Рупор ненависті РФ до України. Помер Володимир Жириновський — найвідкритіший українофоб, ксенофоб і скандаліст країни-агресора

10 лютого стало відомо, що Жириновський заразився коронавірусом, хоча зробив собі вісім щеплень від нього різними російськими вакцинами. Хворобу він спочатку приховував, але пізніше через погіршення стану ліг до лікарні.

Чимало його останніх публічних заяв до госпіталізації являли собою цинічні прогнози про вторгнення Росії в Україну. Так, наприкінці грудня 2021 року Жириновський закликав до бомбардування України в новорічну ніч і заявив, що якби обіймав посаду президента країни, то, не вагаючись, віддав би такий наказ. «Годині о 4-й ранку, коли вже всі підшофе», — додав він.

Крім того, виступаючи з трибуни Держдуми 27 грудня 2021 року, Жириновський фактично визнав, що РФ давно готувала повномасштабну війну з Україною. Він звернувся до України так: «Відмовляєтесь (виконувати вимоги РФ) — тоді ми можемо прийняти іншу програму. А яку — ви відчуєте о 4 годині ранку 22 лютого [вторгнення почалося 24 лютого]. Я б хотів, щоб 2022 рік був роком мирним, але я кажу правду. Це буде рік не мирний! Це буде рік, коли нарешті Росія стане великою країною, і всі повинні заткнутися і поважати нашу країну», — заявив Жириновський, традиційно випромінюючи ненависть до України.

НВ нагадує основні факти біографії скандального російського політика.

Син єврея із Рівненської області

Володимир Жириновський народився 25 квітня 1946 року в Алмати. Його батько Вольф Ісаакович Едельштейн був родом із Костополя Рівненської області, а дід володів деревообробним підприємством у цьому місті. У 1939 році, після приєднання Західної України до СРСР, воно було націоналізоване. Сам Жириновський стверджував, що у 1941 році, коли Рівненську область захопили німецькі війська, його батько разом із братом Аароном евакуювався в Алмату. У цьому місті Вольф Едельштейн одружився з матір'ю Жириновського — овдовілою росіянкою Олександрою Макаровою, яка вже мала п’ятьох дітей. З батьком майбутній політик знайомий не був — у 1946 році Вольфа Едельштейна депортували до Польщі, оскільки у нього було польське громадянство. Того ж року мати Володимира Жириновського втратила з ним зв’язок.

За однією з версій біографії Жириновського, до закінчення школи він носив прізвище Едельштейн і змінив його перед вступом до інституту. Він взяв прізвище Андрія Жириновського — першого чоловіка матері, який служив в НКВС, але був звільнений за втрату службових документів і засуджений до двох років позбавлення волі. Після звільнення з НКВС Андрій Жириновський працював начальником лісового відділу управління Туркестано-Сибірської дороги разом із Едельштейном, а в 1944 році помер від туберкульозу.

За ще однією версією біографії Володимира Жириновського, нинішнє прізвище дали йому від народження.

У 1970 році Жириновський закінчив Інститут східних мов при Московському державному університеті за спеціальністю Турецька мова та література. У 1965−1967 роках він також навчався в Університеті марксизму-ленінізму на факультеті міжнародних відносин. На четвертому курсі проходив практику як перекладач у Туреччині. В 1969 році Жириновського заарештували в цій країні за роздачу «підривних значків» (сам політик пізніше стверджував, що це були значки з портретом Олександра Пушкіна, якого прийняли за молодого Карла Маркса) і незабаром депортований.

Після закінчення інституту в 1970—1972 роках служив за призовом офіцером у політуправлінні штабу Закавказького військового округу у Тбілісі.

До політичної кар'єри

У 1972−1975 роках Жириновський працював у Радянському комітеті захисту миру в секторі Західної Європи. Після цього — до 1977 року — у деканаті роботи з іноземними учнями Вищої школи профспілкового руху.

У 1977 році майбутній політик закінчив вечірнє відділення юридичного факультету МДУ, після чого до 1983 року працював в Інюрколегії Міністерства юстиції СРСР.

Ще понад сім років — з 1983 по 1990 рік — Жириновський очолював юридичний відділ видавництва Мир.

Засновник ЛДПР, прихильник ДКНС і головний скандаліст Держдуми

У травні 1988 року Жириновський почав брати активну участь у політичному житті Росії. Він взяв участь у роботі установчого з'їзду Демократичного Союзу та був обраний до складу Центральної координаційної ради, проте незабаром вийшов із цієї партії.

У 1989 році разом із Володимиром Богачовим Жириновський заснував Ліберально-демократичну партію Радянського Союзу, яка у 1992 році була перейменована на Ліберально-демократичну партію Росії.

19 серпня 1991 року, будучи лідером ЛДПРС, Жириновський публічно підтримав ДКНС, назвавши його противників «покидами суспільства». Після провалу перевороту та саморозпуску ДКНС партія отримала попередження від Міністерства юстиції, після чого члени Вищої ради ЛДПРС оголосили самі собі догану за підтримку ДКНС. Тоді проти Жириновського підготували звинувачення за шістьма статтями, але пред’явлені вони не були.

22 грудня 1991 року, наступного дня після зустрічі глав 11 союзних республік в Алма-Аті, Жириновський взяв участь у багатотисячному мітингу проти ліквідації СРСР під назвою Марш голодних черг. Він заявив мітингувальникам, що ті, хто підписав Біловезьку угоду та Алма-Атинський протокол до неї, «будуть притягнуті до суворої кримінальної відповідальності».

Вже тоді Жириновського називали «скандальним».

У 1993 році політик вперше був обраний депутатом Держдуми РФ. Після цього він постарався зміцнити свою репутацію за допомогою агресивних заяв та нападів на інших політиків.

18 червня 1995 року під час програми Один на один Жириновський облив апельсиновим соком Бориса Нємцова, який на той момент був губернатором Нижньогородської області.

9 вересня 1995 року після того, як у Думі депутат-націоналіст Микола Лисенко зірвав архієрейський хрест з депутата Гліба Якуніна, сутичку між ними спробувала розняти депутатка Євгенія Тишковська. Жириновський, який втрутився після цього в бійку, схопив її за волосся зі словами «Бий суку!». За даними Коммерсанта, він також встиг вдарити по обличчю депутата Ніну Волкову, яка випадково йшла повз нього.

Після цього ЛДПР поширила у Держдумі листівки, звинувативши Тишковську у провокаціях. Серед іншого в них говорилося, що депутатка «як оглашенна кричить на Жириновського у думський мікрофон майже нецензурними словами». Тишковській також стали надходити погрози та образи поштою та телефоном. У серпні 1998 року Тишковська виграла суд в ЛДПР. Партію зобов’язали поширити у Держдумі листівку зі спростуванням «відомостей, які порочать колишню депутатку», а також виплатити Тишковській 20 тис. рублів.

У квітні 1998 року на вченій раді МДУ Жириновський захистив докторську дисертацію на звання доктора філософських наук на тему Минуле, сучасне і майбутнє російської нації. У 2013 році депутат Держдуми з партії Справедлива Росія Ілля Пономарьов засумнівався, що Жириновський отримав докторський ступінь законно і направив офіційний запит генпрокурору РФ із проханням провести перевірку.

«Зі ЗМІ мені стало відомо про підозри наукового співтовариства щодо законності присвоєння звання доктора філософських наук голові фракції Держдуми Жириновському. На їхню думку, дисертація Минуле, сучасне і майбутнє російської нації, за яку Жириновським 24 квітня 1998 р. був отриманий ступінь доктора філософських наук, не є науковою роботою, а являє собою 80-сторінковий конспект художньо-публіцистичних творів самого Жириновського. Таким чином, не може йтися ні про дисертацію, ні про дисертаційну доповідь за сукупністю наукових праць», — говорилося в цьому запиті.

У травні 1997 року Жириновського не пустили до могили Невідомого солдата, до якої Борис Єльцин покладав вінки. Це зняв оператор МТК. Коли Жириновський це помітив, він вирвав у журналістки каналу Юлії Ольшанської мікрофон, кинув його на землю, намагався викручувати їй руки та заштовхав її у свою машину. Там її замкнули і спробували відібрати документи.

У 2003 році Жириновський записав нецензурне звернення до президента США Джорджа Буша із засудженням війни в Іраку. Він також згадує скандал з Біллом Клінтоном та Монікою Левінські, й Кондолізу Райс.

Відео 18+

Заступник голови Держдуми та кандидат у президенти

Ставка Жириновського на скандальність допомогла йому залишатися популярним — його не лише обирали до Держдуми на всіх наступних виборах, а й обрали заступником Голови Державної Думи ІІІ скликання у січні 2000 року. На цій посаді Жириновський залишався до грудня 2011 року, після чого її зайняв старший син політика Ігор Лебедєв, який залишався на ній до жовтня 2021 року (у виборах в Думу у вересні 2021 року Лебедєв участі не брав).

Також Жириновський шість разів балотувався у президенти Росії: у 1991 (тоді ще в президенти РРФСР), 1996, 2000, 2008, 2012 та 2018 роках. Мінімальну кількість голосів — 2,7% - він отримав у 2000 році, а максимальну — 9,35% у 2008 році.

Антиукраїнські заяви

Антиукраїнські заяви Жириновського були відомі задовго до Революції Гідності та початку війни з Росією.

«Ніколи в історії не було української держави…», — говорив він під час виступу в Держдумі РФ ще у 1998 році.

У березні 2014 року Жириновський відправив урядам Польщі, Угорщини та Румунії пропозицію розділити Україну на частини разом із Росією. Він запропонував провести референдум, щоб приєднати до Польщі п’ять українських областей: Волинську, Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську та Рівненську. Румунії та Угорщині Жириновський запропонував приєднати Чернівецьку та Закарпатську області. Україною, за його «планом» повинна була залишатися лише центральна частина країни.

Радник президента Польщі з гуманітарних питань Томаш Наленч заявив, що «ці думки — плід якоїсь хворої уяви».

«Це просто обурливо запропонувати Польщі участь у розділі дружньої країни та зміні її кордонів», — додав він, зазначивши, що пропозицію Жириновського варто відправити психіатру.

У травні 2014 року Жириновський відправив бойовикам у Луганськ свій особистий джип, після чого в Україні проти нього розпочали кримінальне провадження за фінансування тероризму. У жовтні того ж року Жириновський відправив терористам $300 тис. та кілька автомобілів Нива.

У червні 2015 року Жириновський заявив про готовність очолити бойовиків на Донбасі, а лише через кілька тижнів — що «ДНР» і «ЛНР» створені руками США.

У лютому 2020 року Жириновський істерично відреагував на рекламу української воєнної комедії Наші котики.

«Всіх напалмом спалити! Щоб ні Києва не було, ні Львова! Нічого не було!» — кричав він, бігаючи від гостя до гостя у студії російського пропагандистського телеканалу.

У грудні 2021 року, на тлі напруженості через концентрацію російських військ на кордонах України та на окупованих територіях, Жириновський запропонував бомбардувати Україну та Євросоюз у Новорічну ніч.

Стан психічного здоров’я Жириновського

Через скандальні заяви та агресивні витівки Жириновського час від часу у ЗМІ з’являлися згадки про можливе психічне захворювання політика. При цьому, за даними російських ЗМІ, у ЛДПР визнали, що поведінка їхнього лідера щонайменше в одному випадку була неадекватною, пояснивши це побічним ефектом від прийому медичного препарату.

18 квітня 2018 року Жириновський образив кореспондентку агентства Россия сегодня Стеллу Дубовицьку, яка була на той час вагітна.

Спочатку він вибухнув агресивною та сексистською тирадою про жінок на Майдані в Києві, а потім раптово попросив одного зі своїх помічників «зґвалтувати кореспондентку у жорсткій формі». Підштовхуючи двох помічників до Дубовицької та ще однієї журналістки, яка висловилася на її захист, Жириновський почав кричати: «Христос воскрес!».

Дубовицька подала до поліції заяву із проханням притягнути Жириновського до відповідальності за статтею про хуліганство. Крім того, російська Рада з прав людини звернулася до Генпрокуратури, попросивши позбавити Жириновського депутатської недоторканності та притягнути його до відповідальності за перешкоджання діяльності журналіста та образу почуттів вірян.

Перший заступник голови фракції ЛДПР у Держдумі Олексій Діденко після цього написав листа голові Ради з прав людини Михайлу Федотову, який опинився в розпорядженні ЗМІ. У листі пояснив поведінку Жириновського побічною дією препарату Циркадін, який приймають у випадку безсоння. Дратівливість та агресія названі серед рідкісних побічних ефектів цього препарату.

Сім'я та майно Жириновського

З 1971 року Володимир Жириновський одружений з Галиною Лебедєвою, яка є кандидаткою медичних наук у галузі вірусології. Жириновський заявляв, що у 1978 році вони офіційно розлучилися, і їх пов’язує лише церковний шлюб.

У 1972 році народився спільний з дружиною син політика — Ігор Лебедєв, який слідом за батьком став головою фракції ЛДПР в Думі та її віце-спікером.

У 1983 році у Жириновського народилася позашлюбна дочка — Анастасія Петрова, а у 1986 році — позашлюбний син від осетинки Жанни Газдарової — Олег.

