Україна багато років «будила» Європу, закликаючи до великого переозброєння. І певних результатів добитись таки вдалося — країни Євросоюзу нарешті повірили в те, що російська загроза є реальною. Багато держав різко збільшили оборонні бюджети та розгорнули масштабні безпекові програми.
Поговоримо спочатку про досягнення. Сьогодні всі країни Євросоюзу виконують норматив НАТО у виділенні щонайменше 2% від ВВП на оборону. А деякі держави (особливо сусіди Росії) пішли ще далі і витиснули шалені 3−4% від ВВП.
Ще кілька років тому такий результат виглядав як мрія.
Цей процес був нелегким. Наприклад, Франція для реалізації своїх воєнно-технічних амбіцій збільшила державний борг, вийшовши за рамки «дозволеного» порогу. Німеччина задля модернізації Бундесверу знайшла спосіб обійти «боргове гальмо», викладене у власній же конституції. А Данія для вивільнення зайвих сотень мільйонів доларів на оборону скасувала важливе державне свято.
І майже всім союзним урядам довелося протидіяти правим та лівим популістам, які на догоду Путіну всіляко саботували процес переозброєння і продовжують це робити.
Сьогодні європейські оборонні компанії розширюють виробництва, скуповують заводи по всьому континенту та створюють нові робочі місця. Деякі з них навіть відкривають підприємства всередині України під загрозою обстрілів.
Західні банки повернулись до кредитування виробників зброї, а Єврокомісія виділяє шалені 150 млрд євро за програмою SAFE. Навіть промислова гордість Європи, автомобільні концерни, поступово переходять на воєнні замовлення.
Лише кожне восьме євро інвестується в безпілотники та нові системи ППО
Все це означає, що безпека повернулася до переліку базових європейських цінностей поруч із гуманізмом, екологією та правами людини.
Проте є проблема. Вона стосується того, як саме витрачаються ці гроші. Схоже, що Україні знову доведеться «будити» Європу, щоб оборонні бюджети витрачались саме на ту зброю та програми, які реально показують ефективність у сучасній війні.
Справа в тому, що за оцінкою дослідників Кільського інституту у травні 2026 року, лише близько 12% закупівель Німеччини, Польщі та Великої Британії припадають на системи, які народжені для сучасної війни.
Іншими словами, лише кожне восьме євро інвестується в безпілотники, військовий штучний інтелект, нові системи протиповітряної оборони та інші технології, що визначають характер війни майбутнього.
Що цікаво, за даними інституту, частка витрат на інноваційне озброєння з 2022-го року майже не змінилась. Тобто революційні зміни на полі бою, що стались на полях нашої війни, Європа ніби і не помітила.
Аналогічне гальмування інновацій в арміях ми спостерігаємо і в інших країнах, і на рівні програм розвитку оборонної промисловості Євросоюзу.
Звісно, що танки, артилерія та бронетехніка залишаються потрібними. Жодна війна не виграється виключно дронами. А останнє слово на полі бою взагалі залишається за піхотинцем, що не раз демонстрували наші захисники.
Але не можна ігнорувати кардинальну зміну характеру війни. За словами Олександра Сирського, 60% уражень на українському фронті здійснюються дронами. І ще більшою буде цифра, якщо рахувати ураження, здійснені за допомогою дронів. Саме рівень розвитку й уміння управляти безпілотниками сьогодні є одним з головних фактором технологічної переваги.
Немає сумнівів в інженерній досконалості європейської «класичної» військової техніки. Але Україна зараз відтягує свої танки назад та закопує їх у землю, бо на сучасному полі бою їх дуже швидко виявляють та знищують дронами. Замість громіздких та дорогих САУ ми дедалі частіше виробляємо буксировану артилерію, яку простіше замаскувати. А у розробці протидії Шахедам ми змушені створювати наддешеві й ефективні засоби ППО, бо інакше програємо економічно.
Сьогодні значна частина європейських оборонних закупівель продовжує рухатися за інерцією та «готуватись до попередньої війни». До чого це може призвести вже можна побачити на українсько-європейських навчаннях, про які так часто пишуть у медіа.
Один з командирів української елітної бригади Nemesis розповідав, що під час таких навчань командири НАТО були вражені підходами і тактикою українців. А умовні вороги ніяк не могли відбитись від навали українських дронів-бомберів, які діставали їх у найбільш неочікуваних місцях. Організаторам випробувань навіть довелося заборонити українцям скидувати макети боєприпасів на голови, бо вони важкі та можуть завдавати травм.
Це все наслідок застарілих доктрин і того, що останні кілька десятків років зброю у Європі замовляли здебільшого для складів, парадів та красивих цифр у журналі Military Balance, а не для війни майбутнього.
І головний підступ полягає у тому, що проблему «інерції» в закупівлях не побороти, якщо просто накупити багато безпілотників. Потрібно підходити системно: навчати операторів, створювати штатні структури під нові види озброєння, змінювати регуляторні норми, доктрини, ідеологію застосування певних видів техніки.
І тут виходить доволі іронічна ситуація. Україна багато років наслідує досвід ЄС у законотворчості в цивільному житті та економіці. Але що стосується війни та оборонної промисловості, то тут уже ми маємо виступити лідером і не просто говорити про продаж наших безпілотників партнерам, але і навчити їх ними користуватись, сформувати вимоги до нових дронів та допомогти у створенні нових родів військ.
Ми довели, що знаємо як це зробити. В Україні військовий може замовляти будь-які бойові безпілотники через Dot Chain Defence та отримувати їх протягом кількох днів. Ми за рекордні терміни створили навчальні центри та цілий окремий рід військ для безпілотних систем.
Ми за лічені місяці формуємо вимоги до нових типів техніки та ставимо її на озброєння. Ми майже з нуля побудували конкурентний збройний ринок та створили низку структур для обміну досвідом.
Навіщо нам ділитись цим досвідом, який виплеканий такою неймовірною ціною? Тому що в сильній та консолідованій Європі зацікавлена в першу чергу сама Україна. Для нас це джерело технологій та ресурсів, завдяки якому ми продовжуємо спротив. І якщо наші союзники самотужки не можуть швидко наростити технологічні м’язи, то наші виробники та командири зобов’язані їм у цьому допомогти.
Ми завжди наголошуємо, що Україна — це великий полігон не тільки для західної, але і для російської зброї. І чим досконалішою буде російська зброя, чим глибшим буде її технологічна перевага над сусідами, тим впевненіше вони себе почуватимуть перед черговою авантюрою. Це є теза, яку постійно треба нагадувати нашим західним сусідам.
Також важливо пам’ятати про вічну європейську проблему — залежність від Сполучених Штатів, які напрочуд швидко розвивають свої інноваційні технології, вкладаючи десятки мільярдів доларів у новітні системи озброєнь. Чого вартують лише шалені оберти компаній Palantir, Anduril, Shield AI.
Європа здатна виростити таких же інноваційних гігантів зі світовим ім'ям. А допоможуть їм у цьому українські компанії. Ми вже маємо багато прикладів, коли синергія європейських та українських компаній породила сильний та конкурентний продукт, як у випадках Quantum Frontline Industries, Quantum Systems, UForce та Destinus.
Європа має ресурси, технології та величезний запит на безпеку. Українські оборонні компанії шукають партнерів та ринки для технологічного розвитку та масштабування постачання зброї на фронт своїм захисникам.
Європа та Україна потрібні одне одному, і влада повинна усіляко цьому сприяти, розробивши прозорі правила гри. Ми маємо ділитись нашим досвідом та обертати це на користь наших військових, держави та оборонної індустрії.