«Разом нас багато» — 20 років потому. Що сталося з найбільш впізнаваними фронтменами Помаранчевої революції

NV нагадує, як склалися долі 10 найяскравіших спікерів і «польових командирів» Помаранчевої революції.

Віктор Ющенко

Хто у 2004

Колишній прем'єр-міністр пішов на президентські вибори самовисуванцем. У кольоровій гамі кампанії домінував помаранчевий, що й дало назву революції. Провів масштабний передвиборчий тур, який було перервано у жовтні через отруєння. 50-річний кандидат залишився живим, але його обличчя було назавжди спотвореним. У першому турі голосування, за даними ЦВК, здобув мінімальну перевагу над Віктором Януковичем (39,9% проти 39,2%).

Роль у Майдані

Лідер. Рішуче заявив про невизнання результатів голосування, які оголосили в ЦВК. Як правило, його виступ на Майдані був останнім увечері, свого роду підбиттям підсумків дня і підбадьоренням протестувальників. Ось що Ющенко казав 8 грудня 2004 року, коли приїхав на Майдан з дружиною й дітьми.

Водночас вів активні переговори з чинним президентом Леонідом Кучмою, представниками Верховної Ради та іноземними посередниками про мирну трансформацію влади та вихід із кризи. У «третьому» турі виборів здолав Януковича, набравши 52% голосів виборців.

Казав про Помаранчеве повстання:

«Для моєї країни це — революція свободи. Вона принесла те, що нація тисячоліттями, століттями мріяла мати — і вона це отримала. Це — велика, захоплююча подія для мільйонів людей. Вона підняла з колін десятки мільйонів українців. Українці почали дихати двома легенями».

Після революції

За третього президента Україна отримала статус вільної країни, піднявшись у рейтингу економічних свобод та індексі свободи слова. Подала заявку на отримання Плану дій щодо членства в НАТО. Вступила у Світову організацію торгівлі. Було засновано Інститут національної пам’яті. Голодомор 1932−1933 років визнано геноцидом українського народу.

Водночас внутрішньополітична ситуація залишалася складною вже з перших тижнів після інавгурації Ющенка. Його особистий конфлікт із Юлією Тимошенко переріс у протистояння Секретаріату президента та Кабінету міністрів. Наслідками стали звільнення прем'єрки у вересні 2005 року та дострокове припинення повноважень парламенту у 2007-му. Ці кризи сприяли зміцненню позицій контрреволюційних сил на чолі з проросійською Партією регіонів.

Довгі патріотичні промови наприкінці п’ятирічного терміну Ющенка сприймалися щонайменше із роздратуванням навіть його прихильниками часів Майдану.

На виборах 2010 року Ющенко набрав 5,45% голосів і посів п’яте місце.

Нині

Є засновником Інституту Стратегічні ініціативи. Опікується чотирма музеями, один з яких створив власноруч. Досі захоплюється бджільництвом.

Юрій Луценко

Хто у 2004

«Ветеран» протестних рухів (Україна без Кучми, Повстань, Україно!), 39-річний Луценко був депутатом Верховної Ради (фракція Соціалістичної партії).

Роль у Майдані

«Польовий командир». Ще 21 листопада 2004 року разом із колегами з опозиції встановлював сцену. Потім — організовував побут наметового містечка. Палкі промови зробили його одним із улюбленців Майдану.

Казав про Помаранчеве повстання:

«У мільйонів людей збудиться нотка ностальгії за тими подіями, які, як правило, відбуваються не більше одного разу за життя цілих поколінь».

Після революції

Зробив бурхливу політичну кар'єру. Двічі ставав міністром внутрішніх справ (2005−2006, 2007−2010), відсидів у в’язниці за сфальшованим вироком під час президентства Віктора Януковича, вдруге виступив у ролі «польового командира» під час Революції гідності, потім був генеральним прокурором (2016−2019), хоч і не мав необхідної юридичної освіти.

Нині

У 2022−2023 роках служив у ЗСУ, брав участь у визволенні правобережжя Херсонщини та боях за Бахмут. Посада — командир взводу ударних безпілотників. Звільнений з армії за станом здоров’я. Ще в 2020 році повідомляв, що має онкологічне захворювання.

