Освітня криза стала загрозою національній безпеці України

Погляди

10 вересня, 14:07

Тарас Мишляєв

PhD з політичних наук, директор з науково-дослідної роботи
ГО Міжнародний дипломатичний альянс

Є цифри, після публікування яких мала б збиратися РНБО. Не через чергову ракетну загрозу, не через ситуацію на фронті й навіть не через корупційний скандал. Через освіту

Результати PISA-2025 показують, що 45% українських 15-річних не досягають навіть базового рівня читацької грамотності. З математики нижче базового рівня перебувають 46%. З природничих наук — 35%. Лише 1% українських підлітків демонструє найвищі рівні читацької грамотності.

Треба розуміти, що означає «базовий рівень». Це вміння зрозуміти основну думку тексту, знайти в ньому потрібну інформацію. Побачити зв’язок між кількома твердженнями та зробити простий висновок. У математиці - застосувати елементарні математичні знання до ситуації з реального життя. Майже половина українських підлітків має із цим проблеми. Знаєте, це вже не просто криза освіти. Це відверта загроза національній безпеці України. Причому, можливо, одна з найбільш недооцінених.

Ми звикли говорити про національну безпеку мовою ракет, танків, дронів, мобілізації, ППО та оборонного бюджету. Це зрозуміло, бо Україна веде війну за фізичне існування. Але держава може виграти війну і програти наступні двадцять років, якщо покоління, яке має її відбудовувати, не здатне нормально працювати з інформацією, аналізувати її, рахувати, порівнювати і робити висновки. Бо хто через десять років буде проєктувати українські ракети? Хто керуватиме енергетикою? Хто будуватиме мости? Хто створюватиме технологічні компанії? Хто працюватиме в державному управлінні? Хто стане офіцерами, інженерами, лікарями, науковцями? Ці нинішні п’ятнадцятирічні. І якщо майже половина з них уже на вході в доросле життя не має базової математичної або читацької грамотності, ми отримуємо не просто відсталих випускників школи. Ми отримуємо майбутню економічну, технологічну, військову й управлінську відсталість держави.

Дійсно, українські діти кілька років живуть у ненормальних умовах

Це, до речі, не якась моя екзотична інтерпретація поняття безпеки. У чинній Стратегії національної безпеки України записано: «Людський капітал — запорука майбутнього України», а модернізація системи освіти визначена одним із напрямів його розвитку. Тобто формально держава це знає, але проблема в тому, що вона поводиться так, ніби сама в це не вірить.

Звичайно, було б нечесно подивитися на ці цифри і сказати, що це результат роботи конкретного міністра або попереднього уряду. Дійсно, українські діти кілька років живуть у ненормальних умовах. Спочатку COVID і дистанційне навчання, а потім і повномасштабна війна, постійні повітряні тривоги, відключення електроенергії, переїзди і навчання з-за кордону. Розірвані класи. Батьки на фронті та психологічний стрес. У таких умовах падіння освітніх результатів було майже неминучим. Більше того, між PISA-2022 і PISA-2025 ситуація, принаймні, перестала різко погіршуватися. Статистично значущого падіння з читання, математики та природничих наук OECD не зафіксувала. І це теж треба чесно сказати. Але проблема в тому, що ми фактично стабілізувалися на дуже низькому рівні. У 2022 році українські підлітки мали в середньому 441 бал з математики, 428 — з читання і 450 — з природничих наук. У 2025 році - відповідно 431, 418 і 448 балів. Тобто освітня система не продовжує стрімко падати, але й вибратися з ями поки не може.

І ще одна цифра мене взагалі вражає. 58% українських учасників PISA повідомили, що протягом двох тижнів перед тестуванням пропустили, принаймні, один день школи. Середній показник OECD — 22%. Тобто це вже питання того, наскільки взагалі функціонує освітнє середовище. І, власне, тут ми впираємось у питання, через яке важко залишатися спокійним. Країна буквально просякнута корупцією. Справи та скандали тягнуться від Офісу президента, через прокуратури, міністерства і депутатів до обласної влади та ТЦК. Крадуть на закупівлях, на бюджетах, на мобілізації, на війні - всюди, де є доступ до державних грошей та закордонної допомоги. І все це відбувається в державі, де війна і щодня гинуть люди і де майже половина п’ятнадцятирічних не досягає базового рівня читання або математики.

Проблема корупції не тільки в украденому мільярді. Мільярд ще можна колись заробити як і відбудувати зруйнований міст. Можна відновити електростанцію, знищений завод можна побудувати заново. Але якщо країна втратить десять років у розвитку цілого покоління дітей, ці роки не повернеш. Дитині, якій сьогодні 15, не можна у 25 років сказати: вибач, у нас тоді були тендери, політичні домовленості, вибори, коаліції та боротьба за потоки. Давай тепер повернемо тебе у сьомий клас і навчимо читати складний текст. Освіта має одну неприємну особливість — час у ній незворотний. Саме тому крадіжка ресурсів з освіти, байдужість до неї чи просто багаторічна неефективність мають набагато довший горизонт наслідків, ніж один бюджетний рік.

Є тут ще один аспект, про який майже не говорять. Національна безпека — це не лише здатність виробити достатню кількість артилерійських снарядів. Це ще й якість самого суспільства. PISA перевіряє, серед іншого, чи може людина працювати зі складним текстом, відділяти факт від судження, зіставляти інформацію з різних частин тексту, оцінювати джерело. На найвищих рівнях читацької грамотності українських підлітків — близько 1%. Для порівняння, середній показник OECD — 6%. А тепер перенесімо це зі школи у Telegram, TikTok чи Facebook. Фейк. Маніпулятивний заголовок. Конспірологічна теорія. Російська інформаційна операція. Популіст, який пропонує просте рішення складної проблеми. Політик, який відверто бреше, але робить це емоційно й переконливо. Як протистояти всьому цьому без здатності читати, аналізувати, порівнювати джерела й будувати причинно-наслідкові зв’язки? Можна витратити мільярди на стратегічні комунікації та боротьбу з дезінформацією. Але найкращою системою протидії дезінформації все одно залишається людина, яка вміє думати. Тому якість освіти — це одночасно інформаційна безпека.

Після війни ми дуже любимо уявляти Україну технологічною державою. МілТех. ШІ. Дрони. Роботизовані системи. Нове машинобудування. Європейські інвестиції. Відбудова на сотні мільярдів. Гарна картинка, правда? Але є одна маленька проблема. Технологічну економіку неможливо побудувати лише законодавством про стартапи і красивими презентаціями на міжнародних конференціях. Для неї потрібні десятки й сотні тисяч людей, які добре знають математику, природничі науки, мови, здатні навчатися і працювати зі складною інформацією. Світовий банк наголошує, що знання, навички і здоров’я людей формують людський капітал, який визначає продуктивність та економічне зростання. Тому PISA — це в певному сенсі ще й випереджальний економічний індикатор. Ми сьогодні дивимося на п’ятнадцятирічних. А бачимо український ринок праці 2035 року.

Варто теж сказати, що PISA-2025 проводили не на всій території України. Через безпекову ситуацію дослідження охопило 17 із 27 регіонів — переважно центральну та західну частини країни, а також Київ. Тому ці результати не можна механічно переносити абсолютно на всіх українських дітей. Але це точно не причина заспокоюватися, бо навіть у тих регіонах, де проведення нормального освітнього процесу фізично можливіше, ніж у прифронтових областях, ми отримуємо такі цифри.

Україні потрібна не чергова «реформа освіти». У нас слово «реформа» вже давно означає нескінченний процес зміни програм, назв, стандартів, структур і презентацій. Потрібна інша річ. Освіта має отримати статус елемента системи національної безпеки. Так само як оборонна промисловість. Так само як енергетика. Так само як критична інфраструктура. Це означає не просто «дати школам більше грошей». Гроші без зміни системи можна так само успішно проїсти. Потрібна національна програма повернення базової грамотності: читання, математика, природничі науки. Потрібне постійне вимірювання освітніх втрат. Окремі програми для дітей, які найбільше постраждали від війни й дистанційного навчання. Інвестиції у вчителя. Відновлення повноцінного навчального часу. І головне — персональна політична відповідальність за результат. Тобто, не за кількість проведених реформ і освоєних коштів. А за те, що реально вміє дитина після 11 років української школи.

Бо можна нескінченно розповідати про Україну 2035 року, відбудову, євроінтеграцію, технологічні прориви, нову армію та нову економіку. Але все це робитимуть не нинішні президенти, міністри і депутати, які сьогодні ділять посади та бюджети. Це робитимуть ті діти, яким зараз п’ятнадцять. І якщо майже половина з них не може нормально працювати з текстом чи математичною задачею, то головна проблема в тому, чи залишаємо ми їм інструменти, щоб це майбутнє взагалі побудувати. Корупція краде в України гроші. Росія краде життя і території. А деградація освіти здатна вкрасти те, заради чого ми взагалі намагаємося зберегти цю державу, — її майбутнє.

Інші новини

Всі новини