент, вибухом розірвало стіни. На той момент Тетяна та Саша жили у сестри, а згодом винаймали житло у Каневі.

"Перші "прильоти" були у наш малинник, - пригадує подружжя. – Нам сусіди дзвонили і розповідали, що ось вчора вже в малині дві ями від снарядів, стовпи зламало. Вони вислали нам світлини. Ми дивилися та розуміли, що їхати туди неможливо. Однак сподівалися, що просто повернемося весною та закопаємо ці ями на городі. Але одного ранку телефонує до нас наш знайомий Віталік та говорить: "Все, Саша! Хати немає". 

Тоді малину вирізали усю і тільки в минулому році дочекалися нового врожаю. Розвивати свій бізнес подружжя буде за рахунок інших ягід – разом з малиною вирощуватимуть полуницю та ожину. Подружжя може годинами розповідати про те, як вони доглядають ягоди, чим обробляють, як збирають їх та продають. Страху натрапити на небезпечні міни та снаряди на своїх полях в них немає. 

"Перевіряв трактор з плугом - ніхто не підірвався, значить все нормально, - говорить Олександр. – Тут ми також ходимо сотні раз. Ми вже там і косили, і люди на лавочках сиділи поміж кущів, збирали малину. Це означає, що все добре із землею".

Хоча бувають миті, коли опускаються руки, однак Тетяна та Олександр налаштовані на позитив. Вони вже розчищають ділянку під новий будинок.

Автор репортажу - Ірина Лопатіна, Радіо НВ