Нещодавно російські журналісти оприлюднили інсайдерську інформацію про дослідження суспільних настроїв у Росії, яку їм вдалося отримати від джерела в партії влади та соціолога, знайомого з результатами опитувань. Згідно з цими даними, понад 60% росіян відчувають втому від війни проти України. Також зростає кількість тих, хто готовий прийняти результат війни без перемоги. Учасники фокус-груп заявляли, що їм потрібне завершення війни і байдуже, яким саме воно буде — за винятком відвертої поразки. Вони просто хочуть, щоб було зроблено щось, що припинить дискомфорт, який війна принесла в їхнє життя.
Попри те, що будь-яку інформацію з російських джерел слід оцінювати обережно, ці результати загалом відповідають тому, що можна спостерігати під час моніторингу російських соціальних мереж. Вони також узгоджуються з тим, чого варто було б очікувати з огляду на перебіг подій останнім часом — оскільки рівень невдоволення, який приносить росіянам війна, постійно зростає, то природно зростає й бажання позбутись джерела дискомфорту.
Значна частина з них охоче погодиться і на такий варіант
Водночас, слід чітко підкреслити, чого саме хоче згадана більшість росіян — вони прагнуть аби припинився дискомфорт, який приносить війна (надалі, узагальнено, я називатиму його стражданням), а припинення самої війни сприймається як засіб досягнення цієї мети. Якщо зупинити страждання можна буде іншим способом — наприклад, швидким розгромом та окупацією України, — значна частина з них охоче погодиться і на такий варіант. Аналогічно вони були б готові повернутися до ситуації, коли війна триває, але майже не впливає на їхнє повсякденне життя.
Іншими словами, росіяни не змінилися і не прозріли, як би нам цього не хотілося. Просто їм, як і всім людям, не подобається страждати, а, натомість, тепер війна приносить їм страждання, отож, вони розглядають її завершення як спосіб припинення цього неприємного стану.
Тими аргументами, які їх переконали, були не слова притомних людей, а біологічні реакції. Якщо раніше у свідомості більшості росіян війна асоціювалась, з різного роду захопливими байками, які їм розповідала пропаганда та соціальні мережі, то тепер, завдяки зусиллям українців, вона асоціюється зі страхом, болем, втратами та невизначеністю. Тобто ми нарешті пов’язали в їхньому мозку війну із її справжніми наслідками, які їм, природно, не сподобались.
Оскільки є всі підстави очікувати, що кількість їхніх страждань й надалі зростатиме і торкатиметься все більшої кількості росіян, то логічно буде стверджувати, що зростатиме кількість тих, хто намагатиметься їх позбутися і тому бажатиме завершення війни.
Протягом тривалого часу теорія перемоги України та її союзників передбачала, що необхідно довести ситуацію до точки, коли Путін усвідомить: припинити війну вигідніше, ніж продовжувати її. Проблема полягає в тому, що ця точка, як виявилося, перебуває значно далі, ніж багато хто сподівався. Путін надто багато інвестував у війну — політично, економічно та особисто — тому готовий дуже довго терпіти, перш ніж визнати невдачу.
Саме тому перспективнішим може виявитися інший шлях: доведення російського суспільства до усвідомлення того, що єдиним швидким, надійним і гарантованим способом припинити страждання є негайне завершення війни. Натомість альтернативний шлях, який пропонує Путін, є довгим, сповнений страждань і без жодних гарантій успіху.
Об'єктивні передумови для такого усвідомлення вже сформувалися. По суті, Росія опинилася в ситуації, коли прагнення значної частини населення дедалі більше суперечать путінській теорії перемоги. Нагадаю, вона передбачає «гру в довгу» — затяжну війну, яка колись має завершитися омріяною «пабєдою». Оскільки, відтепер кожен день війни приносить страждання більшості росіян, то виходить, що тривала війна приводитиме до тривалих страждань мешканців Росії. Іншими словами путінська теорія перемоги тепер стала теорією їхніх страждань. І це одна з найважливіших змін, які відбулись останнім часом. Чим швидше росіяни її усвідомлять, тим швидше припиниться їхній дискомфорт.
Власне, в цій ситуації з’являється надія на продуктивний протест росіян, спрямований проти політики продовження їхніх страждань: якщо вони відчують, що перешкодою на шляху до мети є Путін, то природньою реакцією буде позбутись цієї перешкоди. Кремлівський диктатор, до речі, ще й активно підігрує протестним настроям, адже здається просто не може припинити теревенити мантри про пабєду. Оскільки ж кожна така згадка чим далі тим більше асоціюватиметься в свідомості росіян з довгим та сповненим страждань шляхом без жодних гарантій успіху, то вона викликатиме в них природнє невдоволення, яке перекидатиметься й на особу, що веде їх цим шляхом.
Звичайно, все написане стосується далеко не всіх росіян, а тільки більшої їх частини. Серед них залишається чимало тих, хто готовий терпіти будь-які труднощі заради «пабєди», а також тих, кого війна поки що майже не зачепила. Втім, ми, українці, продовжуємо працювати над тим, аби наші «аргументи» виявились переконливими і для цієї категорії росіян. На рівні інстинктів вони повинні засвоїти, що війна означає страждання, а той, хто пропонує продовження війни, пропонує продовження страждань. Коли відбудеться таке усвідомлення, вони, нарешті, стануть на шлях звільнення від всіх тих прикростей, які тільки починають сипатись на їхню голову.