З’являються новини про угоду між Вірменією, Азербайджаном та Туреччиною щодо Зангезурського коридору. Це сталося після візиту прем'єр-міністра Вірменії Пашиняна до Туреччини на початку цього тижня.
Тож пропоную вам кілька висновків:
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
По-перше, це є гарним знаком остаточної мирної угоди між Вірменією та Азербайджаном, яка нарешті покладе край багаторічним суперечкам щодо Нагірного Карабаху, а також відкриває потенціал для відкриття кордонів між Вірменією, Азербайджаном та Туреччиною. Це величезна потенційна торговельна та транзитна перемога для всіх трьох, відкриваючи через ці три держави шлях sз Центральної Азії до Європи.
Це наслідок її катастрофічної війни проти України
По-друге, для Туреччини будь-яка угода з Вірменією ще більше сприятиме полегшенню відносин sз Європою та США, що були напружені через лобіювання вірменською діаспорою важливих для неї питань.
По-третє, це ще одна величезна поразка для Росії, і я б сказав, що це наслідок її катастрофічної війни проти України. Через те, що Росія зав’язла у війні проти України, вона не змогла використати військову силу для захисту своїх інтересів на Південному Кавказі. Це означає, що коли Азербайджан, за підтримки турецьких військових і технологічних поставок, розпочав свій останній наступ у Нагорному Карабаху 2023 року, Росія не змогла виконати свої безпекові зобов’язання перед Вірменією, і результатом стала переконлива перемога Азербайджану. Прем'єр-міністр Вірменії Пашинян тепер змушений жити із цими наслідками, і підписання остаточної мирної угоди з Азербайджаном, і нормалізація відносин з Туреччиною є лише частиною цього процесу.
Російський вплив зменшується, Пашинян це бачить, тож прагне нормалізувати відносини з Азербайджаном і Туреччиною, а також поглибити зв’язки з Європою (зокрема, з Францією), прагнучи остаточно вивести Вірменію з російської орбіти. Росія намагалася загальмувати цей процес, втручаючись у політику Вірменії, пробуючи послабити владу Пашиняна. Були повідомлення про спроби державного перевороту проти Пашиняна, інспіровані Росією.
Азербайджан чинить опір остаточній мирній угоді, доки до конституції Вірменії не буде внесено змін, що підтвердили б контроль Баку над Нагорним Карабахом. Пашиняну це важко зробити, враховуючи його низький рейтинг та наближення виборів. Він зволікає із цими поступками до закінчення виборів. Однак поступка Азербайджану та Туреччині щодо Зангезурського коридору може призвести до того, що Азербайджан також запропонує поступки щодо цих самих конституційних вимог. Це дуже скоро може уможливити підписання остаточної мирної угоди між Вірменією та Азербайджаном. Пашинян сподівається, що будь-які економічні вигоди від відкриття кордонів та покращення візових прав для вірмен до Європи зрештою принесуть йому бажану перемогу на виборах.
Росія зараз лише спостерігає, як і Вірменія, і Азербайджан виходять з її орбіти, спрямовуючи свої зусилля до Європи та Туреччини, і, очевидно, незадоволена цим. Нещодавні вбивства/арешти азербайджанців у Росії можуть бути частиною зусиль Москви щодо помсти Баку. Однак Баку показав, що вміє за себе постояти. Це підтверджується нещодавніми затриманнями агентів російської ФСБ, які працювали під прикриттям у пропагандистському агентстві Sputnik в Баку.
Тож почалася обопільна жорстка конфронтація. Сумніваюся, що Москва прагнутиме прямого військового конфлікту з Баку, оскільки:
а) азербайджанські військові продемонстрували свою спроможність у нещодавніх війнах у Нагорному Карабасі;
б) будь-який напад Росії на Азербайджан несе ризик війни з Туреччиною;
в) російські війська вже розгорнуті в Україні.
Іронія, однак, у тому, що поки Вірменія та Азербайджан сходять з орбіти впливу Росії, сусідня Грузія, колись улюблениця Заходу, була повернута назад до Москви адміністрацією Іванішвілі і його Грузинською мрією. Прозахідні демонстрації там все ще тривають, хоча і супроводжуються арештами і витісненням з країни незгодних.
Грузія все ще перебуває у грі з точки зору протистояння між Росією і Заходом. Ще одним ускладненням є залучення Китаю, який претендує на управління портом Анаклія. Останнє дратує адміністрацію Трампа, яка все ще підтримує зусилля Конгресу США щодо запровадження санкцій проти режиму Іванішвілі, навіть попри те, що він вписується в популістську, ультраправу когорту Трампа, де є Віктор Орбан, Роберт Фіцо та інші.
Четверте, і останнє: Азербайджан і Туреччина просувають Зангезурський коридор, скориставшись слабкістю Ірану після нещодавніх атак США/Ізраїлю. Досі Іран виступав проти відкриття Зангезурського коридору.
Переклад NV
Текст опубліковано з дозволу автора