Олександр Мороз

Хто у 2004

60-річний ексголова Верховної Ради і лідер СПУ балотувався у президенти і посів третє місце у першому турі (5,82% голосів). Напередодні другого туру підтримав Віктора Ющенка.

Роль у Майдані

Офіційний спікер. Своєю місією і умовою участі в акціях опозиції називав зміни до Конституції України, перехід держави до парламентсько-президентської форми правління.

Казав про Помаранчеве повстання:

«Мені подобається ця площа у кольоровій гамі. Оранжеві прапори симпатичні… А ще кольором нашої партії (червоним) написано „Так!“ — це говорить про те, що у нас є підстави для єднання не тільки в душі, не тільки в політиці, але і в орнаменті».

Після революції

Став ключовою фігурою парламентського перевороту 2006 року, коли СПУ раптово розірвала угоду з партіями Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко і увійшла до коаліції з Партією регіонів та комуністами. Завдяки цьому вдруге в кар'єрі став спікером Ради (до її розпуску у 2007-му), заживши в патріотичних колах славу зрадника.

Шкодував про співпрацю з Ющенком, критично висловлювався про Тимошенко і свого давнього соратника Луценка.

Нині

2019 року вп’яте і востаннє балотувався на посаду президента України. Утім, зняв кандидатуру ще до початку активної кампанії. Зараз — на пенсії. Улітку 2024 року казав, що отримує 21 тисячу гривень на місяць, і цього не вистачає на життя. Пише вірші, має декілька збірок.

Євген Нищук

Хто у 2004

31-річний Нищук називав себе «вільним актором», грав у столичних театрах Сузір'я та Ательє 16. Мав шість кіноролей, пробував себе у дубляжі. Брав участь у всеукраїнському турі Віктора Ющенка, де познайомився з лідерами його команди.

Роль у Майдані

«Голос Майдану». Щодня саме Нищук ставав «модератором» сцени, оголошував учасників мітингу, пропонував людям заспівати Гімн України і сам виконував його.

Казав про Помаранчеве повстання:

«Я приходив на Майдан Незалежності щодня на дев’яту ранку і йшов додому близько 23−24 години. На початку акції кілька ночей спав на Майдані, оскільки ситуація була дуже мінливою, ніхто не міг передбачити, що станеться наступної години. Звичайно, було важко. Але від людей передавалася енергія, яка мене підтримувала».

Після революції

Служив у київському театрі імені Франка, викладав у Національному університеті театру, кіно й телебачення імені Карпенка-Карого. До ролі ведучого Майдану повернувся у листопаді 2013 року — під час Революції Гідності. Був міністром культури України в урядах Арсенія Яценюка і Володимира Гройсмана.

Нині

З перших днів вторгнення Росії пішов у тероборону. У складі групи аеророзвідки воював у Київській, Херсонській та Миколаївській областях. Позивний — Голос. У 2023 році призначений головою Шевченківського комітету. З квітня 2024 року — художній керівник театру імені Франка.

Олег Рибачук

Хто у 2004

Один із найближчих помічників кандидата в президенти Ющенка, з яким працював з часів його прем'єрства (1999−2001), коли був главою секретаріату Кабміну. Народний депутат IV скликання.

Роль у Майдані

Активний учасник. Найбільше запам’ятався участю в телеефірах, де розбавляв виступи дотепами й анекдотами. Зокрема, на дебатах з довіреною особою Віктора Януковича Тарасом Чорноволом 46-річний Рибачук заявив: «Якби у студії стояв детектор брехні, Тарасе, він би на тобі зламався».

Казав про події після Помаранчевого повстання:

«Я бачив Ющенка як віцепрем'єр двічі, і він тільки говорив про Тимошенко. Його взагалі не цікавила ніяка європейська перспектива. Я був настільки обурений і здивований».

Після революції

У 2005-му став першим в історії віцепрем'єр-міністром з питань європейської інтеграції, згодом — главою Секретаріату президента. Через розбіжності з оточенням Ющенка перейшов у його радники, а потім взагалі пішов з команди. З 2009 року працює у громадському секторі. Один з організаторів Студентського майдану 2013 року, який став передвісником Революції Гідності.

Нині

Очолює ГО Центр спільних дій. Виступає в теле- і радіоефірах як політолог.

Тарас Стецьків

Хто у 2004

40-річний Стецьків був депутатом Верховної Ради, одним з небагатьох, хто працював в усіх чотирьох скликаннях з 1990 року. Співорганізатор (разом із Володимиром Філенком) акції з висування Віктора Ющенка на Співочому полі в Києві, один з авторів концепції «народного президента».

Роль у Майдані

«Польовий командир», політичний координатор. Встановлював сцену Майдану 21 листопада 2004 року, тобто, за його спогадами, відганяв депутатським посвідченням міліціонерів від місця її спорудження.

Казав про Помаранчеве повстання:

«Ми були абсолютно впевнені: якщо на Майдан прийде 300 тисяч чоловік, то ми виграли. Ми поборемо будь-яку фальсифікацію. 300 тисяч було вже на другий день, на сьомий день було півтора мільйона… Коли ми побачили величезну кількість людей, то взагалі вважали, що третього туру не треба, треба явочним порядком брати владу у свої руки. Але Віктор Андрійович усіх нас стримав».

Після революції

У 2005-му очолив Національну телекомпанію України. У 2007-му уп’яте обраний до парламенту. Під час Революції Гідності знову взяв на себе функції «польового командира».

Нині

Виступає у ЗМІ та публікує аналітичні статті. Одна з тем його дослідів — деконструкція політичного ладу Російської Федерації.

Юлія Тимошенко

Хто у 2004

Народний депутат України. За її плечима вже було віцепрем'єрство (керувала подоланням кризи в енергетиці) і низка кримінальних справ (щодо контрабанди газу, несплати податків та хабарництва), які Генеральна прокуратура регулярно поновлювала після того, як суди їх закривали. 2 липня 2004-го 43-річна Тимошенко підписала з Ющенком угоду про створення коаліції Сила народу, зобов’язавшись не висувати своєї кандидатури. Наступні пів року лідери діяли в унісон, а під час лікування кандидата від наслідків отруєння Тимошенко взяла на себе всі поїздки по регіонах.

Роль у Майдані

Офіційний спікер. Власне, саме Тимошенко закликала українців збиратися на акцію проти фальсифікування підсумків виборів. Ось її виступ перед ЗМІ у ніч на 22 листопада, після того, як ЦВК виклала дані про перемогу Віктора Януковича і відмовилася розглядати скарги на порушення у східних областях.

Також лідерці БЮТ належить авторство ультиматуму, в якому Майдан вимагав від президента Кучми звільнити Януковича з посади глави уряду та змінити дискредитованих членів ЦВК.

Не раз зривала овації Майдану за гострі репліки на адресу Януковича та «антимайдану». Одного разу у парламенті запропонувала депутатам від Партії регіонів, які прийшли на засідання у біло-синіх шаликах, повіситися на них.

Казала про Помаранчеве повстання:

«Прагнення до свободи об'єднало громадян України. Майдан дав можливість кожній людині відчути, зрозуміти, що справжня свобода — у неї всередині, вона є основною цінністю, але за неї треба боротися і її треба захищати».

Після революції

Згідно з попередніми домовленостями, посіла посаду прем'єр-міністра в лютому 2005 року, після перемоги Ющенка. За неї проголосувало 373 народних депутати — це досі є рекордом.

Однак вже у вересні після гучного скандалу Тимошенко звільнили.

Після перевиборів Ради у 2007-му блок демократичних сил знову висунув її у прем'єри. Цього разу підтримка сесійної зали виявилася мінімальною — 226 голосів. На цю каденцію Тимошенко припала фінансова криза (2008) та контраверсійна угода з Росією про постачання природного газу (2009). Експерти визначили популізм як основний політичний стиль Тимошенко починаючи з другої половини 2000-х років.

У 2010-му політикиня вперше балотувалася у президенти, вийшла у другий тур, де поступилася Януковичу. Узурпувавши владу, той не забув помститися суперниці. З серпня 2011 року Тимошенко відбувала покарання у справі про перевищення повноважень при укладанні «газової угоди» з РФ. Демократичний світ визнав її політичним в’язнем. Звільнена з-під варти у день повалення режиму Януковича, 22 лютого 2014 року.

На виборах президента у 2014 та 2019 роках посіла друге й третє місце відповідно.

