Думки після ударів по Києву. Чого вартуватиме боротьба за прийнятні умови миру

Після ударів по Києву, особливо коли гинуть люди, завжди важче. Коли росіяни атакують Харків, Суми, Запоріжжя чи Херсон — боляче Харкову, Сумам, Запоріжжю чи Херсону, а також особливо чутливим і емпатичним людям в інших регіонах. Хіба не так? Так.

А коли росіяни атакують Київ — боляче всім. Простір стискається в маленьку цятку.

Це цілком зрозуміло й правильно. Бо Київ — не Москва. Це не просто столиця — це справжнє серце країни. І тримається Київ загалом гідно. І воюють кияни (як корінні, так і ті, що понаїхали) значно активніше, ніж москвичі. І гинуть…

Тож зі столицею в нас усе гаразд.

І Київ загалом тримається гідно

Що не так — це зграї емоційно нестійких співгромадян, які заполонюють ефір тривожними, ні до кого конкретно не зверненими вигуками та закликами «щось зробити», «говорити як із дорослими» (й одразу тікають геть), негайно створити диво. Причому йдеться не про тих, хто реально постраждав, а про тих, кому хронічно неспокійно і хто хоче, щоб його взяли на ручки.

Як із дорослими — немає нічого легшого.

У Києві та області — 17 загиблих і 44 поранених унаслідок зосередженого ракетного удару.

А в Харкові — буденно: від ранку вже 11 поранених. Дві «бандеролі». Просто так.

Учора в області росіяни буденно вбили двох людей. У Балаклію прилетіла «Бандероль» — поранено трьох жінок (87, 79 та 82 років). З однієї з громад на північ від Харкова сьогодні виїхали останні троє мешканців, а було понад тисячу. І так далі.

На Сумщині внаслідок російських ударів травмовано 12 людей, серед яких — четверо дітей. Сьогодні рано-вранці по центру Путивля (що за 26 км від кордону) вдарили два FPV-дрони; поранено двох людей.

Учора ввечері росіяни буденно атакували Запорізьку обласну дитячу лікарню; пощастило — обійшлося без постраждалих…

Чи можна з цим щось швидко зробити? Звісно. Треба стати на шлях беззастережного прийняття умов Росії.

Початок цього шляху бачать усі — на Донбасі. А де кінець? Він теж жахливо очевидний: українські війська в авангарді спільної з бурятами армії, що пояснюють полякам, наскільки ті помилялися. Якщо ви думаєте інакше — ви обманюєте себе. Беззастережне прийняття та швидкі рішення закінчаться саме там.

І знаєте що? Ви можете не вірити. А от європейці в це охоче вірять. Адже відступити й здатися під тиском нездоланної сили — це цивілізований європейський підхід, реакція нормальних людей. Вони масово чинили так зовсім нещодавно.

А от битися на смерть із переважаючими силами ворога — це ознака східнослов'янського варварства та впертості, що є невіддільною частиною нашого національного менталітету.

Тому ми й досі тут, а до цього 400 років утримували найродючішу рівнину Євразії, не маючи природно захищених кордонів.

Шлях до спільного з бурятами вторгнення до Польщі пролягає через відчуття безвиході, яке росіяни терпляче плекають.

Я (і не лише я, а й значно розумніші та впливовіші люди) витратив чимало часу, щоб донести до тих, до кого міг достукатися, просту думку: щойно ви своєю бездіяльністю штовхнете українців у стан безнадії — чекайте на гостей. На щастя, нам усім допоміг товариш Трамп, який продемонстрував, що американці можуть самоусунутися й не захистити від цієї «краси».

І слід віддати належне Європі — виконано колосальну роботу. Це відібрало час. І попереду — не менше.

Тож, якщо швидко — то ось таке рішення. Не подобається? Ну, тоді залишається лише один варіант: боротися за прийнятні умови миру. Такі, за яких відступати доведеться агресору, а не жертві агресії.

Але в цього є ціна.

Щодо ціни для України і конкретно для прифронтової зони — я неодноразово про це говорив і щодня трохи нагадую.

Вона жахлива.

Тому я є палким прихильником «партії миру». Мир уже вчора — на прийнятних умовах і з подальшою дипломатією — це те, чого я прагну. І зовсім не лише я, а й майже всі, кого я знаю. Це збереже людські життя.

Але Росія цього не хоче. Тому такого варіанта просто не існує.

Він може з’явитися тоді, коли в РФ не буде іншого вибору. До цього можна лише змусити.

Що це означає?

Не варто плекати ілюзій. Це означає, що Україна сама тяжко постраждає, але водночас завдасть Росії колосальної шкоди. Ймовірно — такої, що несумісна з існуванням імперії в її нинішньому вигляді. Якщо Путін не зупиниться або його не зупинять.

Щодо окремого питання — протидії балістиці — я також писав. У реальних умовах не існує способу перехоплювати ту кількість ракет, яку може запускати РФ. Його просто технічно не існує на осяжне майбутнє.

Зменшити тиск, спричинений балістикою, можна шляхом: 1) впливу на пускові установки; 2) впливу на виробництво; 3) санкцій. Усе це робиться.

Але, по-перше, це справді складно (США та Ізраїль, маючи тотальну перевагу в повітрі, не можуть впоратися з іранською балістикою). По-друге, не все залежить від України. Тому це триває довше, ніж могло б.

Тому прильоти будуть. Будуть жертви (я навіть наводив оціночну цифру місяць тому) і руйнування. Вимоги до центральної та місцевої влади щодо захисту цивільних — справедливі й обґрунтовані; робиться далеко не все можливе.

Шанс на зниження тиску може з’явитися завдяки політичному розміну: ми не атакуємо РФ, а вони не атакують нас — щодо певного спектра об'єктів. Над цим також працюють.

Наприклад, вже майже тиждень Україна витримує ритм «НПЗ + склад Wildberries за ніч». Сьогодні згорів логістичний центр у Тульській області. Удар по складу в Татарстані результату не дав. Нічого, днем раніше чи днем пізніше…

Черговий удар по нафтопереробному заводу в Уфі виявився результативним. OSINT-дослідники попередньо визначили, що палають установка каталітичного риформінгу Л-35−11/1000 та комбінована установка «Жекса» (GEXA).

Це революційне обладнання було придбано у французів ще в 1970-х роках. Вони ж і обслуговували його фактично до 2022 року, а в період 1990−2010 років було проведено кілька етапів модернізації. Якщо відкинути технічні подробиці: йдеться про 1 мільйон тонн високооктанових бензинів (до АІ-100) на рік. Для росіян це болісно й прикро, адже французи більше не приїдуть.

«Добрі дрони» залишали окупантів без світла в Криму, а зараз змістили акцент на тимчасово окуповані території Запорізької та Донецької областей (це, зокрема, ускладнює роботу ППО, заряджання дронів тощо).

Тому використовуйте будь-які прийоми, що проганяють безвихідь. Адже для неї немає підстав.

Вірте в «чорних лебедів». Медитуйте. Лайте «Одіссею». Вишивайте бісером по дереву. Виходьте з найгіршого сценарію і, за можливості, готуйтеся. Бо ілюзії не набагато кращі за безвихідь.

Завтра буде новий день. Росіяни можуть активізуватися ще й через спеку (липень ми проскочили, зокрема, завдяки погоді). Бережіть себе та близьких, одягайте панамки, а тим, кому пощастило з локацією, — не запливайте за буйки.

Оригінал

Текст опубліковано з дозволу автора