У березні 2019 року журналісти російського видання Проект дізналися, що сім'я Жириновського володіє 51 об'єктом нерухомості в РФ та Іспанії загальною вартістю $150 млн.

За даними журналістів, Жириновський та його син Ігор Лебедєв фактично перетворили ЛДПР на бізнес-проект. Партія не лише отримала з держбюджету 3,5 млрд рублів у 2013—2017 роках, а й на третину складається з «комерційних» депутатів, які одержують мандати в обмін на грошові внески чи допомогу партії. Місце у федеральному списку Ліберально-демократичної партії на виборах до Держдуми може коштувати від 100 до 400 млн рублів, стверджує Проект із посиланням на джерела в уряді та Держдумі.

За даними розслідування, гроші, які отримує ЛДПР, йдуть сім'ї та партнерам самого Жириновського, а головним у цій схемі є його син Ігор Лебедєв. Велику роль відіграє також Галина Лебедєва, на яку записано багато активів.

Серед майна, яким володіє сім'я Жириновського

• 19 квартир в елітному селищі у Москві загальною площею 6,8 тис. кв. м, вартість — близько $41,8 млн;
• тризірковий готель Azuline Hotel-Apartamento Rosamar на Ібіці (Іспанія);
• будинок на 802,5 кв. м у Москві, який використовується як хостел Nereus;
• готель Acta Azul у Барселоні (Іспанія);
• кілька офісних приміщень у центрі Барселони загальною площею 436 кв. м;
• п’ять будинків та квартир в Аліканте (Іспанія);
• вілла вартістю 1,3 млн євро на території 1461 кв. м в Альтеа (Іспанія);
• квартира площею 83 кв. м. та вартістю 200 тис. євро в Бенідормі (Іспанія);
• три квартири загальною площею 178,7 кв. м та вартістю близько 551 тис. євро у Бенідормі (Іспанія)4
• нерухомість у хмарочосах Кутузовська рів'єра у Москві площею 117 кв. м. вартістю від $719 тис. до $1,1 млн;
• квартира площею 195,7 кв. м. на Тверській вулиці у Москві (квартира подібного метражу в цьому будинку продається за $2,5 млн;
• два нежитлові приміщення загальною площею 873,5 кв. м у центрі Сочі;
• 10 автомобілів — один Bentley Continental та дев’ять Mercedes-Benz S-класу, включаючи п’ять Maybach;
• п’ять апартаментів на 54−62 поверхах веж Місто столиць Москви-сіті. Загальна площа апартаментів — 1104,6 кв. м, а приблизна загальна вартість — $9,4 млн;
• кілька ділянок загальним розміром трохи менше чотирьох футбольних полів вартістю $17 млн у Підмосков'ї;
• 30 соток з будівлями, ще шість — в оренді вартістю $2 млн у Підмосков'ї.

Жириновський і Лебедєв ніколи б не могли заробити ці гроші, виходячи із зарплат у російському парламенті, наголошують журналісти-розслідувачі. Вони вважають, що клан Жириновських у період з 2013 по 2017 рік вивів із партії майже 1,3 млрд рублів, тобто третину державного фінансування партії.

Звинувачення у харрасменті

У березні 2018 року кореспондент Дождя Ренат Давлетгільдеєв, який є відкритим геєм, опублікував на своїй сторінці у Facebook розповідь про харасмент з боку Жириновського.

«Я ніколи не приховував історію про те, як після фіналу конкурсу Міс Росія, який проводив Рустам Таріко у Гостинному дворі, мене за руки намагалися вивезти з будівлі помічники Жириновського та відвезти з ним до корпоративної сауни ЛДПР, а сам він поки давав невелике інтерв'ю, лапав за дупу так, що руки тряслися з диктофоном», — заявив він.

За словами Давлетгільдеєва, цей інцидент стався у 2006 році, коли він працював в Газете.ру і висвітлював конкурс Міс Росії.

Пізніше він повторив ці звинувачення, зокрема в ефірі Дождя та Радіо Свобода.

Через три роки Жириновський подав до суду з вимогою зобов’язати Дождь та Давлетгільдеєва опублікувати спростування, а також стягнути з телеканалу та журналіста по 10 мільйонів рублів компенсації за моральну шкоду. У лютому 2022 року суд відмовився задовольнити його вимоги.

У 2013 році ЛДПР не підтримала законопроєкт проти пропаганди одностатевих відносин. Жириновський пояснив це небажанням привертати увагу ЗМІ до цієї теми. А у серпні 2021 року він обурився через нападки на геїв у російських ЗМІ.