Путін іде на контакт із Трампом. А робить це не тому, що Трамп такий симпатичний чи такий переконливий, а просто тому, що в Кремлі добре розуміють, що військові ресурси близькі до вичерпання. Ну, напевно, на рік іще вистачило б. І вистачить. Але зрозуміло, що так чи інакше з цієї історії треба вибиратися. Ну, і бажано вибиратися з переможним виразом на обличчі.
Для цього Путіну дуже навіть подобаються варіанти переговорів зі Сполученими Штатами. І вже, між іншим, судячи з тональності ЗМІ в Росії та з міжнародного звучання, переможний вираз на обличчі малює ця логіка інформаційної роботи. Головним чином, у Росії. Не тільки за кордоном. Полягає ця логіка в тому, що Росія простягнула руку Сполученим Штатам. Росія ніби зі своєї гірки каже — ну гаразд, товаришу Трампе, якщо ти так наполягаєш, то ми, так і бути, готові з тобою зустрітися, поговорити і таке інше. Ось таке ставлення зверхнє. Я думаю, Трамп це відчує дуже швидко. Він такі речі не любить. Тож як він вельми специфічно ставився до Зеленського ще нещодавно, щось схоже повинно буде, як мені здається, статися і на адресу Володимира Путіна. Але це вже окрема розмова.
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
У Кремлі погано, і в Росії погано, але не настільки погано, що жити не можна. Ба більше, я ризикну сказати, що в Україні ще гірше. Ну, хоча б тому, що величезна різниця у вагових категоріях. Так, у Росії зростають ціни. Так, Росія намацувала дно з погляду демографічної бази для поповнення армією. Так, у Росії витрачаються військові кошти набагато швидше, ніж в України на полі бою. І головне, звичайно, в України є джерело, за рахунок якого можна поповнювати ось ці втрати техніки. Та й фінансові втрати теж. А у Путіна цього джерела немає, за винятком, скажімо, Північної Кореї. Тож говорити про те, що Путін ось висить зовсім-зовсім на ниточці, було б необережно.
Намалювати це для свого виборця Путіну нескладно
Так, загалом, я думаю, що, якби він мав на столі божественною силою пророцтво про те, що буде за три роки війни, тобто він контролюватиме 19% української території, не візьме жодної регіональної столиці України і залишиться з тим самим Луганськом і Донецьком, не зможе навіть вийти до кордонів Донецької області, не кажучи там про сухопутний міст до Придністров'я, не кажучи про будь-яку там Новоросію чи Малоросію і про Київ, звісно, звісно ж. А при цьому покласти 200 тисяч небіжчиків і 500 тисяч поранених — цифри вже нібито стали загальноприйнятими… Ось він би тоді дуже сильно подумав, чи варто цю всю бодягу починати. Він був упевнений — буде маленька переможна війна, з якої він повернеться увінчаний лавровим вінком. Не вийшло, завдяки мужності України.
Але це не означає, що вийти з цієї війни з поразкою Путін не може, тому що його знесуть. От якщо буде загальновизнана поразка, то для Путіна — це катастрофа. Але і цієї загальновизнаної поразки не буде. Тому що навіть якщо зупиниться ситуація зараз, він за сценарієм товариша Сталіна розкаже, що саме цього ми і хотіли. Ось ми відсунули кордон від Донецька. Що там ми ще домоглися? Ну, чогось ми домоглися. Так, із нами почали розмовляти у Сполучених Штатах. Намалювати це для свого виборця для Путіна нескладно. Тому міркувати про те, що він уже прямо залежить від Трампа і готовий погодитися з будь-якими його пропозиціями, мені здається, нерозумно.
Що стосується Сергія Лаврова. Це людина, політичне значення і престиж якої знижується. Тому що ми дедалі очевидніше з вами бачимо, і в Москві про це говорять, що реальна роль міністра закордонних справ, людини, яка визначає зовнішню політику, перейшла до радника Путіна з зовнішньої політики Юрія Ушакова. Це близька до нього людина. Ну, грубо кажучи, політику визначають у Кремлі, і робить це Ушаков. А Лавров — формальний міністр. І доручають робити помітні заяви, не Ушакову, а роблять це Пєсков і Лавров. Це, на мій погляд, знак того, що Путін залишає зачинені двері для того, щоб від цих заяв відмовитися. Ну, хіба мало там Лавров наговорив. Хоча сам Путін теж виблискує очима і намагається робити жорсткі заяви.
