І бідні, і багаті. Як і для чого країни використовують Олімпійські ігри
Погляди30 липня 2021, 19:08
Згідно з одним із нещодавніх опитувань, 78% громадян Японії вважали, що Ігри слід скасувати через побоювання з приводу пандемії. Відтоді японські ЗМІ неодноразово звертали увагу на той факт, що не всі приїжджі спортсмени (зокрема і 100 із США) вакциновані від COVID-19.
До цих безпрецедентних складнощів щодо охорони здоров’я додаються одвічні політичні проблеми, наприклад, поширені скарги на те, що Олімпійські ігри заохочують націоналізм або шовінізм. Кожна Олімпіада призводить до зіткнень щодо очікуваної кількості медалей між такими великими суперниками, як США, Китай, Японія, Велика Британія і Росія (яка бере участь у Токійський іграх як «Олімпійський комітет Росії» після заборони участі країни за допінг).
Політичні режими в усьому світі розуміють, що спорт може зміцнити національну ідентичність і, зокрема, що Олімпійські ігри можуть підвищити статус на світовій арені. Уряди вже давно використовують Ігри, щоб сказати своїм громадянам: «Ми зробили це». У 1936 році Гітлер повною мірою скористався Олімпіадою в Берліні, який був обраний місцем проведення Ігор у 1931 році, за два роки до приходу до влади націонал-соціалістів. У 1964 році японці використовували Олімпійські ігри в Токіо, щоб продемонструвати свою повну реабілітацію після Другої світової війни. А в 1980-х роках Олімпійські ігри перетворилися на футбол часів холодної війни: США бойкотували Ігри в Москві в 1980 році, а Радянський Союз бойкотував Ігри в Лос-Анджелесі в 1984 році.
Політична цінність Ігор — одна з причин, з яких уряди готові так багато платити за їх проведення. Китай витратив $40−44 млрд — на той момент більше, ніж будь-яка інша країна в історії — на проведення літніх Олімпійських ігор в Пекіні в 2008 році. Потім його перевершила Росія, яка витратила близько $50 млрд на проведення Олімпійських ігор у Сочі в 2014 році. У період між рекордними витратами і анексією Криму того ж року рейтинг схвалення президента Росії Володимира Путіна, як і слід було очікувати, злетів.
Немає сумнівів у тому, що міжнародні спортивні змагання можуть посилити найбільш неприємні аспекти націоналізму, як у випадку Берлінських ігор 1936 року. Історично Ігри також нагадували завойованим народам про їхній втрачений суверенітет. До 1924 року польські спортсмени могли завойовувати медалі, тільки представляючи інші країни. А спортсмени з насильно анексованих радянських республік, таких як країни Балтії й Україна, протягом кількох поколінь були змушені або представляти Радянський Союз, або не брати участі у змаганнях.
Політична цінність Ігор — причина, з якої уряди готові так багато платити за їх проведення
Але почуття, викликані міжнародними спортивними змаганнями, не такі вже й погані. Колективне прагнення до перемоги може пом’якшити дискримінацію меншин, як, наприклад, коли істеблішмент США визнав таланти Джессі Оуенса, який виграв чотири золоті медалі в легкій атлетиці на Олімпійських іграх у Берліні, надихнувши покоління молодих чорношкірих американців. А зовсім нещодавно феноменальні здібності зірки тенісу Наомі Осака спонукали багатьох японців подолати традиційні етнічні та гендерні забобони. Те, що саме Осака запалила Олімпійський вогонь у Токіо, матиме серйозні соціальні наслідки для всієї Японії, якщо не для всієї Східної Азії.
Спортивні змагання також дають країні, що виникла нещодавно, можливість зміцнити своє національне почуття. У 1992 році присутність Нельсона Мандели на Олімпійських іграх у Барселоні символізувало вихід Південної Африки з режиму апартеїду. Наприкінці 1990-х — початку 2000-х років хорвати зібралися разом, щоб повболівати за чемпіона Вімблдону Горана Іванішевича і зірку баскетболу Тоні Кукоча; а сьогодні білоруси можуть пишатися біатлоністкою Дариною Домрачевою і зіркою тенісу Вікторією Азаренко.
Нарешті, міжнародні спортивні заходи також надають унікальну змогу для патріотичного розвитку нації в країнах, розділених зсередини. Наприклад, дослідники виявили, що проходження відбіркових змагань на Кубок африканських націй і чемпіонат світу з футболу значно послаблює міжетнічні конфлікти в країнах Африки на південь від Сахари, оскільки участь дає громадянам можливість спільного переживання і знижує недовіру між етнічними групами.
Безумовно, хоча Міжнародний олімпійський комітет визнає 206 національних олімпійських комітетів, майже половина з 11326 спортсменів, що беруть участь в Іграх в Токіо, представляють лише 14 країн. Всі 14 з цих країн входять в ОЕСР, за винятком Китаю і Росії, у яких другий і одинадцятий за величиною ВВП у світі. Не дивно, що ці ж 14 країн займають провідні позиції і за кількістю медалей, і в інформаційній порядку денному.
Проте Ігри мають велике значення для інших 192 країн, про які ми чуємо небагато. Для цих невеликих, нових або бідніших країн сенс Олімпіади не в тому, щоб завоювати якомога більше медалей або утвердитися в статусі наддержави. Скоріше справа в тому, щоб просто розділити досвід участі. Ігри сприяють визнанню нації та її єдності і так надають можливість побудувати економічну та політичну стабільність.
52 Олімпіади, що відбулися відтоді, як П'єр де Кубертен заснував сучасні Олімпійські ігри, призвели до безлічі небажаних наслідків. Але в багатьох країнах вони також відіграли й позитивну роль — особливо в тих, які видаються найменш важливими з точки зору медалей і геополітичної міці.
НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Copyright: Project Syndicate, 2021
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