Прямі переговори між Росією та Україною, що відбулися в Стамбулі в п’ятницю, 16 травня, проходили в дивній атмосфері: очікування були низькими, але напруження — високим.
Як і варто було очікувати, вони принесли небагато конкретних результатів, проте водночас, можливо, істотно вплинули на складну політичну гру навколо тривалої війни Росії проти України. Президент РФ Володимир Путін спробував представити ці переговори одночасно і як нову ініціативу, і як продовження перерваних навесні 2022 року консультацій, що зупинилися на етапі попередніх проєктів.
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
У складі російської делегації знову опинилися ті самі чиновники третього ешелону на чолі з помічником Путіна Володимиром Мединським. Але новий мандат було видано після пізньої вечірньої наради в Кремлі 14 травня за участю вищих посадових осіб і навіть командувачів військовими угрупованнями на фронті.
Ані стара форма, ані новий зміст не дали очікуваного результату, насамперед тому, що війна відійшла далеко від проваленого бліцкригу із захоплення Києва, тоді як амбіції Путіна щодо підпорядкування України залишилися колишніми.
Путін продовжує вірити, що його війна на виснаження може бути виграна
Сильний меседж, що пролунав 9 травня від чотирьох європейських лідерів, підштовхнув Путіна до ідеї нових переговорів. Того дня, коли Красною площею пройшов військовий парад, президент Франції Еммануель Макрон, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, прем'єр-міністри Польщі Дональд Туск і Великої Британії Кір Стармер прибули зі спільним візитом до Києва.
Ключовим пунктом їхнього звернення була вимога запровадити місячне припинення вогню, узгоджене із зусиллями президента США Дональда Трампа, який наполягає на укладенні «мирної угоди» для припинення безглуздої і трагічної війни. Кремль відкинув спробу змусити Росію піти на поступки, але, відступивши від звичної жорсткої лінії, висловив готовність обговорити «нюанси» можливого перемир’я. Загроза нових санкцій, можливо, не здалася Путіну фатальною, але відновлену єдність Заходу він сприйняв як серйозну проблему, яка вимагає точкових ударів по відомих протиріччях в інтересах.
Ініціатива термінового раунду двосторонніх переговорів, по суті, і стала таким ударом — Трамп одразу ж висловив підтримку і навіть натякнув на можливість своєї участі. Президент України Володимир Зеленський спробував перехопити ініціативу, кинувши Путіну виклик своєю пропозицією про особисту зустріч і поїздкою до Анкари, де провів тривалі переговори з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом.
Туреччина була готова виступити сумлінним посередником, надавши для переговорів історичний палац Долмабахче, де був присутній міністр закордонних справ Хакан Фідан. Таким чином, московські коментатори отримали не тільки слова Мединського про «задовільну» зустріч, а й незалежні свідчення конструктивного діалогу, хоча російська сторона знову озвучила як умову припинення вогню вимогу повного контролю над чотирма українськими регіонами.
Безвихідь була передбачуваною, оскільки російська делегація не мала повноважень відступати від завищених вимог Путіна і лише прагнула виграти час, узгодивши чергову зустріч для зіставлення обопільних детальних умов припинення вогню. Зеленський прагнув обійти цю укріплену позицію серією дипломатичних кроків — його представники провели «продуктивну» зустріч із державним секретарем США Марко Рубіо та спеціальним посланцем з питань України та Росії Кітом Келлогом.
З Анкари Зеленський попрямував до Тирани (Албанія), де брав участь у саміті Європейського політичного співтовариства з метою заручитися підтримкою нових санкцій, які покарали б Росію за її впертість. Ключові європейські лідери прагнуть посилити тиск на Москву, тоді як Кремль покладає надії на нинішню позицію Трампа, який заявив, що нічого не вдасться домогтися без його особистої зустрічі з Путіним.
Путін, як і раніше, демонструє зневажливе ставлення до загрози нових санкцій, але спад російської економіки — незаперечний факт. Він може перерости в рецесію, навіть якщо нові заходи виявляться не настільки жорсткими, як неодноразово обіцяв Трамп.
Торгівля з КНР скорочується, незважаючи на гучні обіцянки, що пролунали під час нещодавнього візиту голови Сі Цзіньпіна до Москви, а брак робочої сили зачіпає навіть привілейовані підприємства військово-промислового комплексу. Постійне падіння цін на нафту не тільки підриває російський бюджет, а й полегшує європейцям боротьбу з «тіньовим флотом» танкерів. Російські ЗМІ з розмахом висвітлюють нещодавній інцидент у Фінській затоці, коли естонські ВМС спробували оглянути один із таких підозрілих танкерів, що йшли в бік порту Приморськ. Російські «патріотичні» оглядачі з гордістю розповідають про те, як винищувач Су-35 нібито злякав естонські патрульні катери, і про те, що один підводний човен, кілька фрегатів і дюжина корветів, що складають бойовий порядок Балтійського флоту, не здатні організувати ефективний супровід для сумнівно зареєстрованих танкерів.
Путін продовжує вірити, що його війна на виснаження може бути виграна, що перемога — справа місяців, а не років: мовляв, українське прагнення до опору слабшає, а єдність Заходу тріщить по швах. Його генерали підносять кожне «звільнене» українське село як крок до перемоги, водночас приховуючи реальні втрати та ігноруючи колосальні витрати на мобілізацію підкріплень. Аналогічно, його міністри продовжують доповідати про незламну «міцність» російської економіки, применшуючи ознаки рецесії, що насувається.
Ця ілюзорна впевненість у власній силі залишає Путіна неготовим до бажаних переговорів із Трампом. Кремль міг би спробувати домогтися ще кількох поступок на додаток до вже отриманих, але список його вимог виходить далеко за межі раціонального вибору. Компромісна мирна угода вимагатиме від Путіна переходу від ролі військового лідера до ролі керуючого складною внутрішньою кризою — а до такого «пониження на посаді» він явно не готовий.
Переклад NV
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV