Колишній прем'єр-міністр Данії Ларс Лекке Расмуссен назвав ідею президента США Дональда Трампа про покупку Гренландії, суверенної данської території, несвоєчасним першоквітневим жартом. Можливо, ідея Трампа безглузда (і неможлива), але це не означає, що немає сенсу задуматися про відродження ринку суверенних територій, який колись і зробив Америку великою.
Крім покупки Луїзіани у Франції, Флориди у Іспанії, Аляски у Росії і великої частини свого південного заходу у Мексики, США майже купили Гренландію і Ісландію в 1860-х роках. Ідея полягала в тому, щоб оточити Канаду американською територією і таким чином переконати її приєднатися до США.
Але час для залицянь до Канади швидко минув, і США визнали суверенітет Данії над Гренландією в 1917 році, після покупки Віргінських островів, у той час данської колонії. Незабаром найбільший острів у світі знову набув стратегічну важливість для США, на цей раз як база для військової авіації під час Другої світової війни. Поява атомної бомби підвищила стратегічне значення Гренландії. До появи ракет було особливо важливо мати базу для бомбардувальників біля ворожого кордону, і Гренландія була досить близька до СРСР, щоб США могли загрожувати всій європейській частині Росії. Також вона була ідеальною базою для розвідувальних польотів.
США знову спробували купити Гренландію, але висунута в 1946 році пропозиція залишилася без відповіді, хоча в той час на острові проживало лише 600 данців. Як виявилося, Америці не потрібно було купувати острів. Створення НАТО, одним з членів-засновників якого є Данія, і двостороння угода про безпеку 1951 року дало можливість США отримати бажану військову присутність у Гренландії.
Тепер країна використовує свою авіабазу Туле як частину системи раннього попередження у разі ядерного удару Росії. Але стратегічна значущість Гренландії знову зростає. Завдяки недавньому посиленню військової та цивільної присутності в Арктиці, Росія випереджає США. Більше, ніж просто база Військово-повітряних сил США в Гренландії, присутність США в регіоні завадила б Росії закріпити контроль над Північним морським шляхом і об'єднати зусилля з Китаєм для його монополізації. Крім того, глобальне потепління і швидке танення льоду в Гренландії полегшить доступ до її багатих природних ресурсів.
Словом, у США більше підстав бажати собі Гренландію, ніж просто через марнославство Трампа або всіх поля для гольфу, які він міг би там побудувати після танення льодовиків.
Якщо ідея покупки Гренландії США все ще здається дивовижною, то це лише тому, що зараз земельні угоди між державами відбуваються набагато рідше. Недавні приклади маловідомі. Крихітна країна Кірібаті, якій загрожує підняття рівня океану, купила 5500 акрів землі у Фіджі в 2014 році за 9 мільйонів, сподіваючись, що 100 тисяч жителів, які проживають там, зможуть переїхати, коли їх рідні атоли стануть непридатними для життя. Інша країна, Тувалу, теж має подібні плани. Але тут не йдеться про передачу суверенітету. Якщо народам Кірібаті і Тувалу доведеться переїхати, у них не буде власної держави. Вони стануть жителями Фіджі.
Легко уявити інші ситуації, в яких організований ринок суверенних територій міг би бути корисний. В опублікованій у 2017 році роботі два професори права з Університету Дьюка, Джозеф Блохер і Міту Гулаті, досліджували, що потрібно для створення подібного ринку і які проблеми він може вирішити. Вони вважають, що в сучасному міжнародному праві немає нічого, що заважає країнам поступатися і купувати територію, як їм заманеться, якщо ця передача не примусова.
Причина, через яку такі угоди більше не укладаються, в тому, що в сучасному світі суверенітет належить народу. Купувати і продавати людей разом з територією — це застаріла ідея. Але, за словами Блохера і Гулаті, якщо врахувати думки населення, це може змінити ситуацію.
Візьмемо Фолклендські острови, за які Велика Британія змагалася з Аргентиною в 1980 роках. Аргентина досі бажає отримати їх, але 3400 місцевих жителів проголосували за те, щоб залишити громадянство Сполученого Королівства. І Велика Британія витрачає близько 100 мільйонів доларів на рік на безперервну військову присутність на цих островах. «Але що, якщо Аргентина запропонувала б остров’янам близько 1 мільйона доларів за згоду з цими змінами?» — пишуть Блохер і Гулаті. У такому випадку навіть самій Великій Британії було б економічно доцільно зробити подібну пропозицію.
Вони пропонують змінити міжнародне право так, щоб «батьківські нації» не могли заборонити регіону відокремитися, але мали право на компенсацію за втрачену територію. Звичайно, на цей план можна відповісти безліччю розумних заперечень. Пропозиція територій на продаж обмежена, волю народу не так вже й просто визначити, і виникає питання, як можна оцінити місцевість. Україна, наприклад, не продала б Крим Росії ні за які гроші, а легітимне голосування громадян провести непросто, як показав проведений Росією «референдум» у 2014 році.
Можливо, це не найкраща ідея — дозволити багатим країнам купувати території у бідних (у них є методи, щоб переконати жителів голосувати) і перетворювати їх на колонії. Рішення, яке запропонували Блохер і Гулаті — видача національного громадянства на придбаних територіях — майже нічого не змінить. Населення Пуерто-Ріко, наприклад, має громадянство США, але вони не насолоджуються американським рівнем життя.
Гренландія, звичайно, не буде продана США. Та й з іншого боку, у Данії немає причин для її продажу. Це багата країна, у якій профіцит бюджету. Вона легко може дозволити собі щорічну субсидію в розмірі близько 500 мільйонів доларів, яку вона сплачує Гренландії і вважає себе розумним управителем острова, а не небажаним власником величезної, але в основному безлюдній території.
Крім того, 56 000 гренландців найімовірніше не захочуть змінити своє підданство на американське. Закон про самоврядування, затверджений данським парламентом, дає автономному уряду Гренландії «основні права щодо природних ресурсів» острова. Багато місцевих сподіваються, що контроль над цими ресурсами свого часу стане основою для незалежності Гренландії і їм не складає труднощів очікувати цієї можливості під доброзичливим правлінням Данії.
Вони навряд чи захочуть обміняти нинішню безпеку і перспективу незалежності на паспорти США. Аляска, після нищівного скорочення свого бюджету, навряд чи може стати привабливим прикладом для іншої малонаселеної північної території, відрізаної від континентальної Америки.
Щоб захистити інтереси США в Арктиці, Трампу було б краще тісно і конструктивно співпрацювати з європейськими союзниками, включно з Данією і Норвегією. Це було б економічно доцільніше, ніж розширення території. Трамп може помилятися щодо Гренландії, але він, сам того не знаючи, підняв питання про передачу суверенних територій. Якщо їх можна використовувати, щоб уникнути насильства і зайвого напруження, а також на користь жителям території, виставленої на продаж, то чому б і ні?
Переклад НВ
Новое Время має ексклюзивне право перекладу і публікацію колонок Леоніда Бершидського. Републікування повної версії заборонене.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