Тому що я уявляю собі розпач, який охоплював людей десь 100 років тому, коли ніякої єврейської держави не було і ніхто не міг за тебе заступитися, якщо ксенофоби отримували більшість. І коли мені радять переїхати до Ізраїлю, мене це теж радує. Бо 100 років тому єдине, куди мене міг послати погромник, — так це тільки в могилу.
Так, мені можуть сказати, що єдиною гарантію безпеки є толерантне суспільство. Ми за таке суспільство і боремося, але що робити, коли ми програємо? Що робити, коли тебе не сприймають як свого, а національної держави немає? Ось це і є справжня катастрофа.
Ось це і є справжня катастрофа
Тому з дитинства, коли ще повсюди були червоні прапори, я мріяв про українську національну державу як про головний витвір справедливості. Тому що я знав, що у євреїв своя держава вже є, а в українців своєї держави немає на власній землі. Тому що це, фактично, російська держава, у якій українці залежать від думок і бажань Москви. Тому що Москва нав’язує українцям свою мову, свою історію, свої цінності. Я вірив, що таку державу можна буде побудувати. Якщо вже євреї повернулися додому, то які мають бути проблеми в українців, яким не потрібно нікуди повертатися?
І так, я знав, що така держава також позбавить багатьох людей упередженості щодо інших народів. Бо вони будуть знати, що українцям на своїй землі більше нічого не загрожує. Звісно, від комплексів виліковується не кожен і не відразу. Але, будуючи Українську державу, ми саме над цим і працюємо.
Текст опубліковано з дозволу автора