Текст опубліковано у спецвипуску журналу NV Світ попереду 2025 за ексклюзивною ліцензією The Economist. Републікацію заборонено.
«Світ змінився». За останні 10 років я читав безліч статей із цією тезою. Насправді це маячня. Очевидним висновком є те, що змінність світу є єдиною його константою. Не очевидним — світ не змінюється взагалі. Натомість відбувається перехід у нову фазу циклу. Створених людиною систем. Самих людей. Їхніх поглядів.
Цикл — невіддільна частина нашого буття. День змінює ніч. Зима — літо. Республіканці — демократів. Замість європейських соціалістів до влади повертаються праві. На недоімперії з диктаторами на чолі чекає розпад. Усе це було, є й буде. Цикли — не проблема, а властивість. Їх просто треба враховувати. До того ж більш-менш зрозуміло, які контури матиме нова фаза.
Шлях усередину
Наше життя останні десятиріччя великою мірою визначалося глобалізацією. Економічний стан. Суспільство споживання. Забезпеченість товарами та послугами. Відносно вільна торгівля. Проте у глобалізації є зворотний бік: боргові кризи, перерозподіл виробничих потужностей. Крихкість ланцюжків постачання, їхня вразливість до криз. Наприклад, до пандемії.
Спільні проблеми на кшталт глобального потепління залишаються невирішеними. Вони не змогли об'єднати по-справжньому. Їхне місце посядуть інші питання. Безробіття, податки, мігранти. Ті, що роз'єднують та віддаляють ще більше.
Іспит глобальним світом народи та економіки не витримали. Тепер черга мит і тарифів. Торгових війн. Конкуренції за ринки збуту. Замість мостів та шляхів — стіни. Вони будуються просто зараз.
Іспит глобальним світом народи та економіки не витримали
Це теж не назавжди. Проте найближчі роки процеси, які відбуваються, можна схарактеризувати словами фрагментація, регіоналізація, роздробленість, протекціонізм, розмежування, локалізація, поляризація.
Україна йшла до свого місця на земній кулі, долаючи всі перешкоди. Через сльози, кров та війну. Усвідомлювала та приймала цінності вільного світу. Тепер нас чекають болісні зміни.
Опора на внутрішні ресурси
Свій до свого по своє — цей український принцип кінця XIX століття як ніколи актуальний. Його дотримання у 20−30-х роках століття XXI є не просто складовою суверенітету, а єдиною його гарантією. Єдиним рецептом. Стимулювання вітчизняного виробництва, бізнесу. Створення власних економічних систем. У межах України або максимум — разом із найближчими союзниками. Захист власних ринків.
У нас залишаються галузі, які під час пандемії та війни підтвердили здатність працювати в умовах обмеженої логістики. Без доступу до світового ринку або із суттєвим обмеженням. Ці галузі виявили антикрихкість, адже змогли не лише вистояти, а й продовжувати розвиток, орієнтуючись на внутрішнє споживання. Це фармацевтика, харчова промисловість, транспорт і логістичні послуги. Їх треба зберегти. Допомогти власним ініціативам стійкості. Приклад — наша Дарниця. Ми не зверталися до держави по допомогу. Ніколи. Натомість віддаємо багато. Не зупинялися. У найважчі часи продовжували виробляти ліки. Допомагаємо армії. Продовжуємо інвестувати. В технології, науку. Виробничі потужності. Сотні інших компаній йдуть тим же шляхом. Їм не треба заважати.
Галузям, які працюють на зовнішні ринки, — максимум підтримки. Жодних бар'єрів усередині. Сільське господарство, металургія, IT повинні берегти ресурси для конкуренції ззовні, а не витрачати їх на боротьбу зі штучними обмеженнями.
Війна завдала значної шкоди низці стратегічних секторів економіки. Енергетика, видобувна галузь, будівництво. Вони відновлюватимуться роками. Проте ситуація не виглядає безнадійною. Економіка країни вільна від промислових гігантів світового рівня. Найближчі роки це буде перевагою.
Хочете пояснень? Уявіть, що Фольксваген — український концерн. Понад 650 тис. працівників. Падіння споживання в Китаї. Перспективи торговельних обмежень у США. Різке скорочення продажів на пріоритетних ринках. І таке інше.
Своїх проблем нам вистачає, звісно. Найбільші — війна та демографія. Але якщо перша буде вирішена, другу та всі наступні — здолаємо. Головне — спиратися на власні сили й ресурси. Збільшувати їх. Адже допомога ззовні буде скорочуватися. А зовнішній тиск — збільшуватися.
Це не означає самоізоляцію. Не чучхе на український лад. Маємо залишатися відкритими світу. До співпраці з партнерами. До змін. Адаптуватися до нових викликів і тенденцій. Враховувати внутрішні ресурси. І зовнішні можливості. Думати своєю головою. Приймати вигідні для себе рішення. Win-win. Урешті — усвідомити власні довгострокові національні інтереси. Які не залежать від результатів виборів чи політичної стабільності в сусідів. Або десь за океаном.
Своє робить.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV