Мадяр і корона святого Іштвана. Що стоїть за підйомом націоналізму в Європі

Люди об'єдналися навколо ідеї лібералізму та демократії у поєднанні з націоналізмом, щоб відкинути комуністичний інтернаціоналізм радянської епохи.

Сьогодні цей регіон є епіцентром нового підйому націоналізму, спрямованого не лише проти автократії, а й проти іноземного втручання. Двома найяскравішими ознаками цього нового політичного перегрупування є нищівна поразка Віктора Орбана від Петера Мадьяра на квітневих виборах в Угорщині та опір Албанії планам сім'ї Трампа перетворити острів Сазан на кричущий туристичний курорт.

Сьогодні цей регіон є епіцентром нового підйому націоналізму

Хоча єдиного пояснення перемоги Мадьяра немає, не можна ігнорувати те, що він робив акцент на національній ідентичності, корупції та іноземному втручанні в угорську політику. Трамп, віцепрезидент США Дж. Д. Венс, Такер Карлсон та інші американські праві популісти явно хотіли використати Угорщину для інтернаціоналізації руху MAGA, а втручання президента Росії Володимира Путіна в угорські справи не було таємницею. Напередодні виборів угорські демонстранти відродили гасло, пов’язане з антирадянським повстанням 1956 року: «Ruszkik haza!» (Росіяни, додому!).

В Албанії громадськість мобілізується проти плану Іванки Трамп і Джареда Кушнера щодо будівництва розкішного прибережного курорту на острові Сазан, а також щодо облаштування пляжів на території нинішнього прибережного заповідника дикої природи в Піше-Поро-Нарта. Надія Іванки на те, що вона зможе задовольнити потреби світової еліти, одразу ж нагадує про безглузду й аморальну пропозицію її батька перетворити Газу на елітний прибережний курорт.

Албанці звернули на це увагу й розгорнули кампанію, щоб зберегти як свої незаймані пляжі, так і свої цінності. Вони розглядають туристичні проєкти для мільярдерів як прокляття, а не як благо. Нові проєкти та інвестиції мають сприяти добробуту албанців, а не приносити вигоду експлуататорській моноіндустрії.

Ці нещодавні виступи проти корумпованих іноземних зазіхань можуть вказувати на нову модель політичної мобілізації. Те, що ми спостерігаємо, — це не прояв того самого агресивного етнонаціоналізму, якого дотримуються багато прихильників MAGA, а щось інше.

Розглянемо ще одну історичну паралель. У столиці Литви Вільнюсі, де багато хто побоюється, що їхня країна може стати наступною ціллю Кремля, наступного місяця відкриється виставка, на якій будуть представлені нещодавно виявлені похоронні корони XVI століття з Великого князівства Литовського — держави, яка колись простягалася від Балтики вглиб сучасної України. У центрі цієї експозиції — три видатні особистості: Олександр Ягеллон, король Польщі та великий князь Литовський; його мати, Єлизавета Австрійська, яка зрештою народила чотирьох синів, що стали королями; та Барбара Радзивілл, друга дружина Сигізмунда II Августа, короля Польщі та великого князя Литовського. Таким чином, усі три корони походять із «золотого століття» династії, що об'єднала значну частину Центральної Європи.

Ці знахідки мають свою захоплюючу історію. Хоча останки польсько-литовських монархів були випадково виявлені в 1931 році на території тодішньої незалежної держави Литви, на початку Другої світової війни їх сховали, і знову виявили лише в 2024 році. Сьогодні регалії є не лише національними символами, а й нагадуванням про спільне минуле. У ті часи, коли вони перебували в користуванні, корони уособлювали законну владу в так званих сучасними вченими «композитних монархіях» — складних мережах шлюбних союзів, що пов’язували Кастилію, Арагон і Каталонію або Англію, Уельс і Шотландію.

Для мадяра корона святого Іштвана XI століття також є ключовим орієнтиром. Після того як фотографія, на якій він молиться перед вітриною з короною в Купольному залі угорського парламенту, стала вірусною, він скористався цим моментом, щоб наполягти на тому, щоб усі нові члени парламенту складали присягу на цьому священному артефакті.

Корона святого Іштвана також є символом складової монархії та стійкості Угорщини перед обличчям минулих поразок і невдач. Її носив останній угорський король з династії Ягеллонів, Ляйош II, коли він загинув під час битви під Мохачем у 1526 році. Після того як його слуги знайшли корону в багнюці струмка Челе, її носили майже всі правителі з династії Габсбургів аж до кінця монархії (лише затятий прихильник секуляризму Йосиф II відкинув цю традицію). Потім, наприкінці Другої світової війни, корону таємно вивезли з Угорщини, і вона зберігалася у Форт-Ноксі, штат Кентуккі, разом із золотим запасом США, аж поки її не повернули у 1978 році.

У кожному з цих випадків невеликі європейські держави просувають ідею про те, що легітимна влада може ґрунтуватися на спільній історії. Вони знайшли потужний інструмент для протидії іноземному етнонаціоналістичному проєкту, який насправді рухається комерційними, політичними та військовими інтересами. На тлі справжніх середньовічних корон, які, як і раніше, мають політичне значення в епоху цинізму, у кричущих позолочених творінь Трампа, мабуть, мало шансів.

Оригінал

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Повторна публікація повної версії тексту заборонена

Copyright: Project Syndicate 2026