Ось натрапив у стрічці на обговорення того, що таке українська ідея. У тому сенсі, що в цивілізованих країнах національної ідеї немає, а живуть вони добре. А також про крайню невизначеність самої української ідеї.
Це дуже популярна точка зору в Одесі, де є ідея одеська, так би мовити, і полягає вона саме в тому, щоб жити добре, ідеями не перейматися, говорити російською з перебільшеним одеським акцентом і поважати криміналітет.
Спробую сказати, що думає український, переважно російськомовний поет єврейського походження, або простіше кажучи — єврей про українську національну ідею.
Мені ця ідея здається цілком екзистенціальною. Вона полягає в тому, щоб світова спільнота визнала саме існування нашої країни, її кордони, щоб ніхто не посмів відкрито говорити, що немає такої країни, а є територія, що немає такої мови, а є жаргон, діалект, що немає такої культури, а якщо і є, то це недокультура недолюдей.
Українська ідея включає в себе пасіонарність — українці готові гинути за своє право існувати. Тому що інакше вони знову стануть молодшими хитруватими братиками, фольклорними персонажами, кумедними, іноді злісними…ну, зрозуміло.
Українська ідея — зажити своїм домом, не піддаючись нескінченним розділам-переділам, неприпустимому тиску сильніших сусідів.
Українська ідея — відновлення історичної справедливості та біографії країни. Так, скажімо, людина, яка втратила документи, прагне їх відновити, а людина, яка втратила пам’ять, намагається згадати. При такому відновленні один міф може змінити інший. Але героїчний міф краще ганебного — так дітям легше рости і дорослим легше працювати для блага країни.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