Нещодавній позаплановий візит директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви викликав хвилю здогадок і гіпотез. Хоча подробиці переговорів тримають у таємниці, одразу кілька джерел стверджують: Реткліфф прибув до російської столиці з чітким попередженням — не випробовувати НАТО на міцність.
Це цілком узгоджується з останніми оцінками американської розвідки. У доповіді, опублікованій на початку серпня, йшлося про те, що протягом найближчих кількох років Росія будь-якої миті може спробувати перевірити готовність НАТО до протидії, здійснивши обмежену атаку на одну з країн Альянсу.
Тим часом цього тижня Німеччина звинуватила Росію в причетності до спроби влаштувати вибух в аеропорту Лейпцига. Цей епізод демонструє, наскільки високі ставки
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
в тій тіньовій війні, яку Кремль уже веде по всій Європі.
Попри численні свідчення дедалі агресивніших дій Росії в багатьох країнах Європи, чимало експертів із глибоким скепсисом ставляться до заяв про те, що Путін справді наважиться напасти на НАТО.
Скептики вказують на загальновідомі проблеми російської армії в Україні як на головний доказ: Москва сьогодні не в тому становищі, щоб іти на конфронтацію зі значно численнішим і могутнішим Північноатлантичним альянсом.
Цей аргумент не можна назвати помилковим, однак він докорінно неправильно тлумачить наміри Росії. Якщо Путін усе ж таки вирішить атакувати НАТО, його метою буде не розгром Альянсу, а його розкол і підрив довіри до нього. Ба більше, російський президент може вважати нинішню нестабільну геополітичну ситуацію унікальним «вікном можливостей» — шансом розколоти Захід і здобути перемогу над Україною.
Розпад єдності на Заході підживлює амбіції Путіна
Починаючи з 2022 року, Путін здобув сумнівну славу через перебільшення успіхів російської армії в Україні. Утім, назвати його цілковитим фантазером не можна: він усвідомлює, що в традиційному військовому зіткненні з НАТО Москва не має жодного шансу. Потенційний удар по Альянсу був би локальним і мав би зовсім іншу мету — поглибити розбіжності між союзниками та продемонструвати брак у них політичної рішучості.
За такого сценарію російські війська здійснять транскордонне вторгнення десь на східному фланзі НАТО — можливо, під приводом захисту етнічних росіян. Після цього Москва кине виклик Альянсу, змушуючи його відреагувати.
Якщо країнам НАТО не вдасться домовитися про військову відповідь і вони виявляться паралізованими страхом подальшої ескалації — тим самим страхом, що значною мірою визначав їхній підхід до війни в Україні, — довіру до колективних гарантій безпеки Альянсу буде остаточно підірвано. Путін зможе скористатися цим моментом безпрецедентної вразливості, щоб тиснути на окремі європейські країни, домагаючись від них відмови від підтримки України.
Для багатьох західних оглядачів сама думка про можливий напад Росії на НАТО досі видається абсурдною й відірваною від реальності. Однак, якщо поглянути на ситуацію очима Путіна, такий сценарій починає здаватися моторошно правдоподібним.
Російський диктатор поставив усе на карту, розв’язавши війну проти України, але його армія так і не змогла здійснити вирішальний прорив на полі бою проти супротивника, за спиною якого стоїть надійний і недосяжний європейський тил.
З цієї причини шлях до перемоги для нього пролягає через руйнування цієї життєво важливої артерії європейської допомоги. А що може бути ефективнішим для досягнення цієї мети, ніж внести розбрат у лави НАТО та дискредитувати Альянс?
Спираючись на власний досвід, Путін навряд чи очікує на жорстку й рішучу відповідь НАТО в разі російської атаки. Натомість він переконаний, що реакція західних лідерів знову обмежиться гучними заявами та млявою, непереконливою протидією — так само, як це було після вторгнення до Грузії у 2008 році, анексії Криму у 2014-му та початку повномасштабної війни у 2022-му.
Додатковим підживленням для амбіцій Путіна слугує очевидний розпад єдності на Заході. Увага США сьогодні повністю прикута до Ірану, а розбіжності щодо кризи на Близькому Сході лише загострили тертя між адміністрацією Трампа та її європейськими союзниками. За таких умов зовсім неважко уявити, як у критичний момент Захід просто не зможе виступити єдиним фронтом.
Та й сама Європа поки що не готова до оборони. Європейські лідери нині гарячково намагаються компенсувати наслідки багаторічного нехтування власним оборонним сектором і вже розпочали масштабне переозброєння. Зрештою, це може цілковито змінити архітектуру безпеки континенту, однак на завершення цього проєкту знадобляться роки.
А доти Європа залишається вразливою, що створює для Путіна вікно можливостей, яким він цілком може спробувати скористатися.
Утім, усе це зовсім не означає, що напад Росії на НАТО є неминучим або відбудеться найближчими днями. За нинішніх умов Путін, найімовірніше, продовжить вести проти Європи гібридну війну в «сірій зоні», водночас намагаючись примусити Україну до капітуляції за допомогою бомбардувань. І все ж ризик небезпечної ескалації між Росією та НАТО зараз високий як ніколи, і недооцінювати його не можна.
Найкращий спосіб запобігти цій загрозі — чітко дати зрозуміти Путіну: намагаючись зіграти на слабкості Заходу, він ризикує втратити все. Але для цього потрібен такий рівень стримування, якого союзникам сьогодні вочевидь бракує.
Переклад NV
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Пітера Дікінсона. Републікація повної версії тексту заборонена.