У США і Китаю знову спільний ворог. Підказка: це не Москва

Йдеться про глобальний безлад, що розростається і може дестабілізувати весь світ, якщо перед обличчям викликів, що зростають, сторони не навчаться балансувати між суперництвом і партнерством. Ці загрози можна подолати тільки спільно, спільними зусиллями.

І перший крок до цього — США та Китай мають разом виробити обмежувальні механізми проти зловмисного використання штучного інтелекту, особливо тепер, коли новітні моделі продемонстрували разюче потужні можливості для кібератак.

З часів зустрічі Ніксона і Мао світ пережив два фундаментальних зрушення. Перше — досі ще не до кінця усвідомлене, хоча тривожні сигнали вже лунають дедалі гучніше, — пов’язане з появою нових асиметричних інструментів штучного інтелекту, які здатні наділити непропорційно великою силою невеликі, але небезпечні групи: терористів, анархістів, злочинців, радикальні політичні рухи або навіть малі держави.

У наш час двоє хлопців у печері з ноутбуком, доступом до новітніх моделей ШІ і терміналом Starlink здатні атакувати критичну інфраструктуру практично будь-якої держави.

Наші долі тепер дійсно сплавлені воєдино

Друге зрушення стосується глобалізації. Саміт Ніксона і Мао запустив процес переходу світу від набору розрізнених елементів до єдиної взаємопов'язаної, тісно переплетеної системи. Ніксон і Мао послабили міжнародну ізоляцію Китаю, а Ден Сяопін згодом різко прискорив цей процес, перевівши країну до моделі державного капіталізму і запустивши потужний каскад економічних і технологічних перетворень.

На початок XXI століття поєднання двох чинників — вступу Китаю до Світової організації торгівлі та глобального поширення інтернету — призвело до того, що більше людей у більшій кількості країн отримали можливість конкурувати, взаємодіяти та співпрацювати в більшій кількості напрямів, з меншими витратами та в масштабах, безпрецедентних за всю історію людства. Саме тому в 2005 році я назвав свою книгу «Світ — плоский».

Однак природа технологічних змін така, що кожен новий ривок відбувається швидше за попередній, адже він спирається на інструменти, створені попередньою епохою. Через роки після того, як я висунув тезу про «плоский світ», технології та інші сили продовжили свій розвиток і перевели нас, як зазначив Дов Сайдман — засновник The HOW Institute for Society, — зі стану взаємопов'язаності у стан взаємозалежності. Або, як він сам це формулює, від «плоского» світу до світу «спаяного» або «сплавленого». Від «плоского» світу ще можна було відключитися. Від «сплавленого» світу піти вже неможливо. Тепер ми всі будемо або разом підніматися, або разом падати.

І річ не тільки в тому, що розвиток інтернету, смартфонів, оптоволоконних мереж, супутників і бездротового зв’язку пов’язав нас технологічно тісніше, ніж будь-коли раніше. Не менш важливо й те, що ціла низка викликів планетарного масштабу ще сильніше сплавила наші долі воєдино.

Ці виклики настільки великі за своїм охопленням і настільки байдужі до державних кордонів, що жодна країна, якою б могутньою вона не була, не здатна самотужки впоратися з ними або сховатися від них.

Ми чудово знаємо, про які виклики йдеться: пом’якшення наслідків кліматичних змін, запобігання розповсюдженню ядерної та біологічної зброї, управління глобальною міграцією, боротьба з пандеміями, підтримання безперебійної роботи світових ланцюжків поставок, від яких сьогодні залежить усе людство, і — найважливіше та найнагальніше — контроль над новим видом штучного інтелекту, який ми самі породили.

Щодо багатьох із цих проблем людство ще могло дозволити собі відкладати рішення або обмежуватися частковою співпрацею, але у випадку з кібератакувальними можливостями ШІ час вийшов. Рухатися вперед без ухвалення негайних рішень уже неможливо.

Як зазначає Крейг Манді — колишній керівник досліджень і стратегії Microsoft, а також мій давній партнер з осмислення нової ШІ-загрози, — протягом багатьох років США і Китай регулярно випробовували системи один одного, впроваджували шкідливу інфраструктуру і викрадали інформацію за допомогою прихованих кібероперацій.

Однак обидві сторони розуміли: якщо Китай виведе з ладу наші електромережі, ми зможемо вивести з ладу їхні. Якщо Пекін здатний занурити Вашингтон у темряву, то останній здатний зробити те саме з Пекіном. Це нагадує ситуацію з ядерною зброєю. «Вони фактично відтворили режим взаємного гарантованого знищення», — каже Манді.

Але тепер на сцену виходить новий набір гравців — потенційно вкрай небезпечних, і це вже не тільки держави. Проте вони здатні загрожувати і США, і Китаю одночасно.

Йдеться про агентні системи штучного інтелекту, нещодавно презентовані Anthropic і OpenAI, які здатні надати невеликим групам кіберзлочинців інструменти для підриву як китайської, так і американської економіки — та й будь-якої іншої — за мінімальних витрат і практично без спеціальних знань. Можна не сумніватися, що аналогічні можливості запропонують і інші американські моделі, як-от Gemini від Google, а незабаром такі самі розробки з’являться й у Китаю.

Оскільки саме компанії США та Китаю першими створили подібні агентні системи, саме ці дві країни мають узяти на себе лідерство в контролі над їхнім розповсюдженням і створенні захисних механізмів — як заради власної безпеки, так і заради всього світу.

Anthropic і OpenAI вже заявили, що їхні новітні моделі настільки потужні у виявленні та експлуатації вразливостей програмного забезпечення, що компанії поки що свідомо обмежують їхнє поширення. Однак питання лише в часі: рано чи пізно ці технології вийдуть з-під контролю, якщо це, звісно, вже не сталося.

На думку Манді, саме ця загроза має стати найпотужнішим стимулом для об'єднання зусиль США і Китаю — хоча б у цьому конкретному напрямі, який уже став очевидною і безпосередньою небезпекою для обох країн.

І це зовсім не неможливе завдання. В епоху Ніксона і Мао США і Китай вже змогли співпрацювати перед обличчям спільної загрози в особі Радянського Союзу. Сьогодні у них знову є спільний виклик. Тільки тепер це не держава, а технологія — ризики асиметричних кіберзагроз з боку агентного ШІ, які зростають.

Стара G2 («Велика двійка») — США і Китай — повинна об'єднатися з тим, що я б назвав новою I7 («Інтелектуальною сімкою») — Anthropic, Google/Alphabet, OpenAI, Meta, Alibaba Group, DeepSeek і ByteDance, щоб спільно знайти способи отримати максимум користі від нових ШІ-моделей, одночасно захищаючись від їхніх найгірших сценаріїв. Ні уряди поодинці, ні приватні компанії самостійно не здатні вирішити цю проблему.

На тлі війни з Іраном майже непоміченою залишилася новина про те, що Трамп, за деякою інформацією, розглядає можливість запровадження державного нагляду за ШІ-моделями до їхнього публічного випуску. Це вкрай розумний крок. Людям час усвідомити: ми вступаємо в епоху, коли приватні компанії фактично отримують можливість «розщеплювати атом» — якщо мати на увазі ту міць, яку вони здатні випустити на волю й обрушити в найрізноманітніших напрямах.

Як і у випадку з атомною енергією, тут можна або створювати електрику, або виробляти бомби. Те ж саме стосується і агентного ШІ. Перед людством відкривається можливість або творити безмежне благо, або створювати зброю колосальної асиметричної руйнівної сили.

Очікується, що тема агентного ШІ стане однією з ключових на переговорах Трампа і Сі. Але по-справжньому історичним цей саміт зробить не сам факт обговорення, а рішення діяти спільно — вже зараз. Пізніше може бути занадто пізно. Ці процеси розвиваються занадто стрімко.

Навіть якщо багато лідерів у Вашингтоні, Пекіні та Москві ще не до кінця це усвідомили, людство вперше у своїй історії вступає в епоху, коли наше процвітання як виду можливе лише в тому разі, якщо ми керуватимемо, творитимемо, співпрацюватимемо і співіснуватимемо в планетарному масштабі.

Або ми створимо складні адаптивні коаліції для вирішення цих завдань, або всі разом загинемо під тягарем спільних загроз.

Наші долі тепер справді сплавлені воєдино.

Першокурсник NV

NV володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Томаса Фрідмана. Републікація повної версії тексту заборонена.

Оригінал