Нині

Депутат Верховної Ради, глава фракції Батьківщина. Критик адміністрації та всіх урядів Володимира Зеленського, зокрема послідовно виступала проти зняття мораторію на продаж земель сільгосппризначення, підвищення податків у воєнний час тощо.

Микола Томенко

Хто у 2004

Нардеп від партії Ющенка Наша Україна, очолював комітет зі свободи слова. Виступав у непідцензурних ЗМІ з критикою влади Кучми-Януковича.

Роль у Майдані

«Польовий командир». Часто підміняв Нищука в ролі ведучого, майже щоранку оголошуючи майданівцям і тим, хто стежив за стримом із Києва по ТБ, про початок «нового політичного дня».

Казав про Помаранчеве повстання:

«Майдан (безумовно, демократичний здобуток України) слід залишити суспільству, яке повинно гордитися тим, що воно змінило владу, не допустило фальсифікації виборів. А політикам немає чим гордитися».

Після революції

Ставши віцепрем'єром з гуманітарних питань в першому уряді Тимошенко, докладав зусиль для створення позитивного іміджу нової влади. Запам’ятався виведенням урядовців на ковзанку — заради формування командного духу.

Після відставки Кабміну перейшов до команди Тимошенко. Двічі (у 2007 та 2008−2012) ставав віцеспікером Верховної Ради, потім ще двічі обирався в парламент. Останню каденцію не допрацював: у березні 2016 року вийшов з фракції Блоку Петра Порошенка через незгоду з низкою бюджетних законів. Це автоматично потягло за собою позбавлення мандату.

Нині

Очолює партію і громадський рух Рідна країна. Займається культурологічними та соціальними проєктами, виступає з лекціями. Про себе каже: «Я українець, вчений і мандрівник».

Андрій Шкіль

Хто у 2004

Нардеп від БЮТ, коли обирався у 2002-му — був політв'язнем (справа про події акції Україна без Кучми), вийшов з-за ґрат за рішенням Центральної виборчої комісії. У свої 40 вважався ветераном націоналістичного руху, до якого долучився ще до здобуття Україною незалежності. Під час виборчої кампанії активно агітував за коаліцію Сила народу у західних регіонах.

Роль у Майдані

Активний учасник, часто виступав зі сцени. При цьому намагався не пропускати засідань Ради, де опонував «регіоналам» і комуністам, котрі в останні дні листопада намагалися торпедувати угоду про розв’язання кризи й політреформу.

Казав про Помаранчеве повстання:

«Безперервний калейдоскоп подій, досягнення, крок за кроком, тактичних перемог були тими дровами, які підкидалися самою історією у піч народного піднесення. Недарма кажуть, що Помаранчевий майдан був здебільшого святом, юним і п’янким від радості досягнення мети».

Після революції

Продовжив парламентську діяльність, був головою постійної делегації України у Парламентській асамблеї НАТО. У 2012 році залишив країну і перебрався до Франції. Причиною називав поновлення переслідування за кримінальною справою 2002 року, що стало можливим після втрати ним депутатського імунітету.

Нині

Досі мешкає у Франції, займається публіцистичною діяльністю та консультаціями з політичних питань.

Володимир Яворівський

Хто у 2004

Голова Національної спілки письменників України (його повноваження на той момент оспорювали). У свої 62 роки — автор шести романів і трьох повістей, «живий класик» української літератури. Нардеп від Нашої України.

Роль у Майдані

Активний учасник, часто виступав зі сцени. Був представником Ющенка на 100-му виборчому окрузі у Кіровоградській області. Складав скарги на численні порушення, що зокрема лягли в основу рішення Верховного Суду про неможливість установити результати другого туру й необхідність повторного голосування.

Казав про Помаранчеве повстання:

«На сьогоднішній день народ дав владу, народ забрав владу. Фактично, у Кучми народ забрав владу, Януковичу він її не передав. Той народ, який сьогодні є в Києві, який є на Майдані, він тримає владу, він не проти того, щоб цю владу забрав Віктор Ющенко».

Після революції

Перейшов до Блоку Юлії Тимошенко, від якого ще тричі обирався членом парламенту. Повноваження глави НСПУ склав у 2011 році. З 2017-го вів авторські програми на ТБ і радіо.

Нині

Помер 16 квітня 2021 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві.