Запис було зроблено в рамках закритого благодійного заходу «Люди десятиріччя. Великий вечір з NV»
Найголовніше, що нам удалося за ці 10 років, — це те, що в українців нарешті з’явилося відчуття небезпеки та рівня загрози. Бо до 2014 року це була, по суті, перейменована радянська республіка без розуміння, де вона взагалі перебуває. Навіть шість років після першого Майдану не змінили ставлення переважної більшості наших співвітчизників до розуміння, що вони живуть на території, на яку претендує інша держава, яка жодного дня у своїй політичній історії не відмовлялася від цієї претензії. Ці 10 років — це чітке розуміння, що ми живемо у країні, на територію якої претендує інша країна з набагато більшим населенням, економічним, воєнним, демографічним і соціальним потенціалом. І що ця країна готова заплатити будь-яку ціну за те, аби цю територію — нас — отримати назад. Може, навіть без нас. Ми на цій території не потрібні, потрібна земля.
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
І треба чітко зрозуміти, що це і є те, що відрізняє 2014−2024 роки від усього попереднього періоду української історії. Це роки війни, це роки, коли українці, не одразу, що показали результати виборів 2019 року, але все ж почали усвідомлювати, що йдеться про те, чи виживуть вони, або чи будуть просто сторінкою в підручниках історії. Як багато народів, про які тепер можна тільки згадати, коли приходиш до археологічних музеїв і бачиш, які в них були чудові народні промисли, вишиванки прекрасні. Можливо, це просто такий був історичний факт. Українці зараз рівно на цьому етапі своєї історії — чи будуть вони існувати в майбутньому, чи залишаться артефактом для археологів майбутнього.
Ми на цій території Росії не потрібні, потрібна земля
І я дуже сподіваюся, те, що ці 10 років дали українцям відчуття небезпеки. Це дає їм шанс. Не такий великий, одразу скажу, але цей шанс вижити та зберегти державність усе ще є. І наступне десятиріччя буде важким десятиріччям збереження цієї державності українського народу. Знову нагадаю, що ця країна існує, насправді, виключно для того, аби міг розвиватись і реалізовуватись український народ. Бо жодного іншого місця на цій землі, окрім українського, для українців немає. Всі, хто тут є у цій країні, маємо про це пам’ятати і сприяти. Це теж є висновок цього десятиріччя.
Мені нагадують, що я завжди говорю про те, що Україна повинна стати європейським Ізраїлем. Та в євреїв це складніше, ніж в українців. Українці там живуть собі десь, від Галичини до Донбасу. Це зовсім не те, що зібратися в Ізраїлі — від Ефіопії до Угорщини та України. Люди, вихідці з тих країн створили одну державу і один політичний народ, який, по суті, досі залишається розбитим по всіх цих секторах. Я думаю, річ не в цьому, а в тому, що ми маємо набагато більше можливостей боротися за українську ідентичність, ніж багато інших народів Європи. Бо ми живемо в державі, яка, з погляду етнічності, є мононаціональною. Ми можемо набагато легше вирішувати питання національних меншин і їхнього розвитку, бо це аж ніяк не позначається на загальному культурному та іншому мейнстрімі самого українського народу. Ми можемо говорити з українцями однією мовою, а не двома, як це було впродовж останніх десятирічь.
Врешті-решт, якщо ми чогось можемо досягнути в майбутньому, то це подолати український комплекс меншовартості, який насаджувався імперією, і не однією, впродовж століть. Тому що я думаю, весь сенс майбутньої України в тому, аби вона була українською. Країною, в якій би люди самі розуміли всю вагу історичного, культурного, лінгвістичного надбання. Якщо в людей немає розуміння цього, цінності цього, і що може бути втрачено ними самими, їхніми дітьми та онуками, якщо цього не буде, тоді втрачається весь сенс існування самої країни, держави. Втрачається сенс кожної жертви, загибелі, від часів київських князів, які тут поховані, напроти Арсеналу. Один із них навіть Москву заснував нам на голову.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV