«Стоїть питання, чи існуватимуть українці в майбутньому». Соціолог, журналіст і підприємець — про те, чого чекати в наступні 10 років

Генеральний партнер заходу: юридична компанія Ader Haber

Партнери: Укрсіббанк, Метінвест, Добробут, Kernel, Shustoff, L’Oréal Україна, La Familia Catering

Наводимо найцікавіші фрагменти виступів спікерів.

Що вдалося Україні за ці 10 років? Чим вам запам’ятався цей період?

Елла Лібанова, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені Птухи

«В нас сформувалась українська нація, До 2014 року її не було, тільки паростки. Були окремі люди, які вірили в те, що Україна відродиться, що буде українство в Україні. Але політичної української нації не було. Вона почала дуже швидко формуватися після 2014 року. На жаль, під час війни, та ми об'єдналися. Так, об'єдналися на тлі відсічі ворогу, тобто об'єдналися «проти». Що нам поки що не вдається? Ми не можемо об'єднатися «за».

Ми почали дорослішати, потроху, але почали. І я дуже сподіваюся, що за наступні 10 років ми станемо зрілою нацією зі своїм розумінням свого становища, своєї ролі в цьому світі".

Віталій Портников, журналіст

«Я думаю, найголовніше, що нам удалося за ці 10 років, — це те, що в українців нарешті з’явилося відчуття небезпеки та рівня загрози. Бо до 2014 року це була по суті перейменована радянська республіка без розуміння, де вона взагалі знаходиться. Навіть шість років після першого Майдану не змінили ставлення переважної більшості наших співвітчизників до розуміння, що вони живуть на території, на яку претендує інша держава, яка жодного дня у своїй політичній історії не відмовлялася від цієї претензії. Країна з набагато більшим населенням, економічним, воєнним, демографічним і соціальним потенціалом. І що ця країна готова заплатити будь-яку ціну за те, аби цю територію отримати назад. Може, навіть без нас. Ми на цій території не потрібні, потрібна земля.

І треба чітко зрозуміти: це і є те, що відрізняє 2014−2024 роки від усього попереднього періоду української історії. Це роки війни, роки, коли українці — не одразу, що показали результати виборів 2019 року — все ж почали усвідомлювати, що йдеться про те, чи виживуть вони, а чи залишаться просто сторінкою в підручниках історії. Як багато народів, про які тепер можна тільки згадати, коли приходиш до археологічних музеїв і бачиш, які в них були чудові народні промисли, вишиванки прекрасні. Українці зараз рівно на цьому етапі своєї історії — чи будуть вони існувати в майбутньому, чи залишаться артефактом для археологів майбутнього".

Володимир Поперешнюк, співзасновник групи компаній NOVA (Нова пошта)

«По-перше, хочу привітати команду NV, справді великі успіхи. 13 мільйонів клієнтів щомісяця на сайті і 9 мільйонів людей дивляться вас на YouTube, це дивовижні показники. Я подивився, які здобутки у моєї компанії. За 10 років кількість посилок зросла в сім разів, з 60 мільйонів до 400. Кількість людей, які в нас працюють, зросла втричі, з 12 тисяч до 30 тисяч. А кількість мереж — узагалі в 20 разів. Чому я це говорю? Бо я дивлюся на країну через економіку, через послуги й товари, які в нас є. Якщо за 10 років лише одна компанія змогла всемеро збільшити кількість своїх послуг, а так роблять, до речі, всі мої колеги-підприємці, то я дивлюся на Україну через цю призму.

Мільйон підприємців, які тут існують, ці 10 років працювали, створювали. Кажуть, що українці, які виїхали за кордон, здивувалися, що в Україні кращі компанії, комфортніші ресторани, пошти, лікарні, — це не випадково. Тому що ми не просто так сиділи і нічого не робили. Це і є результат, ми можемо цим надбанням пишатися.

Сьогодні підприємцям дозволено працювати. Бо ще 30 років тому нам це не було дозволено, ми були заборонені. Сьогодні є певна економічна свобода, тому ми працюємо, розвиваємося. Це те, що ми можемо побачити. Ми можемо цього не помічати, бо дуже швидко пристосовуємося, дуже швидко звикаємо до гарного сервісу чи гарних продуктів".

Яким, на вашу думку, буде наступне десятиріччя?

