«Крим для цього непогано підготовлений». Путін може втратити окупований півострів швидше, ніж завоює Донбас — розмова з Диким

Одразу уточню: це не означає, що не бігає купа народу, які про щось між собою говорять. Бігає величезна купа народу, зокрема з американського боку — всякі трампівські зятьки — [Джаред] Кушнер із [спецпредставником Трампа Стівом] Віткоффом, це все компашка з Мар-а-Лаго. З російського боку бігає ціла купа російських так званих еліток, уже навіть цілого Абрамовича запускали.

Але є один нюанс: усі ці люди можуть говорити і між собою, і з українськими посадовцями… З українською стороною, до речі, теж, крім офіційної переговорної делегації, є ще купа бажаючих примазатись до процесу, надути щоки і використати якісь свої знайомства: у когось у Штатах, а частіше — навпаки, в рашці.

Такої всілякої піни, білого шуму безліч. Але є одна ключова проблема: її звуть Владімір Владімірович Путін. І особисто він жодних перемовин ні з нами, ні вже зі Штатами, не веде. Він вів перемовини крайній раз в Анкориджі на Алясці. І він вів перемовини з тим єдиним, кого він вважає гідним перемовин із собою красивим, а саме — з другом Дональдом [Трампом]. І перемовини мали дуже конкретний предмет: у який спосіб друг Дональд нагне Київ на капітуляцію. Ті перемовини в Анкориджі були для Владіміра Владіміровича цілком успішними. Хоча там теж не без нюансів, але в цілому успішними.

Але далі щось пішло не так. Виявилось, що у друга Дональда абсолютно не ті можливості нагнути Київ на капітуляцію, як вони обоє вважали. І з того часу, коли остаточно розвіявся дух Анкориджа, Путін уже навіть зі Штатами предметних перемовин не веде, бо він тоді домігся чого хотів, а далі, в його системі світу, друг Дональд його кинув. Не виконав те, що в Анкориджі понаобіцяв. Не виконав не тому, що кинув, а, як виявилось, тому що не міг. Але то вже їхні справи, хай розбираються, на якій стадії друг Дональд киданув: на стадії невиконання чи на стадії, коли просто понаобіцяв те, чого в нього реально ніколи не було.

Є той факт, що наразі навіть із Дональдом Путін переговорів не веде, бо немає про що. А тим більше з нами він їх ніколи не вів, не планує вести найближчим часом просто тому, що в його картині світу ми, по-перше, не суб'єктні, по-друге, програємо.

Так, це виключно в його картині світу. Навіть ті ж їхні «русские элитки» давно визнали, що ми суб'єктні і говорити треба саме з нами, а не про нас із Кушнером. Весь світ визнав, що ми настільки суб'єктні, що ми вже тепер постачальники безпеки на той же Близький Схід — згадаймо історію з нашими зенітними дронами.

Але Путін живе в іншому світі. На сьогодні його можливість керувати Росією ще все-таки абсолютно поза сумнівами. Що би там не бігали ці елітки, хто би через Абрамовичів які меседжі не передавав - це не меседжі від Путіна. А в такому разі це все абсолютно позбавлене сенсу. Це просто шлак, білий шум. Їхній диктатор має абсолютно чітке уявлення про те, що і як йому робити. В його уяві він має саме виграти цю війну, і він вважає, що він на цьому шляху, з нього просто треба не звертати, воювати, воювати, воювати і нарешті дотиснути цих впертих хохлів.

— Але це ми з вами розуміємо.

— А наш президент, думаю, теж чудово це розуміє, але він не може собі дозволити такі речі проговорювати на Fox News. Бо там, у Штатах, це миттєво буде повернуто в бік: «Ага, так це насправді Україна не хоче миру. Ага, то Росія, може, б і домовлялась, а це конкретно впертий Зеленський не хоче ніяких перемовин». Тому ми живемо в різних реальностях.

Є реальність імітаційна, іміджева, де ми маємо, як той папуга, весь час повторювати, що ми готові до перемовин, ми хочемо перемовин, і далі з цього вибудовуються абсолютно міфічні конструкції. Ну як саме можна розмірковувати про те, що є на столі перемовин, а що не є на цьому столі, коли немає ні стола, ні перемовин?

Але ще раз: на місці президента я був би змушений теж грати в цю гру, так само надувати щоки, бо ми не можемо… Росія просто доклала величезних зусиль, щоб нас зобразити недоговороздатними — тими, хто не хоче миру.

Ми змушені грати в цю гру, змушені весь час нагадувати, що ні-ні, це саме ми миру хочемо, а Путін щось ніяк всерйоз про це говорити не готовий. От і все. Ми далі продовжуємо цю дипломатичну гру, зайвий раз демонструємо американському суспільству, що ми до перемовин готові. Крапка, на цьому все.

В Росії в реальності на сьогодні є одна людина, яка ухвалює рішення, які реально виконуються, одна людина, яка віддає накази їх армії, яка може будь-кого з цих еліток у будь-який момент посадити тощо. Отже, ця одна людина до перемовин не готова, перемовини з нами не веде.

Це була констатація факту, а тепер далі моя оцінка цього факту: І слава Богу. Я не вважаю, що на цій стадії, на якій ми перебуваємо зараз, нам потрібні перемовини з Росією. Річ у тім, що навіть ці всі вже такі найреалістичніші російські елітки готові з нами говорити про перемир’я по нинішній лінії фронту — фактично про втрату нами 20% нашої території, про те, що ми фактично назавжди забуваємо Крим, Приазов’я, Донбас. Вибачте, а навіщо нам зараз такі перемовини? Навіщо нам це?

Не дай Боже Путін пішов би всерйоз на такі перемовини, отут нас би вже тиснув не тільки Трамп. Тут і абсолютна більшість наших чарівних європейських сусідів почали би дуже жорстко на нас тиснути: «О, вам нарешті пропонують мир, ми вже всі так втомилися від вашої війни, нарешті Росія готова зупинитись, зупиніться і ви, хапайтесь за цей шанс». І це була би страшна для нас ситуація.

А поки Путін нас від цього рятує, тим часом він своєю категоричною відмовою від перемовин про перемир’я залізною рукою веде зараз Росію до того, що нам насправді треба: до повної поразки в цій війні.

До такої поразки, після якої його режим реально впаде, його армія буде небоєздатною і ми повернемо собі всі наші території, включно з Кримом.

Де в цій картині Крим? Ще раз, його немає на столі перемовин, бо немає ні стола, ні перемовин, а от натомість у реальній війні його роль дуже важлива. Якраз із погляду мудрих західних аналітиків, Крим — це свого роду заручник. Бо ми зараз його дуже щільно обробляємо, ізолювали, фактично готуємо його до переходу під український контроль. І почали з того, що контроль над небом уже встановили, а це дуже важливо. І з погляду мудрих західних аналітиків, це би мало стимулювати Путіна до перемовин. Але ні, не стимулює, і слава Богу.

Тому що Путін поки вперся в Донбас. От він не дивиться на Крим зараз, не дивиться на південь. Або, може, йому настільки бояться цю інформацію донести — це вже я не знаю, хай росіяни між собою розбираються. Але факт є факт: у його картині світу він не втрачає Крим, в його картині світу він здобуває Донбас.

Донбас він дійсно потроху здобуває, але черепашачим темпом і з шаленими втратами. Натомість Крим ризикує втратити швидше, ніж завоює Донбас. Крим уже реально дуже непогано підготовлений.

Я все ж не буду поділяти оптимізм [терориста Ігоря] Гіркіна, який вважає, що ми ось-ось висадимо десант. На мою думку, не ось-ось. Але те, що там відбувається — це однозначно підготовка до майбутньої наземної операції, і ця підготовка йде дуже системно, дуже поки що успішно.

Почали з перерізання траси Новоросія, далі перерізали сполучення по Азову, взяли під контроль фактично все небо над півостровом, знову Севастополь всю ніч не спав, і Кримський міст закривали для руху. Кримський міст ми спеціально поки не перебиваємо, нам просто треба поки залишити їм шлях до виїзду.

Нам треба, щоб вони валили з півострова на материк, для цього ми їм залишили автомобільну частину цього мосту. Залізнична після ще дуже давньої нашої операції так досі до кінця і не відновилась, там дуже обережно легенькі поїзди проходять. От така на сьогодні історія.

Крим в абсолютно жахливому воєнному стані, жахливому для тих, хто його обороняє - в цьому разі для окупантів. Крим дуже системно, методично обробляється нами і готується до деокупації, а тим часом на столі перемовин його немає, бо немає цього стола.