Не рухаємося, а буксуємо. Відомі українці — про те, чи подобається їм курс розвитку країни

Влад Троїцький, театральний режисер, засновник фестивалю ГогольFest:

Куди рухаємося ми, та екосистема, яку ми навколо себе [створили], люди, які будують нову Україну, — мені подобаються. А ті, хто закидав співвітчизників у Нових Санжарах, — не подобаються.

Я пригадую фразу Людовика XIV: «Держава — це я». Але насправді держава — це я, це ми. Тому тут питання радше: чи подобається тобі, куди ти рухаєшся? Бо говорити про якусь абстрактну Україну — це інфантильно. Адже так і говоритимеш весь час: то Зеленський тобі не те, або Вася, або Петя не т. е. Ну а ти сам — те?

Йосиф Зісельс, голова Асоціації єврейських організацій і громад України:

Я б із задоволенням відповів на це запитання, якби бачив, що Україна хоч кудись рухається. Вона то підстрибує на місці, то перевертається з боку на бік, але чіткого вектора руху, на відміну від попередніх п’яти років, я не бачу. Є деяка інерція, але вона ні про що не говорить. Рух потрібно підтримувати. Я не бачу зусиль влади — ні з боку президента, ні з боку уряду, ні парламенту — підтримувати рух до Європи і НАТО.

Ну а по рейтингах влади б'є те, що слова не підкріплюються справою. Адже вся та передвиборча і поствиборча риторика має рано чи пізно перейти у вчинки. І поступово це починає до всіх доходити.

Адже хоч яким би дивним був президент США Дональд Трамп, але він виконував свої обіцянки. Тому його й сьогодні підтримують понад 40% американців. Тобто ти можеш виглядати яким завгодно диваком, але виконуй свої обіцянки — і тебе продовжуватимуть підтримувати.

Всеволод Кожемяко, генеральний директор групи компаній Агротрейд:

У принципі подобається. Незважаючи на окремі недоліки і збої в курсі і в русі. Для мене головне, щоб Україна не звертала зі шляху побудови вільного демократичного суспільства з ліберальною економікою. І ми повільно рухаємося цим шляхом. Я б сказав, що не повільніше, ніж за часів Петра Порошенка. Може, навіть і трохи швидше.

Що стосується взаємин із Кремлем, то, які б реверанси в його бік не робили, Росія від цього не розм’якне, адже в Кремлі не ті люди, які ведуться на сентименти. Думаю, українська влада це вже зрозуміла. Отже, все це більше розраховано на внутрішньоукраїнське споживання і підтримання рейтингу. Мовляв, передвиборчі обіцянки не забуті і влада намагається їх виконати. Хоча вже всі зрозуміли, що виконати їх у тому вигляді, в якому їх давали, неможливо.

Зоя Казанжи, консультантка з комунікацій агентства E’COMM:

У мене немає розуміння, що взагалі відбувається і куди ми рухаємося. Начебто ніхто про зміну курсу не казав. Але практично всі дії влади свідчать про протилежне.

Гліб Вишлінський, виконавчий директор Центру економічної стратегії:

Україна йде у правильному напрямку, але настільки повільно, що напрямку вже не відчуваєш. Без сильного поштовху вперед у нас є всі шанси зупинитися взагалі або відкотитися у минуле. Для такого поштовху Україні потрібна вільна економіка і приплив капіталу, без грошей ззовні руху не буде.

Анастасія Топольська, діджейка:

Це питання, приречене на абстрактні відповіді, оскільки ніхто не може сказати, куди рухається Україна. Було б простіше, якби в уряді існували серйозна команда і єдиний курс, тоді можна було б оцінювати напрямок і методи.

У нас, на жаль, немає єдності. І зсередини все працює у форматі не «допоможемо один одному», а «кого б потопити» і «я за особисту вигоду, навіть якщо доведеться публічно обісратися».

Але мушу визнати, що поки без крайнощів і обурливих зашкварів, а це вже нормальний напрямок.

Анатолій Октисюк, політичний аналітик центру Дім демократії:

Якщо порівнювати з президентством Петра Порошенка, то він чітко розумів стратегічні цілі свого правління. Умовно кажучи, отримання безвізу, томос, мова. Відповідно було зрозуміло, чого очікувати від Порошенка: антиросійської риторики, загострення з Росією і так далі. Звісно, його критикували за постійні загострення на Донбасі, але й проблема Порошенка була в тому, що він постійно на цьому спекулював.

Але у випадку з Володимиром Зеленським ми не знаємо, який порядок денний, яка стратегічна мета і політика щодо Донбасу. Тому для мене нинішня влада непрогнозована. Плюс, усі ж бачать загравання з олігархами, як той же Рінат Ахметов повертається в лідери.

Тетяна Абрамова, засновниця і CEO бренду RITO:

Я вірю у щирість гаранта і його бажання щось змінити. Але не завжди методи і люди, на яких він покладається, викликають однозначне враження. Адже є класні призначення, а є незрозумілі.

Сказати, що нинішня влада краща за попередню, я не можу, але і сказати, що гірша, теж не можу. Втім зараз у мене менше того оптимізму, який був на ранніх стадіях [президентства Володимира Зеленського]. Адже цукерково-букетний період минає у будь-яких відносинах, зокрема й у відносинах з державою.

З іншого боку, мені подобається, що нинішня влада стала більше чути бізнес, готова зробити крок назад, з’явилося більше діалогу. Знов-таки горезвісні доступні кредити [5−7−9%] — це ж теж крок назустріч бізнесу.

Тарас Прохасько, письменник:

Мені не подобається, куди рухається країна. І найгірше, що, за моїми відчуттями, цей рух ніби прискорюється. Але я не знаю, чи це вина конкретних людей, або ж загальносвітова тенденція.

Конкретно мені не подобається, що, незважаючи на всі події останніх років, спроби пропаганди або, якщо хочете, освіти, в Україні досі сильна залежність від Росії. І передусім ментальна. А ще мені не подобається, що Україна втрачає свою українськість. І все йде до того, що російське в Україні стане нормою і фактично самою Україною.

Читайте цей матеріал у свіжому номері журналу НВ — № 7 від 27 лютого 2020 року