Елла Лібанова

«Країна за територією була найбільшою в Європі. Чи залишиться такою, ніхто сьогодні не знає. Стосовно людей, зараз я, чесно кажучи, не бачу особливого сенсу їх повертати. Йде війна, виїхали люди переважно з дітьми. У мене особисто не повернеться язик сказати «повертайтесь». Куди, до Харкова повертатися? До Києва можна, а куди ще можна? Тому це питання швидше майбутнього, як їх повернути. Всіх не повернемо, не треба про це навіть і говорити. Дай Боже, аби ми повернули половину. Я буду щаслива, якщо ми повернемо половину або 60%, про більше навіть не мрію.

Безумовно, хочемо ми чи не хочемо, ми змушені будемо залучати людей з інших країн. В Україні до війни щільність населення була десь 45 людей на кілометр. В Європі є країни, де понад 100. Але є Норвегія, у якій 14. Ми не Норвегія, ми не зможемо забезпечити розвиток і відродження економіки, якщо не буде достатньо робочої сили, кваліфікованої, мотивованої тощо. Якщо ми про це думаємо, то розуміємо, що депопуляція є неминучою, і без війни вона би була. Війна значно посилила ці процеси. Тому ми змушені будемо завозити людей. І не варто говорити, що, мовляв, давайте забезпечимо тут високий рівень життя і вони приїдуть. Люди їхатимуть усе одно, це природа людська така, і слава Богу, що вона така. Звідки поїдуть? Зазвичай їдуть із бідніших країн до заможніших".

Віталій Портников

«Я дуже сподіваюся: те, що ці 10 років прищепили українцям відчуття небезпеки, дає їм шанс. Не такий великий, одразу скажу, але шанс вижити та зберегти державність усе ще є. І наступне десятиріччя буде важким десятиріччям збереження державності українського народу. Нагадаю, що ця країна існує насправді виключно для того, аби міг розвиватись і реалізовуватись український народ. Бо жодного іншого місця на цій Землі для українців немає. Всі ми, хто тут знаходиться, маємо про це пам’ятати і сприяти цьому.

У євреїв це складніше, ніж у українців. Українці живуть собі від Галичини до Донбасу. Це зовсім не те, що зібратися в Ізраїлі євреям від Ефіопії до Угорщини. Вихідці з тих країн створили одну державу і один політичний народ, який, по суті, досі залишається розбитим по всіх цих секторах. Ми маємо набагато більше можливостей боротися за українську ідентичність, ніж багато інших народів Європи. Бо ми живемо в державі, яка, з погляду етнічності, є мононаціональною. Ми можемо набагато легше вирішувати питання національних меншин і їх розвитку, бо це аж ніяк не позначається на загальному культурному та іншому мейнстримі самого українського народу. Ми можемо говорити з українцями однією мовою, а не двома, як це було впродовж останніх десятиліть.

Врешті-решт, якщо ми чогось і можемо досягнути в майбутньому, то це подолати український комплекс меншовартості, який насаджувався імперією, і не однією, впродовж століть. Думаю, весь сенс майбутньої України в тому, аби вона була українською. Країною, в якій би люди самі розуміли всю вагу історичного, культурного, лінгвістичного надбання. Якщо в людей немає розуміння цінності цього і того, що може бути втрачено ними самими, їхніми дітьми та онуками, тоді втрачається весь сенс існування країни, держави. Втрачається сенс кожної жертви від часів київських князів — один із них навіть Москву заснував нам на голову — до нинішніх часів, коли гинуть наші воїни".

Володимир Поперешнюк

«Вважаю, якби не війна, Україна була б одна з найкращих країн у світі. Нам треба почекати ще 10−20 років, не заважати підприємцям покращувати нашу країну, і все буде добре.

Треба вираховувати не стільки номінальне зростання зарплатні, скільки реальне — що ти можеш купити за зарплатню або скільки благ, продуктів, послуг можеш отримати. Ми рахували цей показник із нашими працівниками. Що може дозволити собі оператор у Чехії чи Німеччині і оператор в Україні. Ми порівнювали ціни на перукарські послуги, мийку машин, оренду квартир, закупівлі в супермаркеті. І виявили, що сьогодні оператори Нової пошти по всій Європі мають приблизно однакову купівельну спроможність. Хіба що за винятком Чехії, бо там купівельна спроможність наших людей вища, ніж в Україні або Німеччині.

Звісно, наша економіка почала відставати не сьогодні, не вчора. Вона почала відставати від економіки Європи ще 200 років тому, а можливо навіть ще тисячу років тому. Це пов’язано зі приватною власністю, з капіталом, який знаходиться у приватних чи в державних руках. Тому сьогодні нам треба час, аби підприємці економіку дорозвинули".