Те, що закидають нам поляки, — тобто ґлорифікацію УПА — ґлорифікацією не є. Бо жоден очільник УПА досі не потрапив на банкноти і монети Національного банку України. На них там досі два князі, два гетьмани, історик, три поети (четвертий у дорозі), філософ і світило науки.
Також ніхто з очільників УПА не має офіційного статусу героя України. Статус, який вони посідають — радше визнання їхніх заслуг перед історією, але аж ніяк не уславлення чи забронзовіння. Бо Шухевич, Бандера й Мельник — не тільки наша історія, а й наше сьогодення.
Цього категорично не збагнути ні полякам, ні росіянам. Це можуть зрозуміти лише білоруси. Бо якби в нас не було Шухевича, Бандери та Мельника, ми би були нині точнісінько такими, як вони — об'єктом чужих маніпуляцій під п’ятою імперії.
Це можуть зрозуміти лише білоруси
Просто для такого розуміння потрібно трохи вийти за межі образ і ресентименту, а головне — спробувати не будувати тільки на них свою поточну національну політику. А для цього потрібно закопати труну Дмовського і знову розкопати труну Пілсудського (тут закопати/відкопати — метафора й алюзія на відому фразу Ґедройця про те, що Польщею керують дві труни — Дмовського і Пілсудського). Щоби знову не довелося робити на Віслі — приміром, у 2027 чи 2028 році — римейк «чуда на Ірпені» 2022 року.
І щойно сьогодні зрозумів, що для завершення польсько-українського конфлікту на тему історичної пам’яті потрібно небагато — щоби прилетів «білий лебідь».
На відміну від теорії лебедя чорного теорія «білого лебедя» одним рухом свого ніжного крила доведе, що реальність — значно стабільніша, ніж усі ми боялися, і що виборці Конфедерації і ПіС уже 2028 року, після виборів до Сейму, з радістю підуть збирати полуниці й таксувати по ночах замість осоружних українців, яких вони виженуть до Німеччини чи повернуть в Україну, а не будувати бараки для чужої армії, яка зненацька прийде з Калінінградської області і знову зробить їхню історичну пам’ять менш вибірковою, ніж сьогодні.
Текст опубліковано з дозволу автора