Така з’явилася стилістика розмови зі Сполученими Штатами — ні, цього у вас не вийде, цього ми не дозволимо, ось Конституція, наші чотири регіони тощо. Не дозволимо жодних миротворців на території України. Це так звана торгова позиція, яку озвучує Росія вустами Лаврова. Але торгові позиції тому так і називаються, що це — об'єкт торгу. І все, насправді, залежить зараз від того, що відбувається на полі бою. Тому що Путін прекрасно розуміє, що так чи інакше домовлятися доведеться. Питання тільки в тому, на яких умовах. Тому зараз він намагається максимально можливим чином розширити наступ. За всіма можливими напрямками. І завдати Україні максимально можливих збитків. Ну, наприклад, ударами по енергетичній інфраструктурі або по житловому сектору. По чому завгодно. Тому це будуть зараз найважчі тижні, можливо, місяці. Майже такі самі складні, як у березні 2022-го року.
Чого Путін хоче ще домогтися? Мені здається, перш за все, зберегти обличчя. Також дуже важливим для Путіна є також, наприклад, усунення Зеленського. Путін узагалі людина дуже така ревнива. Дуже важливо те, як до нього ставляться. Він хоче відповісти на ті образи, які отримав. Наприклад, грузинська політика значною мірою була зведена до приниження й усунення від влади до політичного небуття Міхеїла Саакашвілі. Він це завдання вирішив. Він не повернув повною мірою Грузію у сферу свого впливу. Він посилив свій вплив, але досі у них розбіжність із Грузією щодо окупованих територій. Ось для нього важливі ці суб'єктивні відносини.
Зеленського він ненавидить, уважає за ворога. І одна з його вимог, наскільки я розумію, це відставка Зеленського. Яку він не озвучує, але цілком можливо, дав зрозуміти Трампу. Тобто, замість того, щоб домовлятися з Зеленським, він хотів би зробити Зеленського поряд з Україною об'єктом домовленості. Не суб'єктом, із ким говорять, а об'єктом — про що говорять. Або, як там висловився Макрон, — якщо ви не берете участі в переговорах за столом, то це означає, швидше за все, що ви лежите на столі. Тобто, як меню. Просто про це мало говорять, але мені здається, про це варто нагадати. Щоб було зрозуміло, що у Путіна вимоги значною мірою персоналістського характеру.
Зрозуміло, що він уже багато слів сказав і багато слів написав на папері, зокрема в документі, який називається «Конституція», де сказано про чотири регіони. Якщо він зараз ці чотири регіони України не підімне під себе, Z-патріотична громадськість завиє. Вона вже, між нами кажучи, виє. Тому що вони ж звикли, що Сполучені Штати — це лютий ворог. А ось Путін на зустрічі з ФСБшниками днями розповідав про те, що насправді зі США можна влаштовувати партнерські відносини. І взагалі використовував термін «взаємодія зі Сполученими Штатами». Хоча буквально кілька тижнів тому домінувала ідея про те, що Сполучені Штати — лідер того самого нестерпного Заходу. Це вже для багатьох ознака путінської слабкості. А слабким він бути не повинен. Отже, він вимагатиме чотири регіони.
Путін уже починає акуратно перебудовувати громадську думку, тому що він трошки розумніший за Z-патріотів. І він розуміє, на відміну від них, що війна буксує. Він може ще взяти Покровськ, наприклад. Він може вбити ще кілька тисяч українців, занапастивши при цьому кілька тисяч російських людей. Він може ще глибше посадити російську економіку. І чекати, сподіватися, що Україна здасться. Але перемогти він не може. Зрозуміло, що Україна однак зберігає свою ідентичність, свою державність, свій суверенітет, свою систему управління. З якимись обмеженнями, які Трамп, наприклад, проголосив, не буде НАТО в найближчі кілька років. Але ж Трамп теж не Кощій Безсмертний. Піде Трамп — і прийде новий президент. Можливо, і НАТО тоді з часом складеться. Але так чи інакше виходити з цієї війни треба. Але питання — на яких умовах.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV