Друга п’ята колона

2014-й для них став справжньою трагедією. Але річ зовсім не у списках загиблих і покалічених. Окупація територій позбавила їх декількох мільйонів голосів і забрала можливість контролювати український парламент. Їхній електорат залишився у Криму і на Донбасі, тому проросійська пухлина у ВР скоротилася у рази. Вони не здатні сформувати самостійну більшість і тому змушені шукати союзників.

І вони знайшли їх.

Друга п’ята колона Кремля нам теж непогано знайома. Її ряди складаються з тих, хто звик сприймати Україну як офіс. Тих, хто заробляє на монополії та нечесній конкуренції. Тих, хто заробив капітал на політичній корупції. Їхнє життєве кредо зводиться до фрази «Техас мають грабувати техасці», і тому ситуативно у 2014-му вони могли опинитися на українському боці.

І могли опинитися там лише тому, що вторгнення загрожувало їхнім активам. Капіталізації. Способу життя. Бо прихід російських прапорів обіцяв підконтрольним їм бізнесам глобальний переділ. Внутрішньовидова боротьба з російськими олігархами зовсім не входила у плани українських, і тому на нашій пам’яті ще свіжа історія про їхній показний патріотизм та вдавану бойовитість.

Відтоді минуло шість років. І виявилося, що втеча від Росії поставила Україну в нову для країни ситуацію. Війна позбавила Київ «другої тумбочки з грошима». Залишилася одна-єдина — західна. З якої видавали транші тільки під зобов’язання.

Західний райдер вміщував реформи. Прозорі держзакупівлі. Ринкові зарплати для держслужбовців. Європа почала вчити Україну правилам гігієни і гарним манерам. Основ економіки та права. Вимагала мити руки перед їжею і чистити зуби перед сном. Кожен засвоєний урок винагороджувався фінансовим траншем. А загроза його втрати прирікала Україну на майже гарантовану катастрофу.

Мотиви Європи були зрозумілі: немає сенсу мати на кордоні багатомільйонну злиденну країну. Таке сусідство загрожує нелегальною міграцією, контрабандою та зростанням злочинності. «Тягар білої людини» на новий лад — допоможи сусідові встати на ноги, щоб він не став для тебе джерелом проблем. Прискорений досвід соціально-економічного дорослішання у масштабах країни. Нічого нового. Нічого дивного.

Але в тому й особливість, що вся ця нова реальність найменше вигідна тим, хто звик заробляти на колишніх правилах гри. Від яких всі жителі країни програвали незначно, а вигравали деякі, але багато. Якщо перша п’ята колона складається із тих, хто мріє бачити Україну на російській орбіті, то друга п’ята сформувалася з тих, хто не хоче бачити її на європейській.

І тепер вони уклали ситуативний союз. Головним завданням якого — зберегти Україну в колишньої буферній зоні. Одні хочуть реваншу. Інші не хочуть прогресу. І тепер ми стежимо за тим, як нова коаліція обнуляє всі нечисленні досягнення країни останніх років.

Під знесення йде антикорупційна система. Кадрова політика. Прозорість і конкурентність. Замість цього нам розповідають про підступний Захід і зовнішнє управління. Вимагають свята неслухняності. Годують європофобією і теоріями змов. У хід йде не тільки ностальгія за минулим, але ще і свідомо культивована ненависть до складних рецептів. Незалежністю оголошують суверенне право ставати на граблі.

Їхня перемога означатиме нашу поразку. Країні знову пропишуть знеболювальне замість лікування. Заспокійливе замість ліків. Пухлина намагається взяти реванш за роки хіміотерапії, і немає сенсу намагатися з нею домовитися. Війна йде на два фронти: адепти минулого і сьогодення об'єднали зусилля для боротьби з майбутнім. І якщо ви продовжуєте вважати, що у країні лише одна п’ята колона, ви помиляєтеся.

Відтепер їх дві.

Колонка опублікована у журналі НВ за 24 вересня 2020. Републікація повної версії заборонена.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